Що таке креативна економіка і чи є вона в Україні? Етнолог, арт-критик, директор «Агенції культурних стратегій» Микола Скиба вважає, що креативна економіка там, де платять за ідеї та цінують думку. «Я познайомився з цим поняттям 10 років тому і зрозумів, що цим треба брати і займатися. Починаєш з найпростішого чим можеш керувати – твої слова твої думки і з цього скласти свій перший продукт. Креативні індустрії дали мені змогу синхронізуватися зі своїм часом», – розпочав він свій виступ на Візійній конференції Intro-2016 у Львові. Як цю сферу розвивати у нашій країні – читайте в ексклюзивному інтерв’ю з Миколою Скибою.
Чи є в Україні зараз креативна економіка і як вона виглядає?
На жаль, мусимо констатувати, що в Україні креативної економіки немає. Є окремі креативні люди, тобто, креативний клас. Є невеликі організації, самозайняті люди, яких можна назвати гравцями креативного сектору. Але самого сектору у нас ще немає, що вже казати про економіку. Та, водночас, усі ці окремі гравці є учасниками глобальної креативної економіки. Наприклад, стартап Looksery (Одеса, – авт.) був придбаний Snapchat як додаток до цієї соціальної мережі. Чи компанія Grammarly, яка хоч і створена українцями і має основні офіси в Києві та Сан-Франциско, але працює на англомовному ринку.
Креативна економіка, попри те, що креативність – це дуже природньо, дуже привабливо і навіть модно сьогодні, потребує великих інфраструктурних зусиль і вкладень. Тільки тоді вона зможе існувати як економіка. Необхідний консенсус, як, наприклад, це було зі створенням грошей: люди домовились, що ті папірці, які називаються банкнотами і на яких стоїть підпис центрального банку, є мірилом цінності.
Україна наближається до такого консенсусу, на Вашу думку?
Основний ресурс креативності – невидимий. Це те, що є в кожній людині: талант, здібності, спроможність розв’язувати проблеми. І для того, аби він правильно обертався, потрібна чітко вибудувана інфраструктура, інституції, де вирощується цей потенціал. Наприклад, в європейській чи канадській практиці таку роль виконують креативні інкубатори. Сюди приходить зокрема інститут бізнес-ангелів. Для креативних проектів дуже важливі перші вкладення, оскільки креативний бізнес дуже ризикований, він працює з невідомістю. Ми створюємо винахід, пропонуємо якийсь дизайн рішення, але ми не знаємо, як це буде оцінено. Тож дуже важливо знати, хто зможе зробити перший внесок у проект. Для цього й існує інститут бізнес-ангелів.
Далі – проекту дуже важливо вміти себе презентувати, комунікувати з ринками, іншими творцями креативного продукту, з тими, хто творить думку на цих ринках, а ще – залучати інвестиції, ставати частиною публічного простору через креативні хаби і коворкінги. Надалі дуже важлива політика: узгодження того, що таке креативний сектор в нашій країні, які індикатори, тобто коди, за якими система статистики відстежує кількість гравців, робочих місць, обсяги ВВП, вивчає вплив на інші сектори. Як би ми не ставились до статистики, але тут важливі показники, які дають розуміння, як управляти процесом. Підприємництво – це творчість, але поганий той бізнес, який не керований…
Очевидно, що в Україні розвиток креативної економіки піде з міст. А, можливо, навіть з міських кластерів, проектів, і буде поступово підніматись на регіональний рівень. Далі подивимось, чи буде це національний рівень, а чи одразу транскордонний і Львів зможе працювати одразу з Віднем і Краковом, чи, наприклад, зі Штатами. Ми бачимо, як у Львові розвивається проект «Креативного кварталу». Він орієнтований не стільки на Європу, як на США. Світ стає тісніший, є все більше можливостей швидко комунікувати.
Який в України потенціал для розвитку креативної економіки? Назвіть слабкі та сильні сторони.
Україна має людей, заряджених емоційно, людей талановитих, людей з культурним бекграундом. Креативна економіка будується на індивідуальній творчості, а творчість виростає з культури. Це – наша велика сильна сторона.
Натомість важлива слабка сторона – це невміння себе презентувати, продавати та невміння будувати великі екосистеми. У нас переважно можна зробити щось у маленькій групі. Звідси і бум третіх місць, коворкінгів, які, фактично, вже є в кожному обласному місті. Але далі це треба піднімати на якісно вищий рівень, аби заявити про себе як про гравців економіки, аби підважити владу, власників старих ресурсів і монополій. Тут потрібні екосистема і партнерство, а з цим у нас складність. І це виливається в інституційну слабкість, недовіру до інститутів та в нестачу анонімної довіри загалом.
З цим проблемами треба серйозно працювати. А ще, важливо мислити глобально та банально володіти іноземними мовами: англійська, французька, іспанська, німецька, аби на цьому глобальному рівні впевнено себе почувати.
А як щодо існуючого бізнесу у класичному розумінні цього слова – що йому робити? Чи треба йому адаптуватися/трансформуватися відповідно до правил креативної економіки і як це робити?
Креативна економіка – це не суперціль. Її можна розглядати, як перехідний момент до нових високотехнологічних і високоінтелектуальних господарчих укладів. У якихось регіонах світу вона може задавати тон, бути основним гравцем на ринку праці, як ми це бачимо у Великобританії.
Креативна економіка, як я вже сказав, добре розвивається там, де розвинена відповідна інфраструктура. Це як екзоскелет, який дозволяє навіть людині з порушенням опорно-рухового апарату рухатися, піднімати вантажі. Аналогічно з інфраструктурою та креативною економікою. Простори-коворкінги, існування бізнес-ангелів, гранти – це екзоскелет. Зрозуміло, все це розвивається нерівномірно. Ми бачимо великі кластери в Лондоні, Амстердамі, Роттердам, Рурській області, Барселоні та її околицях, Нью-Йорку… Через цю нерівномірність створюються такі надрегіональні кластери, і креативна економіка стає там панівним способом виробництва. Тож інші бізнеси там просто вимушені пристосовуватись. І тут вже, наприклад, дизайнер стає замовником. І вже нескладно уявити, як дизайнер дає завдання автомобільному заводу, а не навпаки: дизайнер, уявляючи потреби споживача, йде на завод і дає завдання, що і як робити. Ми вже на порозі таких змін. В цьому і є суть креативної економіки – вона задає ритм. Дизайнери, письменники, музиканти існували й досі, але тепер вони починають диктувати правила гри. Як приклад – Björk, ісландська співачка, яка тепер диктує, якою буде освіта. Її проект «Biophilia» змушує гравців сфери освіти, постачальників, продюсерів працювати на цю суперідею. Адже є візія, є амбіція. Це і є креативна економіка.
Чи можна якусь модель чи досвід розвитку креативної економіки успішно застосувати у наших реаліях?
Перейняти можна хіба якісь конкретні речі, які стовідсотково працюють. Наприклад, інтернаціоналізація, вміння орієнтуватися на глобальний ринок. Сьогодні діють закони глокалізації: локальні екзотичні речі стають все популярнішими в умовах глобальнішого ринку. Наприклад, це відбулося з ірландською музикою чи культурою пабів, розписом хною чи йогою. Тут важливі дві складові: унікальність і глобальність. І нам треба знаходити у себе такі речі, які є унікальними і разом з тим цікавими і потрібними світу, можуть вирішувати його проблеми. У нас є люди і спільноти, які пережили зміну обставин, працюють в дуже динамічній, транзитній ситуації, люди з сильним інженерним потенціалом. І серед усіх цих можливостей нам треба побачити, що можемо запропонувати світу.
Звісно, нам потрібна банальна організованість в процесах і політика щодо креативної економіки. Тут прикладом є Великобританія, де усе й почалось. Коли уряд Тетчер затіяв процес деіндустріалізації, вони, фактично, вимушено мусили звернути увагу на креативний сектор. Це перша країна, де креативна економіка з’явилось на рівні урядового документу, що й досі вважається еталоном.
А моделі є різні, наприклад, французи роблять наголос на тому, що це культурна індустрія, кухня, висока мода, музейна індустрія. Рурська модель – де футбол також включено в цю політику. Нам треба зрозуміти себе, свій контекст.
Якось ви згадували Польщу та Естонію як можливі приклади для України…
Там є кейси. Одна річ модель, а зовсім інша – кейси. З кейсами треба працювати. Чим цікава Естонія: це пострадянський контекст, виклики були подібні до наших. І ми бачимо, що вони досягнули успіху. Але Естонія – маленька країна, країна з високим рівнем довіри до уряду, вона лежить більше у північноєвропейському ціннісному просторі. Там успішні моделі створення креативних інкубаторів для співпраці з містом, співпраці з європейськими структурами, фондами. Так виходить, що в Естонців є інтерес до того, що відбувається у нас в креативному просторі.
Важлива Словаччина, де є цікаві нам проекти. Польща, звісно, перш за все через географічну близькість. Але треба вишукувати кейси,тож чимось нам і Гонконг може стати корисним. А от модель креативної економіки треба виробляти свою.
Довідка: Микола Скиба був доповідачем дискусійної панелі «Креативна економіка» на Візійній конференції Intro, яку щорічно організовує Львівська бізнес-школа УКУ. Цього року спікери обговорили теми відповідального лідерства, сімейного бізнесу, креативної економіки. Детальніше про конференцію та основні думки її учасників читайте тут.
Джерело LB.UA
