Український бізнес після повномасштабного вторгнення Росії стикнувся з викликами, до яких насправді мало хто був готовий. Але при цьому компаніям здебільшого вдається зберігати свої колективи і продовжувати роботу, але крім того ще й інвестувати в розвиток і спрямовувати свої ресурси на волонтерство.
Загальні тенденції і конкретні приклади обговорювали під час панельної дискусії від Бізнес-школи УКУ «Як змінився бізнес в Україні в умовах війни?», яка відбулася у межах цьогорічних Днів УКУ. Ділимося з вами найцікавішим.
Модерувала дискусію академічна директорка Бізнес-школи УКУ Наталія Обозненко. За її словами, зараз особливо стало помітним зближення і взаємодопомога практики і теорії, бізнесу і освіти. «Цей процес виник як відповідь на загрозу. Ми об’єдналися, щоб стати сильнішими і працювати на відновлення України», – зазначила вона.
Учасниками дискусії були:
- Софія Опацька – PhD, декан-засновниця та Голова Наглядової ради Бізнес-школи УКУ, проректорка зі стратегічного розвитку Українського католицького університету, викладачка організаційного розвитку, підприємництва, лідерства.
- Микола Максименко – директор магістерської програми MSc in Technology Management, кандидат фізико-математичних наук, науковець. Співзасновник deep tech стартапу Haiqu, стратегічний радник та колишній віце-президент з R&D у компанії SoftServe.
- Олександр Яковенко – підприємець, власник компанії «СУПРАМАРІН», засновник благодійного фонду Хвиляʼ91, створив фабрику з виробництва дронів та антидронових засобів разом з Національною гвардією України.
- Роксоляна Вороновська – керівниця платформи «УКУ онлайн», директорка Центру УКУ у Вроцлаві.
Софія Опацька поділилась результатами і висновками дослідження роботи 20 українських підприємств у кризових умовах воєнного стану. За її словами, це були різні типи компаній і різні історії, але найперше, про що думали керівники, це про людей, про те, як їх врятувати і як повернути на роботу. Водночас були «яскраві приклади лідерства від простих працівників, які проявили себе і змогли взяти на себе відповідальність».
Один з головних висновків з цього періоду, на думку Софії, полягає в тому, що «бізнес в Україні повинен бути готовим до різних негативних сценаріїв». «Потрібно в себе напрацювати таку навичку», – наголосила вона. У той же час не було компаній, які би не займалися волонтерством і не допомагали тим, хто цього потребує, додала Софія Опацька: «Роль українського бізнесу була неймовірною. І це, мабуть, одна з причин, чому країна вистояла».
Роксоляна Вороновська також вивчала роботу бізнесу, зокрема, великих компаній після 24 лютого, і зазначила, що тут підприємцям став у нагоді досвід, отриманий в умовах пандемії. «COVID-19 навчив багато чого, і це не лише віддаленої роботи. Також він навчив управлінців думати про непередбачувані речі і приймати швидкі рішення», – зазначила вона.
Загалом, за її словами, кризовий менеджмент був успішним і здебільшого бізнесам вдалось зберегти своїх працівників. «Десь через два місяці компанії почали думати про можливості, які створює війна, – додала вона. – Дійсно, нові можливості відкрилися. «Made in Ukraine» став більш привабливим».
Роксоляна Вороновська також зазначила, що досліджувані компанії продемонстрували дуже ефективну роботу: «Вони або досягли своїх стратегічних цілей, або досягли рівня 2021 року, або навіть виросли. І це викликає неймовірне захоплення і гордість».
Олександр Яковенко, підприємець з Одеси, який займається експортом зернових і логістикою, розповів, що вже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення більшість його працівників долучилися до волонтерської роботи, зокрема, допомагали возити техніку для військових. «Це було правильним рішенням і з точки зору бізнесу, адже вдалося на 90% зберегти команду і бізнес не зупинив роботи. Ніхто не розумів, що робити, але всі розуміли, в якому напрямку рухатися», – зазначив підприємець.
Ба більше, додав він, у цей час його компанія навіть наважилася вкладати у розвиток, і це дало свої плоди: «У квітні ми інвестували в основні засоби 7 млн дол. Вони окупилися за шість місяців. Так, ми ризикнули, але це зіграло свою роль».
Щодо волонтерської діяльності, то, за словами Олександра Яковенка, метою було знайти прості технологічні рішення, щоб швидко допомогти військовим. Він створив фабрику з виробництва дронів та антидронових засобів разом із Національною гвардією України.
Зараз займається також просвітницькою роботою у своєму місті. «Одеса культурно була в неоднозначному положенні, але війна почала міняти парадигму», – зазначив він. Щоб сприяти цьому процесу, допомогти людям більше дізнатися про українську історію та українську ідентичність, вони з колегами організовують зустрічі з такими цікавими людьми як Ярослав Грицак, Валерій Пекар та ін.
Микола Максименко на початку повномасштабного вторгнення був одним із топменеджерів SoftServe. За його словами, компанія передусім дбала про безпеку своїх працівників і організовувала їхню евакуацію із небезпечних міст. Водночас він був вражений, як їхні співробітники продовжували працювати навіть із машини під час евакуації або із укриттів: «Це така робоча етика. Таким чином люди підтримували економіку, підтримували Україну».
Уже під час війни Микола став співзасновником deep tech стартапу Haiqu. Йдеться про технологію майбутнього, яка має в рази покращити роботу квантових комп’ютерів. Молодому стартапу вже вдалося залучити серйозні інвестиції із Силіконової долини і, що особливо приємно у цей час, проєкт підтримали й українські інвестори.
Підсумовуючи дискусію, Софія Опацька назвала дуже важливим рішення бізнесу залишатися в Україні, продовжувати тут інвестувати і відбудовувати зруйновані підприємства. «Це найкращий приклад нашої життєстійкості», – наголосила вона.
Водночас Софія висловила припущення, що досвід і навички кризового менеджменту, які український бізнес здобув в умовах війни, можуть створювати складність у взаємодії з бізнесом європейським, який звик до «чітких і зрозумілих інструкцій». «Але українці можуть бути сильними помічниками, якщо західні компанії почнуть запрошувати їх у свої ради директорів. Це може бути хороший нестандартний погляд», – переконана Софія Опацька.
