Економічний фронт Львова: як він працює, що змінилося з початком війни для бізнесу, які з’явилися нові виклики, а які нові можливості? Сьогодні розповідаємо про роботу кав’ярень на прикладі мережі KREDENS CAFE.Ми звернулися до Арсена Шлапака – директора та співвласника мережі кав’ярень KREDENS CAFE, випускника програми Key Executive MBA LvBS.
Відомий львівський бренд KREDENS був заснований ще у 2010 році молодим подружжям маркетологів Арсеном та Надією Шлапак. На сьогодні це вже 7 закладів та інші проекти.
Арсене, як змінилося життя вашої компанії з початком війни 24 лютого 2022 року?
Насправді, COVID-19 став для нас гарною підготовкою – дуже багато трансформувалося за цей період. Зараз компанією в основному управляють безпосередні керівники об’єктів. Усі проекти, які були спрямовані на розвиток, наразі зупинені, відповідно в нас, як ми почали жартувати, «плинна» робота, фактично працюємо на сьогодні, вирішуємо поточні виклики. Наприклад, аналізуємо наявність товару, асортименту, пробуємо трошки запастися, десь навпаки.
Що ми змінили? Ми почали розраховуватися зі всіма постачальниками «на вже», хоча в нас раніше було відтермінування, але ми прийняли рішення: якщо в нас є можливість, то маємо платити відразу. Як на диво, продаж у нас пішов вгору, адже дуже багато людей приїхало до Львова. Вони з різним достатком і відгукнулися на запит відновити роботу бізнесу, підтримати економічну ситуацію в країні.
Скільки кав’ярень на сьогодні входить в мережу і чи всі вони працюють?
У нас є сім закладів, ми не відкривали лише один, розміщений у торговому центрі «Кінг Крос Леополіс», але й він відновлює роботу. Адже маємо дуже багато запитів й щодо роботи (деякі наші працівники виїхали до Польщі), тому ми думаємо, що нам потрібно запустити діяльність на 100%, щоби можна було завтра взяти на роботу тих людей, які сьогодні її шукають.
Якщо говорити про працівників, скільки виїхало у відсотковому відношенні і чи збережені за ними робочі місця й виплати?
Так, робочі місця у нас збережені за працівниками. Щодо оплати праці, ми орієнтуємося на погодинну оплату. Частково вони недоотримають кошти, але більшість з них взяли взяли відпустки і розраховують на власні сили.
Тим часом ми готові брати на роботу тимчасово переміщених осіб, кілька таких уже почали в нас працювати.
Який загалом психоемоційний стан у працівників? Як змінилася комунікація з ними?
У тих, що працюють, мені здається, настрій дуже бойовий. Ми планували ремонт в одному із закладів, також відкриття нового закладу, і вже до мене час від часу дзвонять, коли ми почнемо далі будуватись, коли розвиватися. Тому можу сказати, що настрій досить оптимістичний.
Які у вас зараз найбільші виклики? Чи все маєте в наявності з продуктів, чи не виникає проблем з логістикою?
Ще тиждень тому були певні моменти, але зараз потрохи все нормалізується, постачальники самі шукають нові канали. Якісь товари випали, але це не критично. Хтось десь передислокувався, хтось склади перевіз. Тобто все більш-менш працює, критичних проблем немає.
Що приємно – ключові постачальники нам зберегли ціни, тобто з критичним товаром у нас не виникає наразі проблем, що ціни суттєво зростуть. Також дуже велика вдячність від нас Visa, MasterCard, та нашим банкам – еквайринг тепер становить 0 гривень. Відповідно з’явилося багато додаткових оборотних коштів, які можна скерувати на щось корисне. Так само деякі торгові центри звільнили нас від орендної плати на один місяць, що теж є дуже добре, бо ми не працювали, відповідно ми не маємо зараз нарощеної дебіторки. І навіть ті всі кошти, що ми скерували на допомогу, вони фактично нам зараз повернулися. Тому, навівши порядок у своїй бухгалтерії, ми зможемо працювати не тільки на себе, а ще й на те, щоб допомагати країні чи армії, там де будемо відчувати найбільшу потребу.
Мені здається, що кожен старається працювати, по мірі можливостей. Звичайно, по довоєнних цінах, – і так правильно. Ми не можемо все ламати, створювати паніку чи інфляцію. Думаю, що навіть продукти скоро повернуться більш-менш у своє цінове русло. Просто зараз виник вимушений дефіцит, а коли ринок буде забезпечений товаром, тоді буде простіше і спокійніше працювати.
А загалом у вас були якісь дні простою? Скільки часу кав’ярні не працювали?
У перший день війни ми закрилися, ми не хотіли працювати. Хоча знаємо, що деякі заклади працювали. Було якось незрозуміло, що і як буде далі. Потім ми вирішили відкрити один із закладів. У нас у Львові є ще такий нюанс, що заклади громадського харчування виконують ще й функцію громадських вбиралень. А коли всі заклади закриті, а місто не забезпечує таких потреб людей, то що робити людям, які приїхали?
У Львові дуже багато журналістів, іноземних кореспондентів, для них також потрібно створювати побут. Спочатку я , як і всі, думав, що все швидко мине. Та, приїхавши до Києва з колегою, як волонтери, я зрозумів, що війна – це надовго. І перший меседж, який до мене прийшов після приїзду, це те, що ми мусимо відкриватися повністю і працювати. Це найкраще, що ми можемо зараз робити. Але було по-різному, хтось з працівників не готовий був відновлювати роботу, хтось боявся, хтось відчував відповідальність за людей. І це нормально в принципі. Але потрошки-потрошки ми відкрилися і зараз фактично працюємо на повну.
Чи зустрічалися ви, можливо, з якимось хейтом, коли відкрили кав’ярні, чи не було у вас такого?
На диво не було. Мені здається, що всі зараз розуміють, що працювати треба. Плюс, ми не продаємо алкоголю. Думаю, це теж впливає. Немає причини для якогось хейту, мабуть. А, можливо, все простіше:
Будь-який заклад дає якусь хвилинку нормальності в тому всьому, що зараз відбувається. Але навіть якщо зайти в кав’ярню, люди все одно сидять весь час в телефонах і щось шукають. Кожен раз хочуть отримувати якісь додаткові новини.
Фактично, цільова авдиторія ваших закладів зараз кардинально змінилася? Це не львів’яни, а гості міста чи тимчасово переселені особи.
Думаю, що це тимчасові львів’яни, які дуже хочуть додому і, я сподіваюсь, що найближчим часом у них буде така можливість повернутися. Взагалі, за моїми відчуттями, місія Львова зараз працювати над економікою. Багато міст працює, скажімо, Одеса досі функціонує, Дніпро працює, але з точки зору безпеки, то Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький є наразі більш безпечними. Тому реба працювати, створювати максимально додану вартість в Україні.
Чи є зараз в компанії якісь додаткові волонтерські ініціативи, пов’язані з допомогою армії?
Власне, одна з кав’ярень почала працювати не з продажу кави, а готує обіди для наших захисників. Ми готуємо близько 60 обідів кожен день, плюс випічку. У цій кав’ярні пахне їдальнею, і я ніколи не думав, що мене цей запах не буде дратувати в кав’ярні, але воно якось навіть приємно:).
Наскільки ви відчуваєте зараз підтримку, зв’язок зі Спільнотою LvBS, можливо, якісь спільні проекти плануєте найближчим часом робити?
Власне, десь у процесі я почав думати про те «а що ми будемо робити після війни». Я розумію, що потреба в грошах буде на початку набагато більша, ніж український бізнес зможе робити, але нам треба бути максимально незалежними, так само як сьогодні наші Збройні сили – вони роблять дуже добре свою роботу. Бізнес має так само працювати. Відповідно, була ініціатива запустити платформу, щоб український бізнес швидше міг знаходити партнерів. І Бізнес-школа запустила цей проект Do Business with Ukrainians. Це своєрідний маркетплейс, де з однієї сторони – українські підприємці, які пропонують свої послуги та продукти, а з іншої – потенційні клієнти з-за кордону, які можуть допомогти українській економіці своїми замовленнями.
Я був одним з ініціаторів цієї програми, хоча зараз не надто активний, однак обіцяю собі це змінити.
Що в принципі вам зараз допомагає залишатися оптимістом?
Я в житті оптиміст. Що мені подобається, це те, що у нас – бізнесменів, яких я знаю, настрій дуже добрий. У нас все добре, ми будемо працювати. Очікую, що після війни буде якийсь легкий спад, в тому числі, в економічному секторі, тому що зараз люди мають ще якісь заощадження, однак все одно має бути якесь просідання. Тобто зараз від приросту населення пішов приріст продажу, але він має перевернутися в якийсь легкий спад. Та загалом думаю, що все має бути добре, тому що Збройні сили України в нас надзвичайно круті, не бачу причин сумніватися у них.
Те що ми, як бізнес, дамо собі раду, я в тому теж впевнений. Ми – українці, нас точно до того готували. У нас було вже стільки кривд, що і ту переживемо.
Наостанок скажіть, чи є у вас розроблений антикризовий план в компанії?
Ні, ми не розробляли. По-перше, якщо чесно, я не вірив, що буде таке повномасштабне вторгнення, це, мабуть, помилка, але я далі залишаюся оптимістом. І думаю, що якщо буде вже геть критично тут, то в нас тільки варіант йти воювати всім, тобто іншого сценарію немає. Ми або тут залишимося, або вже немає де лишатися.
На завершення хочу додати, що зараз важливо, аби всі працювали. Треба працювати, багато працювати. Виходити з інтернету, робити собі якийсь детокс від інформації, бо новини насправді оновлюються кожні 5 хвилин… Особисто я думаю, що війна буде тривати ще, можливо, до півроку і, відповідно, треба під це будувати свої плани, тобто врахувати сценарій довгої війни і те, що нам треба буде довго з тим всім жити. Але ми обовязково переможемо!
Розмовляла Олена Янковська
