Обмеження і перенапруга як джерело творчості в бізнесі (за Сунь-дзи)

Сергій Лесняк
Випускник бізнес-школи CEIBS у Шанхаї. Директор компанії RR Commodities (Shanghai), працює в Китаї 11 років. Викладач LvBS. Автор статей з історії Китаю та бізнесу в Китаї.

У китайського історика Сими Цяня є цікава історія про генерала Сунь-дзи. Починається вона з того, що правитель царства Ву Хе Люй^[1] наказав Сунь-дзи показати на практиці своє стратегічне вчення. Стратег запропонував використати в експерименті наложниць вана. Викликали з палацу всіх красунь – 180 дівчат. Сунь-дзи розділив їх на два загони. На чолі кожного поставив одну з улюблених наложниць вана Хе Люя. І наказав усім взяти алебарди. Інструктуючи їх, він завпитав: “Чи знаєте ви, де ваше серце, права і ліва рука, спина?”. Жінки відповіли: “Знаємо”. Сунь-дзи продовжував: “По команді «Вперед!» поверніться обличчям туди, куди дивиться серце. По команді «Наліво!» поверніться у бік лівої руки; «Направо!» – в бік правої; Назад!» – у бік спини”. Дівчата відповіли: “Зрозуміло”.

Ознайомивши з порядком дій, Сунь-дзи підняв сокиру і ще раз детально і ретельно все повторив. Після цього подав сигнал барабанним боєм “Направо!”. Але жінки лише розсміялися. Сунь-дзи сказав: “Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні – це провина військового начальника”. Він ще раз детально все пояснив і подав барабанним боєм сигнал “Наліво!”. Жінки знову розсміялися. Сунь-дзи сказав: “Якщо порядок нечіткий і команди незасвоєні – це провина військового начальника. Але якщо порядок чіткий і його не дотримуються – це провина командирів”.

Сунь-дзи вирішив покарати смертю командирів правого і лівого загонів. Уський ван, спостерігаючи з тераси за тим, що відбувається, злякався, що стратять його улюблених наложниць. Він поспіхом послав гінця вниз із розпорядженням: “Я переконався, що ви полководець і вмієте управляти військами, але без цих двох наложниць мені їжа не буде солодкою. Я не хочу, щоб їх карали”. Сунь-дзи відповів: “Я вже призначений командувачем. Коли командувач перебуває у війську, не всі накази правителя для нього обов’язкові”. Тоді він, як приклад іншим, відрубав голови двом командирам загонів,призначив нових і знову почав давати розпорядження барабанним боєм, і жінки поверталися праворуч і ліворуч, рухалися вперед і назад, змінювали порядок лаштувань відповідно до команд, до того ж не насмілювалися видати жодного звуку.

Тоді Сунь-дзи послав гінця доповісти вану: “Військо приведене до ладу. Ван може спуститися для особистої перевірки. Як би правитель не побажав використати його, військо піде у вогонь і воду”. Однак правитель несподівано виявився незадоволеним. Він сказав: “Я знаю, що ви чудово керуєте армією. Навіть якщо завдяки цьому я стану правителем над правителями, я не хочу досягати мети такою ціною. Полководцю, будь ласка, розпустіть армію і повертайтеся до себе. Я не бажаю продовжувати!”. Сунь-дзи відповів: “Ваша величність любить лише слова, але не може осягнути їхнього сенсу”.

Ми прочитали гарну історію. Не беручи до уваги моральний аспект, спробуємо виокремити в ній головне. Ось декілька важливих елементів:

     1. Сунь-дзи вибрав на відповідальні позиції улюблених наложниць вана.
     2. Наложниці одержали всі необхідні інструкції.
     3. Після показового покарання наложниці були готові “піти у вогонь і воду”. Тобто подолати будь-які перешкоди для досягненння мети.
     4. Сунь-дзи “допоміг” дівчатам відчути особисту відповідальність за результат, допоміг зрозуміти, що від кожної залежить виживання особисте і всієї групи. Вони всі відчули себе одним цілим. У книзі Сунь-дзи показав: принцип керування великою армією той самий, що й кількома вояками. Наказувати великій армії – це те саме, що й кільком воякам, – це питання організації комунікацій. Солдатам із різних частин війська допомагають протистояти ворогові прямі й непрямі стратегії. Армія атакує противника подібно до каменюки, що трощить яйце. У цьому полягає принцип використання сильного для нападу на слабке(Сунь-дзи, частина 5).

СEO з P&G Алан Лафлі говорить про подібну ситуацію в сучасних умовах: “Згадайте ситуацію, коли ніхто не знав, що робити, а ви прийшли з рішенням, і люди навіть не очікували, що ви можете його запропонувати. Або ви створили щось, і люди думають, що це щось нереальне… Коли це стається в нашій компанії, – це ніколи не відбувається як результат діяльності однієї людини. Це завжди група. Зібрати всіх в одному човні, гребти разом в одному напрямку – це справді велика радість, особливо, коли ви виграєте”.

Ері Грейтенс каже, що майже всі чоловіки, які стають морськими котиками (SEALs), мають одну спільну рису: “Чоловіки, які здавалися неймовірно слабкими на початку тренування – блювали на перегонах і не могли підтягатися – витримали до кінця. Ті, які боялися, інколи аж до дрижаків, також витримали. Усі, хто вижив, мали одну спільну рису. Перед лицем найбільшого випробування в їхньому житті вони здатні були вийти за межі власного болю, забути про власний страх і запитати: «Як я можу помогти хлопцеві, котрий поруч зі мною?». Крім хоробрості та фізичної сили, вони мали милосердя до інших, могли присвятити себе вищій меті”.

Як бачимо, сценарій Сунь-дзи визначав реалізацію мистецтва війни у модельній ситуації, в якій були задіяні важливі для правителя (вана) люди – наложниці. Їхня безглузда смерть викликала небажання Уського вана працювати із Сунь-дзи. Але для останнього війна – справа надзвичайного значення для держави, справа, що визначає життя і смерть, її необхідно вивчати, неабияк пильнуючи. Ван не зміг осягнути очевидну для Сунь-дзи істину. Він не зрозумів, що велика ціль досягається саме в такий спосіб – спосіб неймовірної напруги і подолання обмежень.

Мета будь-якого виживання вимагає надзусиль учасників процесу, єдиної динамічної стратегічної роботи (за Хіроукі Ітамі). Організація повинна перенапружитися для досягнення того, що для неї є сферою суто життєвих інтересів (культивування перебування у стані постійної війни – перенапруги, або сенсу невідкладності, за Коттером).

Велика мета потребує крайніх заходів. А напруга (за Г. Хемелом і К. Прахаладом) визначається як невідповідність між ресурсами компанії – у цьому випадку невмінням і небажанням наложниць виконувати завдання (муштра Сунь-дзи). Дивіться на людей в екстрених ситуаціях, як сказав один із членів IDEO, тобто шукайте на межі людського досвіду. Щоби бути інноваційним, потрібно шукати (а не уникати) і вирішувати аномалії, які завжди перебувають на межі сприйняття. Креативність найбільш продуктивна, коли обмежена.

В’єтнамський воєначальник, один із творців перемоги В’єтнаму у в’єтнамо-американській війні Во Нгуєн Гяп сказав: “Одне з найбільших, якщо не основне, правило в’єтнамської військової науки: на війні ти маєш виграти і виграти безумовно. Треба бути сповненим рішучості виграти бій. Водночас потрібно знати, як його виграти. Це потребує рішень, героїзму, творчості. У цьому і криється креативна енергія армії і мас, відповідальних за розвиток методів боротьби для досягнення певної перемоги”.

У 168 році до н. е., коли селевкідський цар Антіохій пішов війною на Єгипет, Римська республіка послала Гая Попілія Лената тільки з одним помічником для вирішення ситуації. Відомо, що під час переговорів Ленат накреслив коло палкою навколо Антіохія, сказавши, що якщо той вийде за його межі без декларації про відмову від нападу на Єгипет, то вважатиметься, що Антіохій перебуває у стані війни з Римом. Отож, якщо ми хочемо напасти на недруга, то він не має вибору, крім як зважитися на бій, навіть якщо перебуває під захистом високих мурів і глибоких ровів, бо ми завдаємо удару по місцю, яке він має рятувати. Коли ж ми не хочемо битися, то недруг не зможе розпочати атаки, навіть якщо ми боронимо не більше, ніж намальовану лінію, позаяк змусимо змінити напрямки його нападу. (Сунь-дзи, частина 6).

Намальована лінія в обох прикладах – давньоримському і давньокитайському – креативна декларація рішучості й розуміння своєї переваги. Відсутність ресурсів у Гая Попілія Лената дала можливість із докладанням мінімальних зусиль творчо вирішити військово-стратегічну проблему, проблему життя і смерті. “Креативність любить обмеження. Люди часто мислять категоріями художніх робіт – незагнузданих, некерованих зусиль, що ведуть до красивого мистецтва. Але, якщо ви глянете глибше, то побачите, що деякі з найбільш креативних форм мистецтва – хайку, сонати, релігійні картини – сповнені обмежень. Вони красиві, бо креативність перемогла правила… Креативність процвітає найкраще там, де вона обмежена”.

У науці, згідно з Томасом Куном (“Структура наукових революцій”), ті вчені успішніші, які намагаються віднайти і врішити проблеми, ніж ті, що уникають їх. Це призводить до зміни наукових парадигм.

“Необхідність – це, насправді, мати всієї креативності, і ми живий приклад цього”, – він каже. У прагненні привабити гостей до готелю у Хо Квон Піна виникла ідея збудувати вілли, а не кімнати, кожну зі своїм басейном. Ця ж думка наштовхнула його на створення одиного з головних принад готелю Banyan Tree – готельного спа. Він сказав, що без початкової проблеми, вони б не змусили себе побудувати готель не подібний на інші.

“Я завжди вірив, що саме у вирішенні проблем народжуються великі ідеї. Клопоти – непогана річ! Ось чому з’явився Banyan Tree, – бо ми не мали пляжу”.

Ми, керівники, повинні протистояти природній звичці уникати або ж мінімізувати ризики… Якщо ти хочеш бути оригінальним, то повинен прийняти невизначеність.

Один із працівників креативної агенції IDEO пояснив, що для пошуку інновацій потрібно “спостерігати за людьми у стресових ситуаціях”. Так, наприклад, виникли такі несподівані ідеї в компанії Pixar, як пацюк-кухар та кохання роботів.

Китайське поняття для означення кризи – 危机, де ієрогліф 危 означає небезпека, а 机 – вирішальний момент. Отож, йдеться про постійне культивування відчуття кризи, небезпеки (тільки параноїки виживають). У цьому криється суть смерті в Сунь-дзи.

Повертаючись до історії про дівчат на початку статті, ми можемо побачити, що поставивши їх перед вибором життя і смерті, Сунь-дзи ввів їх у стан, в якому вони легко могли приймати рішення 🙂 і були готовими йти у вогонь і воду. Тобто відкрив для них нові горизонти мислення через штучне створення кризої ситуації (те, що Коттер називає Sense of Urgency). Він відкрив для дівчат інші можливості й таланти – бути воїном і виконувати будь-яке завдання.

Обмеження у креативності матиме протилежні результати. Наприклад, скульптура Давида Мікеланджело не була б шедевром, якщо би він зліпив її з глини, а не з мармуру, через намагання зменшити опір твердого і непіддатливого матеріалу^[2]. Коли людина постає перед критичним вибором, – вона стає креативною.

__________________________________________________________________________