Вікторія Яремчук – Co-Founder & CEO технологічного стартапу Farsight Vision, випускниця програми MSc in Technology Management 2023 Бізнес-школи УКУ.
Команда Вікторії створює 3D-моделі місцевості та інструменти для прийняття рішень у складних умовах, допомагаючи військовим ефективно планувати завдання та максимально забезпечувати дронам розуміння ситуації на території для зменшення втрат.
Як навчання у Бізнес-школі УКУ допомогло трансформувати дипломний проєкт про медичні лабораторії у продукт для Сил оборони та чому «смирення» стало головною чеснотою сучасного лідера? Більше про особисту історію Вікторії та шлях Farsight Vision читайте у матеріалі.
Початок у часи невизначеності: чому 2020 рік став точкою відліку
Професійний розвиток Вікторії у Бізнес-школі УКУ розпочався у складний для всього світу 2020 рік. Саме тоді, на тлі пандемії ковіду, вона відчула потребу вийти за межі стандартних знань менеджменту.
Як ви прийшли до рішення про навчання в Бізнес-школі і чому саме цей період став вирішальним?
На той час, коли я вперше пробувала вступати – це був 20-й рік. Тоді не було повноцінної магістерської програми з управління технологіями через ковід, тож я спробувала себе на сертифікаційній програмі. Мій інтерес був зумовлений тим, що я вже почала керувати великим проєктом, який стрімко розвивався. І мені здавалося, що звичайних менеджерських курсів чи навчання для менеджерів буде недостатньо. На мені було багато відповідальності: не просто управління проєктом, а й фінансова, маркетингова, продуктова складові, управління людьми та тісна співпраця з HR-департаментом. Я починала як делівері-менеджер, потім переходила на позицію делівері-директора. Це був департамент, за розвиток якого я несла повну відповідальність і мала різноманітні бізнес-цілі. І мені здавалося, що просто не вистачає інструментарію.
Що ви відчували у своїй роботі до того, як отримали цей системний інструментарій?
Я багато що робила навпомацки, намагалась вгадати, що роблю. Напевно, як багато хто. Один із моїх знайомих, який завершував навчання, дуже гарно відгукувався про програму. Для мене це прозвучало як ідеальний «метч», хоча я розглядала інші варіанти – і в Україні, і за кордоном. Однак мені дуже сподобалося, що в Бізнес-школі УКУ налаштування було саме на підприємництво. Це не про консалтинг чи управління великим бізнесом, який хтось створив для тебе. Це про створення нового, про будівництво чогось із нуля. Це те, що мені завжди подобалося.
Усвідомлення «незнання» як перший крок до росту
Вступ до Бізнес-школи УКУ часто супроводжує інтелектуальний шок, коли професіонал із досвідом зіштовхується з обсягом нових методологій.
Як саме навчання змінило вашу управлінську оптику і які були перші враження від програми?
Змінило все. Насправді, спочатку було навіть таке мінірозчарування в плані: «О Боже, скільки я всього не знаю». Як мені тепер давати раду з усіма цими уроками, кращими практиками та порадами, які на мене навалилися? У нас було багато практичної діяльності з різних напрямів, але я не все могла застосувати одразу. Це теж трохи засмучувало: ти маєш широкий спектр знань, а використовуєш лише 20–30 %. Проте пізніше, коли я стала Director of Engineering у міжнародній команді, ці інструменти почали «вистрілювати». Там були свої челенджі – налаштування роботи між департаментами в різних країнах, велика структура. Саме тоді знадобилося значно більше інструментів, які ми тренували під час навчання. А коли я почала власну компанію, то використала зовсім інший набір інструментарію. Корисно було все – навіть розуміння того, чого ми точно не будемо робити.
Нетворкінг як вихід із «айтішної бульбашки»
Для Вікторії бізнес-школа стала місцем, де знання посідають друге місце після людей. Вона наголошує, що саме спільнота є головним активом школи.
Ви часто згадуєте про особливий нетворкінг. Що було для вас «вау-ефектом» поза навчальними модулями?
Я б сказала, що все навпаки: нетворкінг, обмін досвідом і розуміння, як чийсь досвід може бути корисним мені – це на першому місці, а дисципліни та викладачі – на другому. У нас було багато представників ІТ-сфери, можливо, це особливість Львова, де багато айтішників різних рівнів: продакт, аутсорс, консалтинг, але були й представники інших бізнесів. Хоча ми й перебували в певній «бульбашці» (близько 50% IT), люди мали дуже різний рівень досвіду та масштаб компаній.
Чи були конкретні моменти, коли взаємодія з одногрупниками допомагала вирішувати реальні бізнес-завдання?
Пам’ятаю, як ми детально аналізували різницю між посадами CIO, CISO та CTO, заходячи в глибокі нюанси. Ми розглядали це через призму компаній з абсолютно різних сфер. Було цікаво, коли хтось із групи виносив свій реальний запит на загал: «У мене є така проблема, допоможіть». І ми брейнштормили, використовуючи різні інструменти з модулів. Коли ти робиш такі вправи, то розумієш: ось ця людина мислить зовсім інакше, ніж я, і я хочу в неї навчитися. А хтось на дві голови вищий за досвідом, і ти хочеш, щоб він став твоїм ментором. Це вибиває з зони комфорту. Кожен модуль був для когось абсолютно новим знанням, і цей спільний виклик дуже зближує людей. Бажання бути частиною спільноти – це те, що я ставлю на перше місце.
Партнерство, загартоване конкуренцією: історія «метчу» з Володимиром Неп’юком
Одним із найважливіших результатів навчання для Вікторії стало знайомство спершу з одногрупником, а потім – з майбутнім партнером та СТО Farsight Vision Володимиром Неп’юком. Це не про любов до спільної бізнес-ідеї з першого погляду, а радше про тривале випробування характерами.
Як саме відбувся ваш «метч» із Володимиром?
Це моє улюблене питання. Наше партнерство почалося з конкуренції. У нас такий внутрішній жарт: Володя згадує, що я завжди мала свою точку зору на дискусіях. І в нього завжди була своя. Він дуже багато читає і знає, і це було видно одразу. У нас була така собі мініконкуренція – обмін думками в динамічному середовищі. Ми влаштовували челенджі одне одному та були в активній групі з п’яти до семи одногрупників, які постійно ділилися кейсами, книжками, запрошували на бізнес-події. Ми дуже допитливі – нам потрібно було все знати.
Що саме в його характері змусило вас подумати: «З цією людиною можна будувати бізнес»?
Ми відчували природне бажання робити щось разом, хоча спочатку не було жодної конкретики. Я звернула увагу на одну річ: нам давали домашні завдання, і ми з Володею їх завжди виконували. Були колеги, які робили це через раз, але він завжди доводив справу до кінця. Для мене це був показник: на нього можна покластися. Також важливим було почуття гумору. Як каже Володя: «Гумор – це ознака високого інтелекту». А головне – в нас не було першочергової мети просто заробити гроші. Фінансово у нас обох все було окей. Ми хотіли побудувати щось ціннісне, що приносить користь країні тут і зараз.
Tuck School of Business та методики ФБР: Американський досвід
Важливим етапом стала програма обміну у США, яка дала Вікторії інструменти для ведення переговорів на найвищому рівні.
Ви згадували про навчання у Tuck School of Business. Як цей досвід вплинув на ваші навички стратегічного мислення?
У 2023 році я поїхала за обміном у США на один семестр. Там був надзвичайно крутий курс із ведення переговорів у кризових ситуаціях. Ми вивчали методики, які застосовують американські федеральні служби, зокрема ФБР, або військові переговорники, які повертають заручників чи полонених та мають десятиліттями вироблені підходи. Чесно кажучи, коли я проходила цей курс, я не збагнула його повністю. Тільки коли починаєш практичну діяльність, згадуєш теорію. Стратегічна комунікація, якої вчить хороша бізнес-школа, має йти пліч-о-пліч із практикою. В УКУ у нас був «safe space» для тренувань, але справжні «tough negotiations» почалися пізніше. За останні два з половиною роки потреби в цих навичках були дуже великі.
Трансформація ідеї: від комунікацій до 3D-моделювання місцевості
Farsight Vision не одразу став таким, яким ми знаємо його зараз. Продукт пройшов шлях еволюції разом із розумінням потреб фронту.
Чи став ваш дипломний проєкт фундаментом для створення Farsight Vision?
Якби вистрілила моя перша ідея, то це був би «total match», бо диплом я писала саме про систему комунікацій. Але життя внесло корективи. Однак підходи до впровадження продукту, бізнес-модель, капіталізація – ці напрацювання з диплому стали корисними для Farsight Vision десь на 30%. Відгуки менторів та спільноти допомогли сформувати те, що ми маємо зараз.
Як змінювалася концепція продукту в умовах повномасштабної війни?
Ідей було дві. Перша – автоматизація комунікацій у силах оборони на основі мого досвіду в американському Healthcare-стартапі. Але я знала про паралельні проєкти в цьому напрямку і не була впевнена, що ми зможемо реалізувати такий масштаб за три місяці. Друга ідея стосувалася обробки відео з безпілотників. Спочатку це було вузько: моделювання окопів та інженерних споруд для контрнаступу 2023 року. Оскільки я людина не військова, орієнтувалася на запити. Якби я заходила в цю справу зараз, зі своїми нинішніми знаннями, то сказала б: «Друзі, не займайтеся моделюванням окопів. Вам треба моделювати територію і планувати по ній операції захисту». Тоді такого розуміння не було, але ми мали час на дослідження, бо не хотіли робити продукт «як-небудь».
Читайте також: Випускники Бізнес-школи УКУ залучили €7,2 млн для розвитку українського defence-tech стартапу
Смирення як найвища управлінська чеснота
Одним із найбільш несподіваних уроків Бізнес-школи для Вікторії стало поняття «смирення». Вона переосмислила його з релігійного терміна на потужний інструмент лідера.
Як цінності УКУ допомагають вам ухвалювати критичні рішення в умовах високого стресу?
Ми часто говорили про цінності на модулях із лідерства та управління персоналом. Один із головних факторів для мене – це смирення. До навчання в УКУ я взагалі не вважала смирення ознакою лідера. Але після навчання у школі ця чеснота лідера тепер найбільше допомагає у рості та розвитку компанії.
Що означає смирення в контексті управління DefTech-компанією?
Ми працюємо у надзвичайно стресовому середовищі. Ми не хочемо підвести довіру кінцевих користувачів – захисників і водночас не хочемо підвести довіру нашої внутрішньої команди. Смирення дає можливість зробити крок назад і дати іншій людині «порулити». Дати можливість колегам взяти відповідальність, показати лідерство, прийняти рішення. Навіть якщо ти бачиш, що рішення трохи не в той бік, можливість дати людині спробувати – це дуже надихає. Це про вміння йти на компроміси. Розуміння комплексності лідерства – це те, чим Бізнес-школа тебе непомітно «обгортає». Якби не Farsight Vision, я б не змогла повною мірою відчути на собі все те, чого нас вчили.
Спільнота Alumni: відчуття дому
Незважаючи на колосальну завантаженість, Вікторія знаходить час для підтримки зв’язку зі школою, зокрема, увійшовши до Ради випускників.
Як ви підтримуєте зв’язок зі спільнотою зараз, коли часу критично мало?
Часу справді критично мало. Ми маємо чати групи, час від часу перетинаємося, бачимо новини у фейсбуці. Я намагаюся залучатися до подій випускників у межах можливостей. Входжу до Ради випускників, хоча й не маю часу бути там суперактивною. Але коли у Львові і щось відбувається в УКУ, то дуже рада потрапити туди. Це відчуття, ніби ти додому приходиш. Таких місць у світі небагато, але УКУ став таким місцем. Там завжди всі свої, навіть нові люди – вони вже одразу твої.
Майбутнє: український бізнес на ринках НАТО
Візія Вікторії щодо Farsight Vision виходить далеко за межі локального ринку. Вона бачить компанію як глобального гравця, що несе український досвід світу.
Яким ви бачите майбутнє компанії через кілька років?
У нас одна дорога – міжнародна компанія. Ми вже зробили багато для того, щоб про Україну говорили позитивно в країнах НАТО та Євросоюзі. Ми – бізнес і ком’юніті, в яких можна вчитися. Нас запрошують на міжнародні майданчики, до співпраці, у нас інвестують з усього світу. Наша стратегія – залишатися українською компанією, яка представлена міжнародно і працює на різних ринках. У нас багато планів, адже ми хочемо створювати ту спільноту, якої нас навчили в Бізнес-школі.
Авторка: Олена Суліковська
