Управління твердими побутовими відходами (ТПВ) належить до комунальних послуг на рівні з водопостачанням та водовідведенням, забезпеченням електрикою та теплом. Санітарний стан у громадах залежить з одного боку від можливості органами місцевого самоврядування організувати належне надання цієї послуги мешканцям та бізнесу, а з іншого — від готовності мешканців та бізнесу справно сплачувати за ці послуги та відповідально поводитись з відходами: зменшувати їх утворення, сортувати, викидати у передбачених для цього місцях.
Екологічна шкода від неналежного управління відходами в Україні значна. За даними Мінрегіону поданими в “Аналізі стану сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2022 рік” 1 в населених пунктах України утворилось майже 39 млн м 3 побутових відходів, або понад 7 млн т, які захоронюються на 5,7 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею майже 8 тис. га., більшість з яких працюють з істотними порушеннями. Лише 8,24% відходів потрапили на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні лінії. Понад 20% населення України досі не охоплені послугами збору та вивозу відходів. Через неналежну систему управління ТПВ в населених пунктах, як правило у приватному секторі, у 2022 р. виявлено 14,7 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ. За експертними оцінками обсяг реалізацій послуг з вивезення побутових відходів у 2022 році складає понад 5,9 млрд грн. Дебіторська заборгованість у 2022 році складає 2,3 млрд грн, з них заборгованість населення понад 1,8 млрд грн, бюджетних організацій – 0,069 млрд грн.
В Україні триває реформа сфери управління відходами. Реформа має на меті створення екологічно безпечної системи управління відходами на принципах економіки замкненого циклу та забезпечення переходу на сучасні передові практики її впровадження. Не менш важливим завданням реформи є узгіднити регулювання до вимог Європейського Союзу. Ключовим викликом є власне налагодження фінансування системи через належне надання послуг з управління відходами утворювачам відходів, які своєю чергою мали б їх оплачувати.
Задля забезпечення прозорості та прослідковуваності потоків відходів Міндовкілля розробило та запустило інформаційну систему управління відходами Е-відходи 2 , який серед іншого стосується й обліку ТПВ. Суб’єкти господарювання, які надають послуги управління ТПВ, будуть зобов’язані подавати зокрема і дані про фракції та кількість зібраних, перевезених, відновлених та видалених відходів.
Якщо плата за споживання води та електроенергії нараховується згідно з показниками лічильників, що забезпечує об’єктивну базу нарахування вартості послуги та стимул заощаджувати ресурси, то вартість послуг управління (ТПВ) нараховується на основі так званої норми утворення на людину чи м 2 , посадкове місце, ліжко у випадку бізнесу. Норми утворення ТПВ переглядається раз у 5 років. А це означає, що утворювачі ТПВ не мають стимулу скорочувати кількість відходів та належно сортувати, оскільки це жодним чином не вплине на їх платіжку. А ще багато утворювачів відходів взагалі не мають укладених угод на послуги з управління відходами й просто “підкидають” своє сміття у контейнери інших.
Які ж технології можуть бути отими “лічильниками” у сфері управління ТПВ? Як ефективно збирати дані про відходи на рівні кожного окремого утворювача відходів й на основі цих даних справедливо нараховувати витрати на послугу управління відходами й стимулювати до дружньої до довкілля поведінки?
У світі застосовують ряд технологій, серед яких найбільш поширеними є RDIF, NFC, QR-коди, сенсори заповненості та ваги, чат-боти чи застосунки. Ці технології дозволяють в різний спосіб ідентифікувати користувача, частоту користування послугою, а подекуди й кількість та склад відходів. У дослідженні “Ідентифікація користувачів послуги збору відходів у локаціях з щільною забудовою” 3 описано типи технологій, порівняння технологічних рішень від різних компаній та приклади їх застосування у різних містах світу. Автори дійшли висновку, що ідентифікація користувачів дозволяє істотно покращити роздільний збір відходів та зменшити їх кількість загалом. На жаль, описаних практик з України наразі немає.
У своїй дипломній роботі я застосовую підхід “Дослідження задля впливу”, в основі якого разом зі стейкхолдерами розробляється теорія змін, а процес дослідження вже сам по собі є пілотним та адвокаційним проєктом. З перших інтерв’ю з представниками компаній-перевізників та органів місцевого самоврядування вдалось з’ясувати, що хоч зазначені технології в Україні наразі не застосовуються, проте інтерес до них, а дані, які можна отримати завдяки застосуванню технологій є вкрай необхідними для реформи управління відходами. Разом з тим, одна з опитаних компаній має розроблене програмне забезпечення для внутрішнього контролю якості надання послуг споживачам, яке потенційно можна доопрацювати як продукт для інших компаній, яких лише в Україні понад 200.
Саме навчання на програмі MSTM допомогло і зацікавило досліджувати цифровий аспект управління відходами, що як виявилось є дуже актуальною темою, розвивати яку наразі немає спроможності ні в місцевих управлінців сфери побутових відходів, ні в компаній, які надають дані послуги. Отримані знання з бізнес-стратегії, маркетингу, R&D, розвитку бізнесу активно застосовуватимуться у роботі над дипломним проєктом, який своєю чергою стане щонайменше корисним практичним оглядом й дорожньою картою щодо підвищення ефективності управління твердими побутовими відходами за допомогою інтеграції технологій ідентифікації користувачів та аналізу даних, а відтак — кроку до покращення стану довкілля.
Джерела:
- https://mtu.gov.ua/news/34323.html
- https://eco.gov.ua/categories/e-vidhodi
- https://ent.cat/en/identificacio-dels-usuaris-en-la-recollida-de-residus-municipals-en-contextos-en-alta-densitat-de-poblacio/
Автор: Ірина Миронова
