«Важливо пам’ятати правило давніх римлян — хочеш миру, готуйся до війни. Війна є неминучим супровідником людської історії», — ділиться Ярослав Грицак.
Цього разу на вебінар Бізнес-школи УКУ та Центру Лідерства УКУ ми запросили Ярослава Грицака, історика, науковця, публіциста та обговорили значущі для українців сьогодні питання. Ярослав поділився своїми гіпотезами, навів приклади з історії та літератури, а найважливіші аспекти цієї зустрічі ми описали у цій статті. Модерував розмову Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру Лідерства УКУ.
Повне відео можна переглянути за посиланням.
Чому виникають війни?
Війни виникають з дуже багатьох причин. Якщо спробувати концептуалізувати, то є два погляди, які пояснюють походження війни. Вони йдуть найглибше, до самої людської природи.
Перший погляд: людська природа є доброю, потрібно лиш змінювати зовнішні обставини. Найчастіше цими обставинами є майно, приватна власність.
Другий погляд: Людська природа є грішна, схильна до насильства, тому потрібно змінити щось назовні, щоб її стримувати.
У минулому більшість племен жило на межі виживання, і єдиним способом вижити, було захоплення чужого майна. Та чим більше суспільство розвивалось і переставало бути на межі виживання, тим більше урізноманітнювалися причини війни. І найпопулярнішою причиною війни ставало те, аби встановити контроль над певною територією. Такі війни були локальні та дуже дорогі. У 19 столітті люди починають воювати не за якісь матеріальні цінності, а за ідею. І часто такими ідеями були оборона батьківщини або захоплення чужих територій.
Війни 20-21 століть є вже новим елементом. В цей час поступово зникає різниця між військовими та цивільними. З одного боку цивільні та військові борються разом, але з іншого боку цивільних нищать так само, як і військових. Це так звані тотальні війни. Наприкінці другої світової війни, маємо близько 100 збройних конфліктів поза межами Європи або Північної Америки. Статистика показує, що армія рідко вела бої лише з армією, а переважну більшість — з населенням. Майже всі ці війни завершилися поразкою держави-агресора. Тут вже неважливо, які технології. Бо неможливо побороти населення, яке є вмотивоване. Як пишуть науковці Оксфордського університету: «Чим сучасніші та могутніші війська окупантів, тим більше вони схильні руйнуватися під тиском власної ваги».
Факт залишається фактом — воюють усі. Тож війни є радше правилом, а мир — винятком. Якщо ми вважаємо, що війна неможлива, то ми чогось дуже сильно недобачаємо. Після падіння комунізму ми намарно вважали, що нові війни вже неможливі. Важливо пам’ятати правило давніх римлян — хочеш миру, готуйся до війни. Війна є неминучим супровідником людської історії.
Чи існує чесна війна?
Чесна війна існує. Святий Августин перший почав розробляти цю концепцію, а потім це ввійшло вже в Доктрину Католицької церкви через томи Аквінського. Є певні принципи такої війни, але перший загальний критерій — справедливою є війна, яка є захисна.
Інші критерії є такими:
- Це має бути останній можливий засіб, до якого можна вдатись.
- Війну мають оголосити відкрито.
- Жертви, які плануються в цій війні мають бути співвідносними з результатами війни. Тобто справедлива війна виключає гуманітарну катастрофу.
- Має бути чітке розділення на воюючих та цивільних.
- Той, хто зазнає поразки, не може бути знищений або його гідність принижена.
На жаль, ми не бачили воєн, де цих критеріїв дотримувались. І якщо ми з вами подивимось, то російський наступ не підпадає під жодний з них.
Що таке геноцид?
Концепцію геноциду ще виробив Рафал Лемкін. Для нього людська історія була, як велика арфа з різними струнами, на якій можна грати прекрасні та складні мелодії. Та якщо зникає або рветься одна струна, мелодію вже не можна відтворити.
Коли Лемкін виробляв цю концепцію, він не вважав геноцидом лише фізичне знищення. Фізичне — це найбільш брутальне знищення або «ідеальний геноцид». Але він вважав, що таких «ідеальних геноцидів» не існує, або їх є дуже мало, а всі решта геноциди є «неідеальні». Одним із типів такого геноциду — створення умов, за яких щезає культура народу. Коли цей народ зникає, асимілюється, або вироджується демографічно.
Я вважаю, що путінська агресія підпадає під концепцію геноциду, тому що йдеться про знищення української держави, України, як такої. Йому важливо, щоб українці перетворились з нації — в етнічну групу, а це означає забрати в них культурні права та найбільше право — мати власну державу. А гуманітарна катастрофа, яка супроводжується, є тільки одним з інструментів, але ціль залишається загальна – «позбавити арфу української струни», тому що вона має звучати по-російськи.
Чиє загроза світової війни?
Це дуже реальна загроза. В Першу світову війну ніхто не думав, що вона буде Першою світовою. Мабуть, ви також пам’ятаєте кубинську кризу, коли була реальна загроза Третьої світової війни. Коли Радянський союз віз ракети на Кубу і коли почався обмін гострих заяв між Кеннеді та Хрущовим. Важливу роль відігравало також те, що навіть при найбільшій ескалації між Хрущовим та Кеннеді, між ними залишався канал зв’язку — Папа Римський.
Коли закінчилася карибська криза, Хрущов звернувся до Папи стосовно того, як він може йому віддячити. І Папа сказав: «У мене зараз другий Ватиканський збір, мені бракує одного Єпископа, а той єпископ у тебе в таборах». Хрущов запитався, хто це? Папа відповів, що це Йосип Сліпий. Хрущов здивувався, що він ще живий та відправив Йосипа Сліпого до Риму, а цей старець пережив Хрущова, Андропова, Брежнєва та всіх. І перше, що зробив Сліпий, коли приїхав до Ватикану – видав декрет про створення Українського католицького Університету.
Кажуть в народі: «Нема такої біди, що на добре не вийшло». Війна є криза, найстрашніша криза, яку можемо мати, але криза – це завжди не тільки небезпека, а й нагода. Війни – це також величезний прискорювач історії. В моєму переконанні, у нас розпочався новий розділ історії України, Європи, світу. Я переконаний, що Україна переможе, для мене найбільше питання ціни, але я думаю, що зараз ми маємо унікальні шанси перетворити Україну в східноєвропейського тигра.
Підготувала Олена Мордачева
