Роман Ланський – CEO ІТ компанії Strimсo, випускник програми MSc in Technology Management 2022 Бізнес-школи УКУ, цьогорічний номінант рейтингу Форбс 30 до 30. Компанія Романа працювала із сервісами у Резерв+, Армії+, Дії, Ветеран Pro та ще купою державних систем і реєстрів, від аграрної сфери, еРиби і єКонопель, до реєстрів Музейного фонду, медичних виробів та лікарських засобів.
Наскільки складно працювати у GovTech (Government Technology) та якою є особиста історія Романа Ланського? Більше про це – читайте у матеріалі.
Романе, як би ви описали свою роботу одним реченням?
Пожежа. Якось так. Може звучить не дуже надихаюче, але як є.
Яка у вас є навичка та хобі, що могли б здивувати ваших колег?
Я дуже люблю екстремальний спорт. В основному це сноубординг. Їх би здивувало, що незважаючи на ваду серця бігаю довгі дистанції, та маю за плечима три повних марафони та десятки півмарафонів
Що вперше викликало у вас інтерес до цієї сфери діяльності?
Насправді, в мене є дуже персональна історія, як я взагалі потрапив у GovTech. Вона пов’язана з тим, що трапився інцидент, де, зазвичай, люди не виживають. Після цього я захотів спробувати себе – зробити щось корисне у державі. Це завжди надихало і рухало мною. Я був учасником Революції Гідності, в мене дуже активно пройшов 2014-2015 рік. Ще собі думав, що колись у віці так 40-50 стану дуже розумним та досвідченим, і ось тоді нарешті буду гідний щось змінювати на рівні держави. А потім трапилась та ситуація. Тож усе переосмислив й вирішив не відкладати на далеке майбутнє свої прагнення, а долучитись до змінотворення вже сьогодні. Одна справа – бути громадським активістом, інша – закотити рукави і заходити всередину держави та щось змінювати.
Так почав займатися своїми першими урядовими проєктами. І потім затягнуло, і ось тепер ми тут, де ми є.
Який ваш головний секрет продуктивності?
Про продуктивність важко сказати, бо не вважаю, що зараз сильно продуктивний. Насправді, проста річ – дисципліна. Якщо чесно, вже давно відчуваю всередині, що не просто підгорів, а Серебрянський ліс (усміхається). Це як про емоційний стан, так і про працездатність. Тож дисципліна – те, що допомагає. Вже давно нема ні натхнення, ні ентузіазму, а просто дисципліна.
Ви потрапили у рейтинг Forbes 30 до 30. Що для вас особисто означає ця нагорода? І що ви відчували, коли дізналися про це?
Важко хвалити себе за цю нагороду. В принципі не люблю нагороди. Напевно, передозування шкільними олімпіадами різного рівня, грамотами. Тож нагороди не дуже сприймаю. Взагалі, вважаю будь-які відзнаки, особливо державні, зараз сильно дискредитовані.
Хоча з іншого боку, цей рейтинг Форбс 30 до 30 – це один із більш таких незалежних і об’єктивних показників того, що дійсно в житті чогось досягнув і можу продемонструвати хороший результат. Тож для мене це була, напевно, перша така нагорода в житті, яку я справді оцінив. Було приємно і важливо її отримати. Це одна з небагатьох нагород, яку я акцептую, а з іншого боку – все одно незвично.
Як ви оцінюєте вплив проєкту «Резерв+» на українське суспільство?
У нас така концепція, що ми робимо тільки державні проєкти. І причина тут проста – наша компанія є з духом активістської ГО. У нас дуже великий фокус на змінотворення. Тому в межах проєктів ми, зазвичай, все фільтруємо за двома критеріями. Перший – це те, наскільки ці проєкти матимуть великий вплив: економічний, суспільний, чи можуть спрощувати життя, чи будуть ефективними і впливовими.
І друге, це перевіряємо на відповідність певним нормам та стандартам. Що маю на увазі? Ми не працюємо з недоброчесними людьми. Для нас дуже важливою є незаплямована репутація.
Зараз геть важливо працювати над оборонними проєктами. Вони мають найбільший вплив, який тільки може бути від ІТ діяльності.У нас по суті більшість проєктів прямо й опосередковано пов’язані з війною. Але Резерв+ — найпублічніший, хоча при цьому маємо ще дуже багато корисних, хоч і менш відомих.
Гадаю, що Резерв+ точно, якщо не номер один, то максимум номер два, якщо оцінювати за впливом. По-перше, через масштаб. Це проєкт на декілька мільйонів людей. Через Резерв+ ми зекономили людям час. І, якщо дивитись масштабніше, то це має вже просто макроефект. Для того, щоб людина оформила відстрочку, витрачається плюс-мінус п’ять робочих днів: сходити в одну чергу, постояти в іншій, пізніше дізнатись результати і так далі.
І ось пару мільйонів людей, які працюють, мусять вирватися з економіки кожен квартал на п’ять робочих днів, то це величезна економічна втрата. Коли розумієш, що знайшов рішення на це – вау. Проєкти, спрямовані на масштаби — вони дають найбільший ефект.
Я би ще додав про вплив на суспільство не тільки з бюрократичними спрощеннями, які дуже сильно економлять і ресурс людей, і ресурс держави. Окрім переліченого, Резерв+ – це найбільший прямий канал рекрутингу, який є взагалі в країні, і через нього найбільше заявок подається, як цивільними, так і військовими. Військові частіше шукають вакансії для переведення, цивільні – щоб мобілізуватися в армію. Крізь цей інструмент пройшло достатньо людей, щоб сформувати кілька бригад. І це теж дуже важлива історія.
На шляху роботи із застосунком, які у вас були виклики, можливо, невдачі, що вас супроводжували? Як ви з цим справлялись?
Ну от уявіть: ви маєте якусь ідею, або вам доручив завдання президент, прем’єр, будь-яка інша посадова особа високого рівня. Ну, чи це ваша власна ідея – створення застосунку для взаємодії з військовозобов’язаними. Вам треба десь знайти дуже сильну команду, проєкт-менеджера, бізнес-аналітиків, які будуть сидіти і пропрацьовувати те, як цей додаток виглядатиме. Потрібно знайти розробників, поставити їм завдання, протестувати, тобто величезна кількість питань, які при цьому, зазвичай, далеко не кожна ІТ компанія може вирішити.
Будь-який державний проєкт потребує знання реєстрів: що в цих реєстрах можна взяти, які правила, вимоги до безпеки. Співпрацюючи з державою, у вас величезна кількість стейкхолдерів, кожен хоче щось своє. Ви залежите від багатьох з них, часто вони ще між собою сваряться й не можуть дійти згоди.
Але ключова робота, щоб зробити якийсь продукт ефективним, полягає у тому, аби пройти крізь увесь цей хаос і отримати в результаті чітке й погоджене мільярдами сторін розуміння, що можна працювати далі.
І тому це, зазвичай, найбільша проблема в державних проєктах — не вистачає людей, які вміють прийти і придумати, як крізь обмеження просунути хорошу ідею, щоб вона вижила та не трансформувалася в бюрократичне пекло.
Ну от ми якраз – це продуктова команда, яка придумує, як хорошу ідею довести до реалізації крізь мільярди обмежень.
І це саме та унікальна експертиза, яка мало в яких командах є, та й відверто — подібних команд в країні, які є носіями знань і комплексно цим займаються, буквально декілька. Ключова наша роль – це, якщо приходить мотивована людина в державу з хорошими ідеями і хоче щось робити – прийти і відразу виставити спроможну команду втілювати ці ідеї.
Що наступне для ІТ-компанії Strimko? Чи плануєте ви масштабуватись? І чи плануєте залишатись лише всередині країни, чи може виходити назовні?
У нас є і стратегії внутрішнього розвитку, і зовнішнього. Насправді, ми, як компанія, не так давно створилися, буквально три з половиною роки тому. Поки що нам вистачало в країні внутрішнього росту. По-перше, ми не хочемо відходити від GovTech. Єдине виключення – це оборонна промисловість.
Але вже відчуваємо, що потрохи впираємося у стелю росту в Україні. Тому станом на зараз так – у нас є плани по виходу на експорт. І вони, здебільшого, теж пов’язані з оборонним напрямком в GovTech. Тому що, коли, скажімо, над Швецією чи Данією починають літати дрони, вони задумуються про те, що все-таки їм треба щось робити в своїй оборонній сфері. А в нас, окрім безпосередньо того, що військо дуже ефективне – ми можемо скільки завгодно бачити проблеми, але росіяни при тій перевазі в ресурсі, в усіх абсолютно розрізах, все ще не може створювати швидкі прориви. Це говорить про те, що насправді при всіх мінусах організації у нас дуже ефективне військо. Бо меншим ресурсом стримуємо набагато більший ресурс. І тут, звісно, європейські країни сильно хочуть мати наш досвід ведення війни, і підходи, і тактики, й інструментарії.
Данії цікавий, наприклад, наш цифровий досвід у контексті mobile-first підходу, він для них просто захмарний і космічний, бо, в основному, європейські країни дуже сильно відстають від нас в плані користувацького дозвіду та зручності GovTech-проектів.
Тобто, якщо порівняти нашу сферу цифровізації з будинком, то в частини європейських країн дуже потужний фундамент у вигляді реєстрів, їх наповненості і так далі, а в нас дуже хороший фасад будинку, бо в нас класні цифрові послуги. І вони, коли бачать те, як у нас працює Дія,Резерв+ вони просто дуже дивуються, що взагалі так можна працювати з цифровими інструментами в державі.
Вони вже самі зацікавлені в наших послугах. Більшість країн розуміють, що український досвід для них це дуже важлива річ, без перебільшення, для їхнього виживання, тож вони готові його у нас експортувати. Головне, щоб ми навчилися це правильно робити.
Що вам найбільше сподобалося за час навчання у Бізнес-школі? І який це мало вплив на вас? Чи можете сказати, що знання, отримані в школі, сприяли досягненню ваших цілей?
Мені дуже сподобався початок офлайн навчання. А потім не пощастило – стався ковід. Хоча нетворкінг у школі справді добре працює.
Дуже багато з того, що почув у Бізнес-школі досі використовую в роботі. Наприклад, у нас було класне навчання, грубо кажучи, про те, як стартапам продавати себе. І от здавалося б, що “продавати стартапи” і GovTech, це дуже різні сфери, але я досі використовую безліч методологій звідти для адвокації та просування проектів. Працюю за дуже схожими моделями, досі відкриваю ті напрацювання з Бізнес-школи. Це мені допомагає адвокатувати та переконувати.
Однією з цінностей Бізнес-школи УКУ є Сила спільноти. Чи відчуваєте ви її, і якщо так, то як саме?
Так. Наприклад, у мене зараз в компанії працює один хлопець, з яким ми навчалися у Бізнес-школі УКУ, ми підтримували зв’язок, і в результаті так вийшло, що він повертався в Україну, якраз хотів щось корисне робити і знайшов можливість це втілити у нашій компанії.
Після навчання минуло років п’ять, але зв’язок протримався. Ще була цікава історія. Хлопець, який теж був у нас в групі, мобілізувався, а потім його перевели до Міноборони, бо він висококласний ІТ-спеціаліст. Після цього ми вже зустрілися в межах проєктів Міноборони.
Тому з одного боку точно ком’юніті працює, але в мене просто такий свій особистий момент, що через ковід цей аспект, на жаль, не вдалося відчути на повну.
І тут хочеться доволі банальне питання вам адресувати – то все ж, який ваш секрет успіху?
Дисципліна і багато роботи. Звучить некрасиво, але як є. Насправді працюю, і ще раз працюю дуже багато. Якби трохи чогось менш банального додати, то це – не боятися брати на себе відповідальність.
Це, напевно, одна з фундаментальних речей, яка допомагає. А друга – бути надійним партнером.
Те, що ти береш на себе відповідальність, і те, як відносишся до своїх зобов’язань, це та річ, яка в результаті формує твій авторитет та репутацію на ринку. Тому додам це, окрім дисципліни та великого об’єму роботи – брати відповідальність і дуже-дуже серйозно ставитися до зобов’язань.
На вашу думку, над чим компаніям та організаціям сьогодні потрібно краще працювати?
Я б якраз сказав над тим, щоб бути хорошими відповідальними партнерами, тому що дуже часто, особливо в бізнесі, прибуток і фінансові показники ставляться на перше місце. І хоч це звучить логічно, бо бізнес на те і бізнес – має приносити дохід. Зараз в умовах, в яких ми живемо, від того, наскільки ми відповідальні, наскільки підтримуємо одне одного, залежить в тому числі наше виживання і нашого бізнесу також.
Мені здається, що такі екстремальні умови, які маємо зараз, вони чудово показують, що підтримка, партнерство і, взагалі, синергія багатьох учасників – це крок до того, щоб ми всі були ефективні, щоб виживали і могли повноцінно, якісно працювати.
За що б ви сьогодні могли подякувати?
Це дуже просто. У нас багато членів команди мобілізовано. Мій батько нещодавно демобілізувався, брат воює, тому за це велика вдячність усім захисникам. Ми зараз живі тільки тому, що є ті, хто нас захищає. Я дуже вдячний тим людям, які напряму або опосередковано постійно живуть війною.
