«Україна 2014: що нас чекає?» − підсумки дискусії

25 грудня напередодні нового року Львівська бізнес-школа УКУ (LvBS) ініціювала дискусію «Україна 2014: що нас чекає?» з представниками бізнесу і студентства. Подаємо коротке резюме зустрічі і найцікавіші тези доповідачів.
Також запрошуємо переглянути відео з зустрічі. 

Мирослав Маринович, проректор УКУ, учасник ініціативної групи «Першого грудня»

Українці – це такий народ, для якого  пасіонарними є моральні і духовні принципи, а не політичні. Євромайдан цьому яскраве свідчення. Політики своїми гаслами не могли підняти народ. А як тільки ситуація набрала моральної ваги, як тільки треба було захистити тих, кого скривдили, Україна піднялась. Втім, ми розуміємо, що політику замінити не можна. Проте, якщо ця політична складова буде обходитися без моральних речей, то ми будемо мати велику проблему. Це бачимо на прикладі учорашньої політичної сили, для якої мораль – це зайві речі.
Бізнес проявив у Львові креативність, у місті є ціла низка оригінальних і цікавих проектів. Поєднання студентської готовності до творчості і бізнес-підходу – видається мені дуже важливим. У цьому контексті я б хотів побачити в Україні третю силу, яка заворожує своїм креативом і задає нові правила життя: «Ми не будемо чекати поки вступимо в ЄС, а будемо жити так як у Європейському союзі». 

Мирослав Маринович на зустрічі представив Декларацію осередку Народного об’єднання «Майдан» Українського католицького університету
Відео: виступ Мирослава Мариновича

Євген Глібовицький, керуючий партнер консалтингової компанії «pro.mova»
Відсутність прагнення до компромісу – ознака, яка характеризує дії і влади, і опозиції. Зараз ми спостерігаємо лише подальше загострення прагнення до цього компромісу. Майдан – це не просто протест проти призупинення євроінтеграції, це протест проти непідзвітності влади та опозиції.

Критичне питання найближчих місяців, чи громадське суспільство навчиться виконувати ту роль, яка для нього є унікальною − встановлювати порядок денний – і, чи політики навчаться цей порядок денний доводити до конкретних політичних рішень. На мою думку, усі сторони мають привчитися до взаємодії у новому форматі. Тому Майдан із площі Незалежності треба перевести у свідомість усіх українців, де б вони не були.

Що робити далі?
Перезавантажити усю систему можуть вибори як парламентські, так і президентські. Передумовою для цих виборів має бути уряд, який зможе ці вибори провести у мирний спосіб; новий закон, який унеможливить появу у парламенті тих, хто потрапляє туди внаслідок закулісних домовленостей, тобто потрібна пропорційна модель виборів із відкритими партійними списками.

Після перезавантаження нам потрібен ряд системних реформ, зокрема повернення до парламентсько-президентського устрою. Паралельно має діяти система колективної безпеки – коли напад на одного трактується як напад на всіх.

Олег Рибачук, український політик та громадський діяч, голова правління і співзасновник ГО «Центр UA», один з ініціаторів партнерства «Новий громадянин»

Те, що відбувається на Майдані є неочікуваним ні для влади, ні для опозиції. Відповідно і влада, і опозиція намагаються цю «першопричину» – чому вийшов Майдан – або забути, або поховати. При спілкуванні з європейськими політиками, я чую захоплення небаченою активністю і рівнем свідомості українців (які стоять місяць на морозі в ім’я цінностей, а не заради економічних речей). Але з іншого боку, політики як старих, так і нових європейських держав, розуміють, що мати справу з таким суспільством досить небезпечно.

Зараз відбувається спроба відволікти увагу від «першопричини» Майдану і знову повернутись до поділу громадського суспільства, мовляв, саме політики вивели людей чи олігархи проплатили Майдан.  Проте рівень самоорганізації українців є вражаючим.

Сьогодні мова іде про те, якою буде президентська кампанія наступного року і як активна молодь зможе відреагувати на цей процес, одна із цілей якого є вибір єдиного кандидата. Тут ми маємо розуміти, що єдиний кандидат не може бути предметом політичних домовленостей, а має бути обраний на основі загальноукраїнського конкурсу з вимогою вибору управлінця, який здатен справитися із викликами сучасної України. Умови ці мають бути проговорені і висунені молоддю та громадянським суспільством.

Ярослав Грицак, історик, професор УКУ

Духовний переворот українського суспільства через Майдан полягає у тому, що люди хочуть молитися і хочуть мати сенси, тобто розуміти знати заради чого вони стоять.

Світ змінюється. Зараз виграють ті країни і ті міста, які можуть дим від фабричних труб перетворити у дим від горнятка кави. Змінюється і політика – вона стає все доступнішою і банальнішою. Якщо колись символом революції була гільйотина, то останні 25 років символом вдалої революції у політиці є круглі столи. Якщо революція закінчується вдалим компромісом, то можна її вважати успішною (порівняйте Польщу і Румунію).

У цьому контексті маємо два суперечливі процеси. З одного боку, світ рухається: добробут і гідність перестають бути прерогативою окремих суспільних груп чи країн. Але з іншого боку, у цьому процесі є все більше заторів і зупинок.  

Що нам робити?
Більше про це читайте на "Збруч"
1. Політики, люди позавчорашнього, дня тягнуть нас у день вчорашній (повторення 2004 року). Тому треба змінювати перш за все нашу свідомість. Євороінтеграція і зміна уряду є лише інструментами для зміни траєкторії швидкості і ціннісного стрибка, який виведе Україну на швидкісну полосу. 

2. Працюємо у трикутнику ціннісних змін: середній бізнес – середній клас – молодь. Найбільш революційною силою тепер став середній клас.

3. Ми маємо добру платформу – Львів, місто, яке показало перехід від індустріальної сфери до культури горнятка кави, індустрії сервісу. Але Львову потрібен союзник. Вісь Львів – Київ уже є, однак її недостатньо. Тому треба бувати траєкторію далі. Найпродуктивніше місто, де ми зараз можемо працювати, на мою думку, є Дніпропетровськ.  Щоб ми могли продовжити вісь, треба змінювати риторику. Це має робити бізнес і молодь. Треба, щоб Львів почав говорити не голосами учорашніх лідерів, тобто мовою ідентичностей, а говорити мовою цінностей. У цьому наша сила. Говорімо цією мовою з опозицією і заохочуймо їх переходити на нашу мову. Появі "Солідарності" в Польщі передувала зміна риторики і зміна способу думання, а це означає, що дискусії мають сенс.

4. Вимога до опозиції − визначте, хто між вами є лідером. А ми маємо вимагати від лідера нової програми з новою ціннісною основою. Якщо лідер не може запропонувати цієї програми, то треба самим її зробити і виконувати функцію дорожнього контролю.  

Ярослав Притула, викладач LvBS,  професор з кількісних методів для прийняття бізнес-рішень та економіки

Проблема фінансової кризи в Україні, як на мене, не є основною. Набагато більшою є інституційна проблема: корупція, одностороннє трактування законів, відсутність діалогу. Якщо немає діалогу, то немає довіри.

Виглядає, що обіцяних Росією 15 мільярдів доларів, вистачить якраз до президентської кампанії. У 2014 році, скоріш за все, обмінний курс владі не треба буде корегувати, бо є достатньо резервів на його підтримання. Хоча, на мою думку, штучне стримування курсу є згубним для економіки у середньому і довгому термінах. Однак 15 мільярдів швидко закінчаться, фактично ми їх проїмо за наступний рік, бо вони підуть не на розвиток економіки, а на латання дір у бюджеті.

Освіта і середній клас є важливими факторами, щоб ми не потрапили у режим диктатури. З точки зори теорії ігор, якщо ваш противник має за кількістю більше ресурсів, ніж ви, то оптимальною стратегією є розширювати фронти, тобто працювати місцях. Тоді результат має більше шансів на перемогу.  

Для уникнення випадків з побиттям чи переслідуванням активістів євромайдану, частину коштів Майдану треба скерувати для формування фондів юридичної підтримки громадян, зокрема і під час виборів.

Ярослав Рущишин, директор ВАТ «Троттола», сенатор УКУ

Я б не назвав євромайдан поворотною точкою в історії, а скоріше наступною сходинкою в етапі еволюції. Люди побачили крах монополії політиків у владі. І з’явився ще один суб’єкт впливу на ситуацію в країні. Це, на мою думку, є духовна перемога. Задля незворотності цієї еволюції цей суб’єкт треба закріпити як у свідомості, так і інституційно. В суспільстві визріла необхідність створення всеукраїнської студентської/молодіжної/бізнесової мережі з метою громадянського контролю.

Вектор мислення підприємців звернений у майбутнє, а не у минуле, це треба спроектувати і на політику. Тому я вважаю, що ми повернемося до панування у політичному просторі ідеологічних партій. Очевидним є поява у наступному році ідеологічних партій, і ми як бізнес, цим нехтувати не можемо.

Два кроки, які має здійснити бізнес:
1 . Створити загальну підприємницьку мережу
2. Підтримка /створення/ входження у ідеологічні партії, які можуть представляти підприємництво по всій Україні