Ярослав Притула: "Довіра коштує найдороже"

Довіру ми б могли обмінювати на інвестиції. Довіра - це не газ і нафта, що вичерпуються, довіра - це невичерпне 
джерело зростання.

Минулого тижня президент України на весь світ заявив про призупинення євроінтеграційного процесу. Як умову поновлення процесу він він надав цифру необхідної компенсації Україні за асоціацію з ЄС у розмірі 160 мільярдів євро.

Зауважу, 160 млрд. євро – це 217 687 074 830 доларів США (за курсом на 28.11.2013), які нам звичніше застосовувати до фінансових вимірів.

Дослідження поведінкової економіки вказують на те, що людям важко сприймати такі великі цифри, тому cпробую цю цифру проілюструвати простіше.

ВВП – внутрішній валовий продукт України, що вимірює вартість всіх товарів та послуг вироблених в країні за 2012 рік склав орієнтовно 176 111 000 000 доларів США, тобто наші керманичі просять надати їм ресурсів у розмірі майже 124% ВВП. І це при тому, що сумарні інвестиційні витрати України минулого року склали близько 33 млрд. доларів (внутрішні і зовнішні), а прямі іноземні – менше 7 млрд. Сумарно за всі роки незалежності ми отримали лише близько 56 млрд. доларів іноземних інвестицій.

Якщо дійсно рахувати потенційну компенсацію за втрати від обмеження Росією торгівлі, то Азаров вказав на потенційну втрату 400 тисяч робочих місць, які потрібно компенсувати. Скільки коштує одне робоче місце? Тут є різні думки, зокрема, респектабельна Kaufman Firm Survey оцінює одне підприємницьке робоче місце в $31 169, створення високотехнологічного робочого місця оцінюється від $120 000 до $280 000. Тобто для компенсації втрати 400 тисяч робочих місць, які навряд чи були високотехнологічними, нам потрібно 12.5 млрд. доларів (9.2 млрд євро). Якщо вважати, що ми сторюватимемо високотехнологічні робочі місця, то сума коливатиметься між 48 та 112 млрд. доларів (35 та 82 млрд. євро). Тобто вимоги компенсації є суттєво завищеними і невиправданими. Зауважу, Польща, за перші два роки членства в ЄС отримала чистої допомоги у розмірі 2.8 млрд. євро.

Також зазначу, що з погляду десяти наступних років асоціації та/чи членства в ЄС сума зовнішніх інвестицій в економіку України у розмірі 160 млрд. євро не є чимось надзвичайним. Думаю, за вмілого керівництва країною ця сума може бути значно більшою. Але це сума інвестицій, не компенсацій. Що потрібно робити для такого результату? Міністр фінансів Сингапуру, коли розповідав про те, як його країна досягла швидкого і стабільного розвитку, зазначив, що вони не робили нічого особливого. Сингапур лише докладав зусиль, аби запевнити, що він є надійним партнером, якому можна довіряти. Саме це притягнуло інвестиції в країну.

Довіра коштує найдорожче. Довіру ми б могли обмінювати на інвестиції. Довіра – це не газ і нафта, що вичерпуються, довіра – це невичерпне джерело зростання.

Дуже важливо, якого типу інвестиції ідуть. Для нас зараз є менш важливими портфельні інвестиціїнай, але життєво необхідними - так звані “ґрінфілд”-інвестиції, коли будуються нові заводи і йде трансфер технологій з ЄС. Маю велики сумніви, щодо можливості Росії забезпечити саме такі інвестиції.

У недавньому виступі президент Росії вказував на те, що РФ уже інвестувала в Україні близько 30 млрд. доларів. Але це, в основному, порфельні інвестиції для підтримки ліквідності банків чи компаній, як от “Нафтогаз”, проте це не є інвестиції розвитку. Єдиний трансфер технологій, що наразі успішно йде з Росії – це технології маніпуляції виборів.

Німецький економіст Руді Дорнбуш одного разу коментуючи економічну кризу в Мексиці казав: щоб відбулись певні зміни у економіці має пройти значно більше часу, ніж ми думаємо, але коли ці речі стаються, то вони проходять набагато швидше, ніж ми гадаємо.

Про очікування повторної кризи в економіці України вже говорять давно, і торгівельна війна Росії тут не є основною причиною, а скоріше каталізуючим наслідком. Хибна економічна політика багатьох років, неуважність до питання диверсифікації економіки України привела нас до розбитого корита, у яке навіть “вливши” мільярди євро, не можна залатати дірки.

Потрібні реформи. Наша короткотермінова перспектива не є обнадійливою. Незалежно від напрямку майбутнього руху України нас чекають тяжкі часи. Незалежно, хто прийде до влади – на нього очікує непросте завдання робити непопулярні реформи. Наші західні сусіди це перейшли і успішно розвиваються, серед наших східних сусідів я не бачу прикладів успішного розвитку. У довшому терміні наша перспектива залежить як від нашого вибору напряму руху країни, так і від зусиль, яких кожен з нас докладатиме, будуючи Європу в собі.

Ярослав Притула, викладач LvBS, професор з кількісних методів для прийняття бізнес-рішень та економіки

Джерело - Zahid.net