О. Роман Гром – священник, випускник програми MSc in Innovations and Entrepreneurship 2023, ініціатор різноманітних акцій, активіст. Поділився, як у «Богом забутому селі» на Самбірщині, можна розвинути соціальний бізнес та туризм. Та як, підтримуючи традиції, можна ефективно допомогти війську й об’єднувати людей довкола великих місій.
Отче, що може здивувати людей про вас?
Я не знаю. Справді. Був один випадок — ми фактично з нуля будували наше соціальне підприємство. У певний момент потрібно було виконати земляні роботи. Нам дали техніку — екскаватор, але працювати на ньому було нікому. Тож я просто сів і два дні відпрацював на екскаваторі. Я вмів це робити — навчився ще до семінарії. Люди приїжджали, і казали: «Ось там наш священник, і він керує екскаватором». Можливо, тоді я ще міг когось здивувати.
Яку найціннішу пораду ви коли-небудь отримували?
Найкраща порада, яку я коли-небудь отримував, звучала так: працюй завжди більше, ніж від тебе очікують і платять тобі за це. Її мені дав священник. Йдеться не про самопожертву, а про внутрішню планку відповідальності — не міряти свої зусилля лише оплатою. Така позиція завжди повертається в інший спосіб: через довіру, можливості, стосунки. По суті, це дуже біблійний принцип, і я часто про нього згадую й користуюсь.
Що мотивувало вас вступити у Бізнес-школу УКУ?
Коли я прийшов у парафію, тут панувало відчуття занепаду: не було доріг, нічого не відбувалося, люди казали, що село забуте Богом і людьми й скоро тут нікого не залишиться. Тоді я зрозумів: недостатньо говорити гучні проповіді про надію – треба своїми діями змінювати цю реальність. Так я дійшов до ідеї підтримки малого підприємництва. Й задумав проєкт з відсилкою до А.Шептицького. Бо підприємництво – це не просто бізнес, це сенс, робота, розвиток громади й людська гідність.
Примітка: село Мшанець Самбірського району, розташоване близько до кордону з Польщею, кількість жителів – 150 осіб, середній вік, за словами о. Романа, – 68 років.
Про що був ваш магістерський проєкт?
За час навчання і написання магістерської на програмі MSc in Innovations and Entrepreneurship ми досліджували, як малий бізнес впливає на економіку різних країн, і бачили: де малий бізнес сильний, там сильна й держава. Для мене заняття, яким людина живе, – це вже форма підприємництва. Якщо праця має приносити користь, забезпечувати життя або створювати робочі місця для інших, то за цим завжди стоїть підприємець і відповідальність за рішення.
Як у вас виникла ідея ініціативи «Різдвяні пташки»?
«Різдвяні пташки» – це всеукраїнська благодійна акція-рух, яка завершується з’їздом вертепів у нашому селі Мшанець. Ідея «Різдвяних пташок» народилася з реального досвіду. Ще раніше ми мали ситуацію, коли кілька вертепів об’єдналися, щоб допомогти конкретному військовому, і тоді мені стало очевидно: разом коляда може значно більше, ніж поодинці. До участі може долучитися будь-який вертеп: потрібно зареєструватися, отримати вертепну зірку в кольорах 80-ї бригади й колядувати у своєму місті чи селі. Всі надходження публічно відображаються в онлайн-таблиці, що забезпечує прозорість і довіру. Фінальним в акції є з’їзд вертепів у Мшанці.
Примітка: За два роки під час акції священнику і колядникам вдалось зібрати майже 10 млн грн (понад 5,5 млн у перший рік і майже 4 млн — у другий); усі кошти спрямовані на закупівлю обладнання за запитами військових і особисто доставлені до 80-ї бригади; участь взяли сотні вертепів (до 260 зареєстрованих учасників); на з’їзд у Мшанці приїжджали понад 100 вертепів, також було встановлено рекорд України. (Актуальними даними, скільки було зібрано коштів під час коляди 2026 року поділимося з вами у наших соцмережах, – ред.)
Що це за фестиваль вертепів «Вертепія»?
Два роки поспіль з’їзди вертепів у Мшанці виглядали не просто як спільна коляда, а як справжнє дійство. Ми з дружиною зрозуміли: це за своєю суттю вже карнавал, просто ще не названий.
Так з’явилася ідея створити перший в Україні карнавал вертепів. Ми підготували проєкт, подали його в Український культурний фонд і посіли друге місце в національному рейтингу, отримавши фінансування. У межах підготовки ми пошили 35 карнавальних костюмів, видали книжку про вертепну традицію та сучасні сценарії, створили серію промоційних відео. Цьогоріч «Вертепія» стане фінальною подією «Різдвяних пташок»: 3 січня учасники з’їдуться до нашого Мшанця.
Як сьогодні функціонують «Мшанецькі колиби», як соціальне підприємство?
Соціальне підприємство «Мшанецькі колиби», яке ми почали розвивати силами самої громади – невеликими ресурсами, залучаючи гранти, – згодом переросло в туристичний комплекс літнього відпочинку. Нині ми можемо одночасно прийняти до 56 людей – на відпочинок, навчання, ретрити. Ми постійно розвиваємося: щось будуємо, щось удосконалюємо, і це притягує туристів. Хай небагато, але з’являються робочі місця для місцевих. Запускається внутрішня економіка: туристи купують більше меду, молока, інших локальних продуктів — це найбільша виручка для магазину, особливо коли тут є діти й молодь. Для мене принципово, що «Мшанецькі колиби» – це власність релігійної громади села Мшанець. Це як демонстарція того, що церква поруч зі своїми людьми – гуртує й підтримує.
З чого почався розвиток туризму й соціального підприємництва в Мшанці та яку проблему ви намагалися розв’язати перш за все?
Коли ми починали, в селі фактично не було жодного підприємництва – хіба одна маленька крамниця. Але ми бачили природний туристичний потенціал. Людського ресурсу майже не було, зате природа…
Ми вирішили починати з малих кроків – невеликих справ, які поступово змінювали б ситуацію. Свідомо обрали стратегію розвитку туризму через соціальні підприємства, зокрема й за участі церкви. Нам було важливо показати і місцевим людям, і потенційним інвесторам, що туризм тут можливий і може розвиватися.
Головне – довести, що люди в селі можуть з туризму не просто виживати, а нормально жити й будувати своє майбутнє тут, а не мріяти якнайшвидше виїхати.
Ситуація з людським потенціалом була складною: молоді майже не було. Інколи, щоб зробити навіть різдвяний вертеп, ми змушені були звозити дітей із трьох сіл, аби назбирати десять–дванадцять учасників. Це було непросто, але саме це ще більше переконувало, що без змін село просто не матиме майбутнього.
Читайте також: «Впираємося в стелю росту в Україні»: Роман Ланський про GovTech, Резерв+ та навчання в Бізнес-школі УКУ
Чи допомогло вам навчання в Бізнес-школі УКУ справлятись з процесами, в яких ви задіяні?
Так, мені вдалося зовсім по-іншому організувати процеси в «Мшанецьких колибах». Багато з цих змін стали можливими завдяки навчанню в Бізнес-школі УКУ: процеси відбувалися системно, з’явилося розуміння як працювати з інвесторами. Вдалося не лише залучити інвесторів, а й привезти їх у село. Частина з них сьогодні вже самостійно розвиває туристичну сферу. І це справді дуже цінно, бо стало можливим саме завдяки навчанню: коли змінюється мислення, ти починаєш інакше дивитися на речі та змінюєш підходи, все змінюється.
Крім цього, за час свого навчання я ще глибше усвідомив, що підприємці – навіть великі й успішні – часто є дуже порядними людьми. І водночас багато з них є глибоко духовними. Я побачив, що християнські цінності – це не лише про особисту мораль чи родинне виховання, «бо так навчила мама чи бабуся». Вони закладені в самій механіці їхнього бізнесу: у лідерстві, довірі, справедливому розподілі відповідальності й ресурсів. Ці цінності там не випадкові, вони буквально зашиті в процесах і часто лежать в основі рішень. І для мене, як для священика, це справді було важливим відкриттям.
Дізнавайтесь більше про програму MSc in Innovations and Entrepreneurship
Який ваш секрет продуктивності?
Мій секрет продуктивності – у молитві. Молитва дає внутрішній мир і спокій, допомагає розкласти все по місцях: що варто відкинути, а на чому – зосередитися. Вона дає бачення й візію. І я дуже чітко бачу зв’язок між молитвою та продуктивністю. Бо інколи можна безупинно працювати – і результату немає. А інколи кілька правильних простих кроків дають значно більше.
Коли є добра молитва, стається багато див, набагато частіше, ніж ми собі уявляємо. Мене дуже надихає приклад митрополита Андрея Шептицького. Ми часто говоримо про нього в контексті підприємництва, але якщо читати його духовні тексти, стає зрозуміло, що він надзвичайно багато молився – по кілька годин щодня. І водночас ми знаємо, скільки він встиг зробити за своє життя.
Інший важливий чинник продуктивності – це звичка. Дуже допомагають розпорядок дня, ранкове вставання, планування. Це теж не завжди легко, але коли це стає звичкою – воно справді працює.
За що ви зараз вдячні?
Я вдячний Богу за своє покликання.
Розмовляла Марта Шийко
