ИнвестГазета: Інший вимір. Борис Гудзяк, президент УКУ, про спільне між бізнесом, освітою та духовністю

Український католицький університет було засновано у 1994 році. Шість років тому вуз розширив свою діяльність, заснувавши Львівську бізнес-школу. Вже понад 20 років УКУ не лише надає якісну сучасну освіту, а й виховує студентів в християнських традиціях, навчаючи чесності і толерантності. Значний вклад у виховання нової генерації «духовних підприємців» робить президент УКУ, єпископ Української греко-католицької церкви, доктор Гарвардського університету та єпископ єпархії святого Володимира Великого в Парижі Борис Гудзяк. Напередодні благодійного бенкету на підтримку УКУ, що відбувся тиждень тому, в ексклюзивному інтерв’ю Борис Гудзяк розповів про відносини бізнесу і освіти, пояснив зміст духовності та розповів про те, кого вважає справжніми героями сучасності. 

Що означає «духовний вимір освіти»?

Багато залежить від того, як університет бачить людину, як бачить студента. Чи це просто мозок, який треба налаштувати як пристрій, чи це просто голова, яку треба наповнити знаннями? Ми намагаємось цілісно побачити людину, яка також має душу і серце. У нас доволі багато викладачів для відносно малого числа студентів, а тому декани знають практично всіх на своєму факультеті. Це дозволяє викладачам бути ще й вихователями — провести молоду людину крізь хащі постмодерну, крізь житейське море дозрівань, закоханостей, розчарувань, надій.

Коли ми розпочинали цей проект, ми були свідомі того, що в Україні близько двохсот університетів. Отже немає потреби в 201-му, якщо він не пропонує радикально інші підходи. Здебільшого ми намагаємося переосмислити, чим є університетська освіта. Це віддзеркалюється у способі життя наших студентів, у вимогах при вступі і навіть певному супроводі після навчання.

Чому до вас ідуть студенти?

Ще в часи до ЗНО до нас ішли через відсутність корупції. А тепер часто приходять через гостинність. При вступі не один студент казав: «Я не думав про УКУ так серйозно. Прийшов подивитися, а там мене зустріли з усмішкою. Мене особисто прийняли і все ґрунтовно пояснили». А загалом, християнське духовне життя — це є життя відносин. Основна істина християнської віри — Бог один, але в трьох особах, які спілкуються між собою.

Що є у вашому університеті, чого немає в інших?

Ми у багатьох проектах радикально переосмислюємо освітній процес. Наведу один приклад, наскільки радикально. До університетського життя ми запрошуємо осіб, які є традиційно поза ним. Це умовно неповносправні особи, які не є ні викладачами, ні студентами в стандартному розумінні (при УКУ діє центр духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус»). Але в нашому перестрашеному суспільстві, де дитина змалечку вчиться думати одне, говорити друге, робити третє, надягаючи маску, щоб захиститися від навколишнього лукавства, неповносправні мають особливий дар змінити ці стосунки. Вони не мають здатності носити маски і будувати мури, вони не знають, чи ти багатий, чи бідний, чи маєш владу. Вони ставлять найважливіше педагогічне питання: чи ти вмієш любити? І саме з таким педагогічним підходом ці люди, які часто маргіналізовані у суспільстві, є частиною університету та стають для нас кураторами людських стосунків.

Яким шляхом ідуть студенти після закінчення УКУ?

Ще зарано робити остаточну соціологію, адже наш перший випуск був у 1999 році. Але є певні показники: майже немає безробітних, не дивлячись на те, що наші основні напрямки гуманітарні. Наші випускники є в різних країнах, 15% здобули стипендії навчатися за кордоном. З тих, які поїхали, 80% повернулися. Такого відсотку повернення немає у жодному вузі. Вони вірять, що можуть щось зробити для України. Ми бачимо, як наші богослови (випускники філософсько-богословського факультету) дають собі раду в бізнесі, тому що вони вміють критично мислити, розв’язувати проблеми і можуть ці рішення ефективно пропонувати іншим, створюючи команду.

Чому бізнесмени допомагають освітнім проектам? Чому вони жертвують гроші замість того, щоб інвестувати та отримувати прибуток?

Їх стимулює стиль і результат праці університету. Ті, хто з ним знайомиться, хочуть, щоб такого було більше у нашому суспільстві. У нас видаються якісні книжки, є інноваційні приміщення, які стимулюють спілкування, скеровують на відкритість. Багатьох підприємців цікавить наша громадянська позиція, тому що наші викладачі та студенти реагують на соціальні процеси локального, національного та глобального порядків. Інколи критично. Майже всі університети сьогодні мовчать про університетську автономію, адже вони залежні від Міністерства освіти і не мають достатньої свободи для творчого розвитку своїх навчальних програм. Ми піднімаємо це питання систематично і не лише на словах, але й показуємо, як може бути, незважаючи на можливі проблеми з акредитацією.

А тому є певний відсоток підприємців, які шанують і хочуть плекати свободу, розвиток, вихід з того стану, в якому ми зараз перебуваємо, розуміють, що освіта і виховання наступного покоління є шляхом до нашого майбутнього.

Як ви вважаєте, чи можливо в українських реаліях вести бізнес відповідно до біблійних принципів, чесно?

Можливо, але надзвичайно важко. Ми живемо в неправовому суспільстві. Закон не є рівний для всіх. Це потребує доволі героїчної поведінки, щоб бути цілісним християнином і успішним підприємцем. Я сподіваюся, що з часом наше бізнесове життя буде нормалізуватися в тому напрямку, що люди не будуть змушені ставати «моральними шизофреніками».

Адріан Сливоцький, всесвітньо відомий бізнес-консультант, наш викладач, проводить модуль для керівників бізнесу. Він твердить, що такі олігархи, як Рокфеллери, які здобули нечувані статки, могли б зі своїми здібностями здобути набагато більше, якщо би діяли чесно. Ми знаємо, що вони діяли нечесно, знаємо, що вони здобули, але не розуміємо, що їхня нечесність стримувала їхній розвиток.

Тобто зараз це майже неможливо?

Це важко. Мені годі судити, бо я не є підприємець. Але я з багатьма з них спілкуюсь і знаю, що це важко, зі сповідей. Взагалі важко жити чесно в нашому суспільстві. Не тільки для підприємців. Жити без подвійного дна. Тому для нас в університеті свідчення мучеників, які мали сміливість жити інакше, протиставлятися системі, є настільки важливими. Дуже важливо, щоб ми мали таких героїв — підприємців-мучеників, яким буде неймовірно важко, але які будуть поширювати надію, що може бути інакше.

А є такі приклади?

Є. Ми маємо їх у середовищі нашого університету, нашої спільноти. Це люди, які замість того, щоб підкоритися, платити хабарі, ішли до суду. Наприклад, один з членів сенату УКУ львівський підприємець Ярослав Рущишин пережив більше тридцяти судів. Його бізнес намагалися знищити. Я думаю, це його загартувало і дало надію іншим.

Як виникла ідея бізнес-школи?

Саме згаданий мною підприємець Ярослав Рущишин з керівниками двох інших підприємств — «Галнафтогаз» та SoftServe — звернулися до мене і сказали, що їм потрібні компетентні, етичні менеджери, які мають досить патріотизму, розуміння культури і бажають працювати заради країни. «Ми бачимо ваш підхід до різних інших програм і вважаємо, що він буде корисний для бізнес-освіти», — сказали вони. Так шість років тому ми домовилися про партнерство. Проект став дуже успішним не лише для студентів, які вчаться в школі. Створилася ціла спільнота підприємців — більш ніж 40 фірм, які спілкуються з бізнес-школою.

Яким чином бізнес і освіта співпрацюють в Європі, зокрема у Франції?

У Франції бізнес бере участь в освіті, але менше, ніж у Північній Америці. Освіта у Франції значною мірою фінансується державою, і це характерно для багатьох інших європейських країн. Підхід ангажування бізнесу в освіту, який застосовує УКУ, має свої найяскравіші прецеденти в США, де саме через участь бізнесу і вкладення капіталу заможними людьми вища освіта стала кращою в світі. Подивіться на рейтинги 100 кращих університетів світу — там понад 40 із США.

Що це за тип бізнесмена, який вкладає гроші в освіту?

Це люди, які розуміють, що освіта і підготовка молодих людей — це наше майбутнє і майбутнє бізнесу. Підприємці потребують талановитих, чесних, здібних. Є багато молодих підприємців, які сподіваються, що застануть нове покоління таких працівників. Інші кажуть: ми працюємо на далеке майбутнє. І є, звичайно, певний альтруїзм, тобто турбота, опіка над поколінням своїх дітей і онуків.