Тези-рефлексії щодо актуальності дипломного проекту студентки Ю.Василенко на тему: “Розробка бізнес-моделі для крамниці етноодягу на підставі якісного аналізу поведінки споживачів етнопродуктів “
Автор: Н.Обозненко, викладач кафедри управління та організаційного розвитку
У довоєнній Україні пропорція міського населення по відношенню до сільського становила 60% до 30% [1] і третина з сільських мешканців мала статус трудових мігрантів. Як і в Європі українська молодь з сільської місцевості активно перебирається до міст або на навчання до ЗВО або у пошуках краще оплачуваної та легшої роботи. Натомість сільські громади особливо у гірських карпатських регіонах мають великий культурний та природний потенціал і можуть запропонувати мешканцям своїх громад широкі можливості щодо самозайнятості у сфері декоративно-ужиткового мистецтва, розвитку культурного та зеленого туризму, виробництві традиційних продуктів харчування тощо. Аналогічно до України, в Європі постійно шукають способи боротьби з “відтоком населення з сільської місцевості до міст та територіальної нерівності і в цій програмі спираються переважно на розвиток сільських територій”. У цьому контексті ремесла мають вирішальне значення для боротьби з депопуляцією [2]. Але поки що “бідність має сільське обличчя”[3] як в Європі так і в Україні.
Щодо української культурної ситуації збереження та відновлення ремесел, ми спостерігаємо як талановиті майстри, виробники якісних традиційних речей та продуктів, які з покоління в покоління власними руками забезпечують себе фінансово, драматично зменшуються у кількості і водночас не мають кому передати своє уміння. З настанням війни всі ресурси та увагу держава зосередила на більш нагальних задачах зміцнення оборонної галузі та забезпечення потреб військових, що відповідним чином ще більше послабило перспективи розвитку та підтримки традиційних ремесл як чинник економічного розвитку громад та запуску стадії раннього локального економічного розвитку.
А тим часом мирна Європа в останні десятиліття залучає все більше зусиль з боку урядів на розвиток сільських територій. Про це свідчать такі ініціативи, як Craft Project або Interreg Europe’s Craftscode, а також Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій (EAFRD), з бюджетом 95,5 мільярдів євро на період 2021-2027 років [1].
Відтак розвиток культурного сектору економіки глобально і завжди потребував підтримки та дофінансування держави. В Україні у мирний час зрушення в цій сфері почали з’являтися після Революції Гідності та були позначені створенням УКФ, поширенням грантів від Британської Ради в Україні для представників креативних індустрій, прийняттям Закону “Про Культуру” та інших ініціатив, які підтримували креативні індустрії та створення умов для збереження традиційного мистецтва.
Додатковими демографічними ознаками воєнного часу стали, з одного боку зменшення кількості міського освіченого та кваліфікованого населення, яке переїхало до Європи у пошуках більш безпечного місця для своїх родин. Додатково відбувається зменшення чоловічого працездатного сільського населення тепер вже не через міграцію, але через мобілізацію. З другого боку, гірська місцевість західних регіонів стала найбільш безпечною зоною в Україні, куди і досі переїжджають мешканці окупованих або прифронтових регіонів і думають про започаткування власної справи, яка може базуватися на наявних потребах та існуючих традиціях споживання. Окрм того з обмеженням можливостей виїзду чоловічого населення за кордон туристичні подорожі, хоч і не такі великі за обсягом як до війни, переналаштовуються на внутрішні маршрути. За таких обставин розвиток ремесел та локального традиційного виробництва, яке не потребує великих капіталовкладень, високотехнологічної матеріальної бази та великих міжнародних ринків збуту може стати оптимальним рішенням як для підживлення економіки малих громад, так і для самозабезпечення та самозарадності індивідуальних її членів.
Косівська кераміка, гуцульські ліжники, пошиття традиційних вишиванок, кептарів, виготовлення унікальних різдвяних масок та організація театралізованих традиційних святкувань, дерев’яні різьблені речі, натуральні чаї, сушені гриби, ягоди та унікальні органічні страви з овечого та козиного сиру – ті та інші матеріаліьні та нематеріальні приклади традиційної спадщини лише невеликий список цілого культурного пласту, який чекає свого розквіту.
Ось чому сьогодні в умовах велкиої загрози зникнення всього українського та водночас наявного великого потенціалу Карпатскього регіону важливо добре знати та розуміти мотивацію всіх зацікавлених сторін – виробників, споживачів, місцеві органи влади та держави – щодо швидкого відновлення локальної економіки за рахунок збереження спадщини та традиційних ремесел.
В такому особливому контексті дипломна робота Юлії Василенко на тему «Розробка бізнес-моделі для крамниці етноодягу на підставі якісного аналізу поведінки споживачів етнопродуктів», яка поєднала в собі аналіз мотивації споживачів у прийнятті рішень щодо придбання певних товарів локального виробництва та принципи моделювання єфективної підприємницької діяльності є вкрай важливим кроком на шляху розуміння потенціалу та обмежень цього креативного сектору економіки та підготовки до його майбутнього розвитку у період раннього повоєнного відновлення.
У своій дослідницькій роботі студентка висвітлює та аналізує діяльність етнографині, колекціонерки та підприємиці Христини Федечко, власниці крамниці автентичних речей “Лейбик”, яка розшукує, досліджує та виставляє на продаж старовинні українськи ужиткові речі. Нею рухає “любов до всього українського та автентичного”, “заробіток не є основною метою діяльності”, а “найцінніші речі етнографиня та підприємиця залишає у своій приватній колекції “. Тому приклад такого поводження із зразками культурної спадщини можна навіть назвати соціальним підприємництвом, коли бізнес інструменти використовуються для вирішення соціальних проблем.”. В такій моделі економічної діяльності ми бачимо в першу чергу бажання поширити знання та зберегти наявні зразки культурної спадщини, підтримати місцеве населення сільських місцевостей, а вже у другу чергу, отримати кошти за надані послуги та комерціалізацію віднайдених артефактів.
Етнопідприємиця в першу чергу вболіває за поширення інформації та знань про місцеві культурні традиції, а вже потім виставляє речі на продаж та повертає собі кошти, які вклала у дослідження та етнографічні подорожі. Згідно вказаних побіжних висловів етнопідприємиці ми маємо справу з новим типом “пристрасних поціновувачів” певних вітворів народного мистецтва, які щоразу торкаючись кращих виробів і відкриваючи для себе якісне виконання, високу естетику та традиційні екологічні матеріали стають активними та ефективними промоутерами етнічних та крафтових товарів і на хвилі захоплення майстерністю починають власну торгівельно-збутову діяльність. З’являється новий тип підприємців-брокерів (культурних агентів), посередників між виробниками мистецьких артефактів та їх клієнтами, ціль яких радше підтримка та розвиток майстрів, ніж прагнення заробітку.
У своій роботі студентка глибоко опрацювала ставлення клієнтів, які купляють автентичні зразки традиційної української вишивки та замовляють послуги з культорологіічного туризму та на підставі своїх спостережень запропонувала нову ціннісну пропозицію. Такий аналіз споживачів дозволить етнопідприємиці сформувати відчутну конкурентну перевагу для своєї діяльності та надалі діяти більш усвідомлено щодо досягнення своєї цільової аудиторії засобами комунікації.
Далі студентка дослідила та проаналізувала бізнес-модель, за якою етнопідприємиця монетизує свої знання з етнографії та навички ідентифікації та комерціалізації цінних автентичних речей. І на основі цього аналізу запропонувала 3 альтернативних підходи до підприємницької діяльності, які дозволять власниці крамниці і отримувати прибуток і зберігати культурну спадщину, займаючись просвітництвом.
Продовжуючи досліджувати характер діяльності майстрів народної творчості (народного мистецтва) та намагаючись зрозуміти ступінь їх приналежності до сектору економіки та впливу на розвиток територій Європейська мережа сільських ремісників, зокрема, визначає ремесла як “частину економіки, завдяки їхній здатності створювати робочі місця, як елемент соціальної згуртованості на територіях, а також як потенційний туристичний ресурс і самобутній культурний ресурс” [4].
Враховуючи, що в Україні ще не втрачені знання та вміння місцевих майстрів, з одного боку, а з другого, є великий запит на національну етніку та українські товари та за допомогою взаємодії із європейськими колегами з креативних індустрій поширюється важливість ремесел у місцевому розвитку та, усвідомлюючи об’єктивні умови проживання на сільських територіях, майбутні дослідження в Україні мають приділити увагу вивченню того, якою мірою ремесла та декоративно-ужиткове мистецтво можна вважати виробничим сектором, що стимулює розвиток сільських територій і які заходи в царині підприємництва та управління мікро- та малим приватним бізнесом можуть підсилити цей сегмент і надати йому поштовх для розвитку.
На підкріплення думки про те, що роль культури впливає не лише на розвиток суспільства, але й на творення конкурентних переваг окремих етничних територій варто ще раз повернутися до Майкла Потера, який писав, що “конвергенція економічних ідей та тиск глобального ринку зпеншили кількість культурних змінних, які впливають на економічний шлях, обраний суспільством… Ті унікальні аспекти суспільства, що спричиняють появу незвичних потреб, вмінь, цінностей і режимів роботи, стануть характерними аспектами економічної культури. Ці продуктивні аспекти культури стануть визначальними джерелами конкурентної переваги, яку буде складно імітувати. В результаті, мірою того, як нація все більше вироблятиме ті товари і послуги, в яких має унікальну перевагу завдяки культурі, з’являться нові зразки міжнародної спеціалізації” [5].
- Чисельність наявного населення України. Статистичний збірник на 1 січня 2021. Елетронне видання доступне за посиланням: https://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/zb/05/zb_chuselnist%202021.pdf
- European Commission EU rural areas in numbers (2018) https://ec.europa.eu/info/strategy/priorities-2019-2024/new-push-european-democracy/long-term-vision-rural-areas/eu-rural-areas-numbers_en,
- N. Fuller‐Love, P. Midmore, D. Thomas, A. Henley Entrepreneurship and rural economic development: a scenario analysis approach Int. J. Entrepren. Behav. Res., 12 (5) (2006), pp. 289-305
- P. Sánchez-Zamora, R. Gallardo-Cobos, F. Ceña-Delgado Rural areas face the economic crisis: analyzing the determinants of successful territorial dynamics J. Rural Stud., 35 (2014), pp. 11-25
- І. М. Кукса, Т. О. Пєтухова, Креативна економіка як елемент інноваційної та стійкої сратегії розвитку України. www.economy.nayka.com.ua/, №2,2018
