10% на ЗСУ, 20% на «Повернись живим» або інший тип вмонтованої пожертви в ціну товару чи послуги сьогодні нікого не дивує, адже у нас війна. На наших очах відбувається природня масова інтеграція соціального підприємництва в українське суспільство, і це чудово. Єдине, про що варто наголосити додатково – давайте використовувати правильні дефініції, щоб ця тенденція продовжилась і після війни.
Чому весь бізнес має стати соціальним
Згідно з дослідженням The Possibilists, сьогодні молоді підприємці з 137 країн світу не вмотивовані створювати бізнес заради власних потреб та бажань, їх мотивує мета покращити життя інших на глобальному та локальному рівнях. Це величезна зміна парадигми причини існування підприємств, яку світ проживає прямо зараз. Цю зміну здатні пришвидшити кризові фактори, які, на жаль, трапляються в суспільстві.
З початком війни в Україні (і в 2014, і в 2022 рр.) спостерігається хвиля ініціатив, які покликані допомогти суспільству. Часто вони існують як волонтерські або благодійні проєкти, які мають обмежений ресурс. Інколи вони створюються в поєднанні з бізнесовими підходами і дають більш сталий ефект. Це явище має розповсюджену у світі назву — соціальне підприємництва, проте в Україні щодо нього існують хибні твердження, що потребують уточнень.
Основні міфи про соціальне підприємництво
Міф 1: соціальне підприємництво = благодійність або волонтерство
Допомагати іншим – це природа людини. Особливо в умовах кризи ця природа має здатність максимально розкриватись. Ми хочемо допомогти іншим в межах своїх можливостей, а інколи навіть більше. У часи війни благодійність та волонтерство виходять на інший рівень, мобілізуючи величезний ресурс. Єдина проблема з благодійністю та волонтерством – брак сталості цих явищ. Ресурси благодійника обмежені, а енергія волонтера може закінчитись. Соціальне підприємництво пропонує механізм необмеженої підтримки позитивних зусиль, оскільки це бізнес, який у разі успіху буде працювати як злагоджений механізм і генерувати ресурс. Цей ресурс може бути спрямований на розширення діяльності та виплату винагороди залученим до процесів, що, в свою чергу, дозволить ініціативі існувати довго.
Міф 2: соціальне підприємництво = неприбутковість
Так, соціальне підприємство може існувати у формі неприбуткової організації, але це лише один з варіантів. Цей варіант має як свої переваги, на кшталт, несплати податку на прибуток та більшої кількості шляхів залучення безповоротної допомоги, проте є і недоліки. Ці недоліки лежать у площині персональної мотивації засновника – підприємець повинен отримувати винагороду за успішно діючий бізнес у вигляді чистого прибутку, не говорячи про зарплату, якщо здійснюється операційне управління. Якщо соціальний підприємець хоче допомагати суспільству через використання прибутку, він може це робити, закріпивши визначений відсоток, який буде скеровуватись для досягнення соціальної мети.
Міф 3: соціальне підприємництво = соціальна відповідальність
Цей міф найбільш неоднозначний, оскільки провести межу між цими двома термінами буває складно. Так, соціальна відповідальність є відомим явищем вже давно, а соціально відповідального бізнесу було і є дуже багато (і це прекрасно). Різниця лежить у площині первинної причини існування підприємства. Першопричиною створення та роботи соціального бізнесу є прагнення вирішення соціальної або екологічної проблеми. Без конкретних постійних та обов’язкових дій у цьому напрямі використання даного терміну не буде прийнятним. Соціальна відповідальність бізнесу, на відміну від вищеописаного підходу, є добровільним волевиявленням класичного підприємця. Це означає, що будь-який бізнес може бути соціально відповідальним, але тільки той бізнес, який існує з соціальною метою, може називатися соціальним підприємством.
Приклад моделі та брак термінології
Після початку війни відомий ресторатор Євген Клопотенко відкрив у Львові заклад «Інші». Він не назвав це соціальним бізнесом, проте ресторан має відповідну модель – забезпечує безкоштовним харчуванням тих, хто не може заплатити. Ця соціальна цінність створюється за рахунок тих, хто платити готовий, а також пожертв та благодійних внесків. Крім того, ресторан створив робочі місця для внутрішньо переміщених осіб, що теж є різновидом критеріїв соціального підприємництва.
Тисячі підприємств зазначають, що перераховують відсоток від доходу (або прибутку) на підтримку армії, гуманітарних проєктів або інших соціальних ініціатив. По суті, вони займаються соціальним підприємництвом, поєднуючи бізнес та допомогу суспільству. Хотілося б, щоб ця тенденція не зникла, а стала нормою і після війни. Щоб це відбулось нам потрібно почати використовувати ті назви явищ, які вже закріпились у світовому економічному дискурсі. Це дозволить ефективніше пояснювати суть всім сторонам процесу, швидше залучати ресурси та краще продавати. Отже, бізнес з соціальною метою – це соціальне підприємництво, а люди, які ним займаються називаються соціальними підприємцями.
Артем Корнецький, доктор філософії, співзасновник та керівник освітньої організації School of ME, викладач LvBS. Про соціальне підприємництво Артем Корнецький розповідає під час вибіркового курсу для учасників магістерських програм LvBS.
