Львівська бізнес-школа спільно з компанією pro.mova презентувала підсумки соціального проекту «Україна післязавтра» за результатами опитування, яке відбувалось з 4 по 10 лютого 2014 року на Майдані у Києві, а також за результатами онлайн опитування, що відбувалось з 7 по 14 лютого.
Запитання формувалися у два блоки: перший стосувався рівня згоди із твердженнями, що розшифровують 12 європейських цінностей (взятих із проекту Європейської Конституції) та деяких аспектів патерналізму, другий блок вимірював рівень готовності діяти в межах європейських цінностей та готовності до відходу від патерналізму.
Висновки стисло
· Загалом респонденти погоджуються з більшістю європейських принципів, однак, з показниками, що стосуються сфери «Верховенство права / Правосуддя» респонденти погоджувалися найменше та були найменше готові їх дотримуватися
· Загалом, рівень декларативного погодження із європейськими принципами є вищим, у порівнянні з готовністю їхнього дотримання у власних діях
· Респонденти демонструють схильність до патерналізму. Вищий рівень патерналізму спостерігається у питаннях, що стосуються державного забезпечення добробуту громадян (опіки з боку держави), менший – у питаннях, що стосуються готовності до непопулярних реформ та орієнтації на одного сильного лідера.
За підсумками дослідження у Львові відбулась дискусія. Подаємо коротке резюме обговорення.
Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи
Нам треба дотримуватися правил і виховувати повагу до правосуддя. Це те, чого в українському суспільстві немає зовсім. В українців побутує уявлення, що судова система − найбільш корупційна. Хоча це не так, на мій погляд.
Верховенство права не можливе без сильної незалежної судової влади, таку систему важко збудувати через корупцію. Відтак треба провести очищення судової системи. Так, є судді, яких слід звільняти. Але є інші судді, які у своїй роботі керувалися совістю. Таких ніколи не запрошували на замовні справи, бо знали, що їх не зламати. Судова система знає цих людей, тому саме на них треба опиратися тепер. Необхідно, щоб систему будували авторитетні люди. Якщо проводити очищення судової системи за участі таких людей і віддати їм самоврядування (без тиску виконавчої влади), цей процес відбуватиметься сам по собі. Також треба анцентувати увагу на освіті суддів і підвищенню їхнього професійного рівня. Таким чином, поступово можна очищувати систему. І лише тоді можна буде говорити про верховенство права.
Питання притягнення до відповідальністі і люстрацію суддів варто віддати на судівське самоврядування. Однак перед тим як віддати на суд самих суддів треба змінити склад Верховного суду і переобрати органи суддівського самоврядування на користь тих, чия репутація бездоганна.
Ігор Коліушко, експерт з публічного права, засновник та голова правління Центру політико-правових реформ
Впровадження верховенства права в Україні не може бути одномоментним, а буде відбуватись кількома етапами. Є, як мінімум, 4 позиції, які потрібно виконати, щоб якісно впроваджувати верховенство права.
1. Вибрати і прописати чіткі правила, яких треба дотримуватись. Наприклад, не переходити вулицю на червоне світло. Правила не повинні бути нелогічними чи абсурдними, інакше люди їх свідомо будуть порушувати.
2. Відповідне тематичне навчання − на чітких прикладах продемонстувати як ці правила працюють.
3. Впровадження якісних адміністативних методів громадського і медіаконтролю за виконанням цих правил.
4. Невідворотність покарання.
Мирослав Маринович, правозахисник, проректор УКУ
На Майдані немало значення, якою мовою ти говориш. Коли людина, поряд з тобою готова вмерти за тіж самі ідеали, що й ти, мова перестає бути носієм імперських ознак. Майдан дуже сильно перевиховує. В Україні майдани стали тим місцем, де формується нова модель української ідентичності.
Дослідження, яке проводила pro.mova та LvBS, показують, що прагнення українців бути в Європі не обов’язково збігаються з її принципами. Я вивів з нашої готовності іти в Європу певний момент патерналізму в дещо іншому контексті. Один об’єкт нашого патерналізму − це Росія, на яку ми покладалися, і яка нас розчарувала. Тепер ми хочемо в Європу, але також пасивними споживачами: від Європи ми очікуємо благ, проте неготові через особисту відповідальність долучатися до творення цих благ. Звісно я кажу лише про частину людей, є велика нова реальність, поява молодого покоління, які готові брати відповідальність і за себе, і за країну.
Починали ми з кульмінації патерналізму за часів СРСР, яку найкраще характеризує фраза “прошла зима, началось лето, спасибо партии за это”. Потім, у 90-их роках, ми рванули до квінтисенції демократії, а тоді почали розходитись у різні боки. У Росії ішлося про одного царя, а у нас відбулось зміщення до персональної відповідальності за себе, свою родину, своє “коло”. У якись момент ми зупинились у посередньому становищі. У нас немає ідеї яскраво вираженого царя, з одного боку, але з іншого − нам ще далеко до усвідомлення того, що чиновники, влада − це слуги, які діють відповідно до соціальних потреб. Оце посередині дуже часто мені нагадує феномен отаманщини: ми очікуємо лідера, який візьме відповідальність за нас, і, водночас, персональна відповідальність є розкиданою.
Як співвідноситься патерналізм і християнська теза про милосердя “турбуватися про ближнього свого”? Чи христиняство підсилює патерналізм? Для мене важливо розуміти, як ми уявляємо відсутність патерналізму: чи це сліпа, жорстка боротьба індивідів за те, що сильний виживає, а слабкий вмирає? Є законні функції держави, які передбачають служіння або певним категоріям населення, або просто покликані служити у найкращому розумінні цього слова. Християнство накладає на усіх обов’язок бути відповідальним. Милосердя, допомога іншим не несе загрози патерналізму, бо вони не роблять людину рабом.
Леся Оробець, народний депутат
Українцям слід починати зміни з себе. Леся Оробець виділяє кілька ключових моментів цього процесу.
1. Політична пам’ять. Політики минулої політичної культури могли використовувати прийом, коли від Шустера до Шустера міняли на 180 градусів свою позицію, і отримували уже наступної п’ятниці шквал людської підтримки. Так не може бути. Політики повинні розуміти, що ви прекрасно пам’ятаєте, що вони заявляли, обіцяли, підписували.
2. Нам потрібно в собі почати виховувати господарів. Радянська влада винагороджувала пролетаріїв, які особливо ні за що не несли відповідальності, виконували низькоорганізовану працю. Господарі, які здатні бути організувати працю, прораховувати наперед, брати відповідальність, виявились або знищеним класом, або людьми яких відверто не терпіли у суспільстві. Господар не поведетьсяся на дешеву обіцянку гречки, так можна поводитися із недосвідченими людьми. Чим більше ми працюємо, аби у нас було більше людей середнього класу (господарів), які здатні до самостійного тверезого мислення, відповідальної поведінки, тим відповідальніше будуть змушені поводитися наші політики.
3. Перестати думати телевізорами.
Серед європейських цінностей я назву три ключові, які, як на мене, насправді здатні змінити нас як націю.
Цінність номер один − працювати на результат і на совість. Якщо ми погоджуємося, що кожен з нас буде на своєму місці (у бізнесі, чи служінні) совісно і якісно виконувати роботу, ми побачимо швидко результат.
Друга цінність − винагороджувати результат. В українській традиції ми зазвичай винагороджуємо страждання і старання. А іноді людина, яка навчилась робити свою роботу швидко і якісно, сприймається іншими з остархом. натомість ті, хто симулює важку титанічну працю користується захватом і статусом жертви. То ми винагороджуємо старання чи результат?
Третя чеснота − здатність планувати наперед. Це одна із ключових здатностей. Коли люди планують навчання, кар’єру, долю на майбутнє, тоді у них виникає з початку добробут, а потім і багатсво.
