«Iconart» − проект, який відкрив сучасне українське сакральне мистецтво і показав його світові. За чотири роки існування у Львові галерея сучасного сакрального мистецтва «Iconart» здобула імідж добре впізнаваної та неординарної арт-формації. Наскільки затребуваним є сучасне сакральне мистецтво? Чи може ця галузь конкурувати у світовому масштабі, які перспективи її розвитку в нашій країні? Про особливості ведення галерейного бізнесу в Україні у розмові з власником галереї «Iconart», випускником Key Executive MBA LvBS Костянтином Шумським.
– Констянтине, розкажіть, як з’явилась ідея відкрити арт-галерею? І чому, власне, галерею сучасного сакрального мистецтва?
– Ідея створення «Iconart» виникла з двох причин. По-перше, я навчався у LvBS і підсумком 
навчання мало стати втілення в життя нового бізнес-проекту, який не пов’язаний з основною професійною діяльністю. Я довго обмірковував, що саме могло б стати таким проектом. Завжди цікавився мистецтвом. Але, на жаль, не вмію ні малювати, ні співати, ані вишивати (сміється). Мої батьки не мали професійного стосунку до мистецтва. Проте мама завжди займалася самодіяльністю, часто була ведучою творчих вечорів і досі дуже гарно декламує вірші. Батько пробував різьбити. А, коли вийшов на пенсію, то почав малювати. Для мене це стало відкриттям! І ось я подумав, чому б мені не реалізувати своє бажання бути присутнім у мистецькій сфері? Так виникла ідея галереї.
Чому саме сакрального мистецтва? До цього підштовхнув ремонт у власному помешканні. Коли я його закінчував, то традиційно треба було принести ікону в дім. Я почав цікавитись, де ж можна її придбати. Виявилось, це не так просто. На щастя, мене познайомили з іконописцем Іванкою Крип’якевич-Димид. І вже через місяць я мав дві чудові ікони. Вони мені надзвичайно сподобались. Тоді народилась думка: якщо є люди, такі як я, що шукають схожі речі, чому б їм не допомогти? Також хотілося допомогти тим, хто створює сакральне мистецтво, стати відкритими для суспільства, донести їхню творчість до споживача. Так і народилась галерея сучасного сакрального мистецтва «Iconart».
– Концепція галереї «Iconart» є унікальною для сучасного мистецького простору. Наскільки мені відомо, сьогодні вона не має аналогів не лише у Львові, а й у всій Україні.
– Cправді не має. Перед тим як створити «Iconart» я вивчав галерейний ринок Львова та України. Ситуація така, що ми стояли і далі продовжуємо стояти перед викликом творення ринку сакрального мистецтва. Митці, які працюють у відповідному напрямку, мають небагато шляхів для представлення своїх творів широкому загалу, а у суспільстві бракує інформації про сакральне мистецтво. Багато людей навіть не задумуються, що такі речі можна шукати десь поза традиційними центрами. Окремою темою є, скажімо, якість творів, що продаються у прицерковних крамничках. Найчастіше це яскраво запаковані репродукції. Тому одним із наших завдань є показати, що існує щось відмінне від стандартно-нав’язаного бачення сакрального. Ми представляємо якісне мистецтво з духовною наповненістю. Знаємо людей, з якими працюємо, розуміємо. За ці чотири роки я достатньо занурився у їхній світ, тому й хочеться поділитись всім цим з іншими.
– Так складається, що вагомою складовою Вашої справи є інформаційно-просвітницька діяльність?
– Так. З кожним роком ми бачимо, що кількість наших відвідувачів зростає. Скажімо, у найменш людний день галерею відвідують близько 20 осіб, бувають дні, коли приходять і 100 відвідувачів. Ми намагаємося вести статистику. І радіємо, що 30-40% − це молоді люди, які постійно цікавляться мистецтвом. Є й такі, що приходять і відкривають для себе щось абсолютно нове.
– Яким є співвідношення людей, що приходять подивитись роботи, збагатитись інформацією і тими, які купують твори. Адже, галерея − це передусім бізнес. Наскільки Ваш проект є фінансово успішним?
– Ми не ставимо собі за мету визначати таке співвідношення, адже кожен відвідувач (чи він
прийшов подивитись актуальну виставку, чи придбати роботу) для нас дуже важливий. Найголовніше, з якими враженням він вийде з галереї: чи захоче відвідати ще раз, чи розкаже про нас своїм друзям. Щодо людей, які купують роботи, то близько 30% − це львів’яни, ще 30% − туристи з України, інші 40% − іноземці. Якщо говорити про фінансові результати, то, частково, вони відрізняються від прогнозів, які я планував на початку. Але я вважаю хорошим результатом те, що на кінець третього року ми вийшли на самоокупність.
Найуспішнішою була виставка, експонати з якої розпродали на 60%. Загалом, середній продаж з виставки становить 10-20%. Це небагато і ми сподіваємось, що цей показник зростатиме. Наш куратор постійно в пошуках. Важливо, щоб виставки відкривали щось нове як для нас, так і для відвідувачів. Сакральне – не обов’язково канонічне чи церковне. Це мистецтво, яке виявляє стосунок людини до Бога. Для кожного воно є власним внутрішнім переживанням. Основною ознакою сакрального мистецтва є духовність.
– У Вас на сьогодні немає прямого конкурента. Як гадаєте, чи скоро він з’явиться?
– У нас ще й ринку сучасного сакрального мистецтва немає. Тому потрібно його створювати. «Iconart» перша і поки єдина в Україні галерея, яка працює у цьому напрямку. Сьогодні в Україні можна спостерігати відродження сакрального мистецтва, яке ще нещодавно було в цілковитому занепаді. Проте відсутність системного підходу до популяризації і розвитку, спричинили його певну інертність та відстороненість від суспільства. Зараз є багато молодих талановитих художників, яким ми можемо допомогти, презентуючи їх на рівні України, Європи та світу. Коли з’являються люди, які цікавляться мистецтвом, частина з них потім стає колекціонерами. У нас, на жаль, ще немає загальної культури відвідин виставок. Цьому треба вчити змалку.
– Серед митців, роботи яких Ви експонуєте, є лише українці чи і майстри з-за кордону?
– Ми відкриті до світу. У вересні 2013 року у галереї відбулась перша виставка литовського художника. Також ведемо перемовини з грузинським майстром, вже маємо заплановані виставки польських митців.
– Поділіться планами на наступні два-три роки. Як ви оцінюєте наших митців, наскільки вони конкурентоспроможні у європейському контексті?
– Я думаю, зараз наша галерея на межі переходу від фази юності до зрілості. Наступним кроком буде вихід на міжнародний ринок. Маємо успішний досвід представлення наших авторів у Польщі, спільно з польськими партнерами, приймали участь у «Арт-манежі» в Москві. Окрім того, маємо запрошення від галереї з Санкт-Петербургу та декількох музеїв у США. У нашій стратегії прописана участь в потужних представницьких виставках, щоб і галерею, і українських митців знали за кордоном. Ми вважаємо, що люди, з якими працюємо, є дуже конкурентними, це митці високого рівня.
У нас невелика галерея, всього 25 квадратних метрів. Це, так би мовити, наш фронт-офіс, куди можна прийти і відчути атмосферу «Iconart». Але плануємо виходити поза межі нашого простору. Маємо цікавий досвід роботи на перетині галузей. Наприклад, організовуємо експозиції для автосалону «Алекс». Це абсолютно новий формат.
У планах також – збільшити свою присутність у тих місцях, де є наш безпосередній клієнт. Ми хочемо, щоб нас шукали і радіємо, коли приходять відвідувачі за рекомендаціями. Наш клієнт − це не масовий турист, а думаюча інтелектуальна аудиторія. Найбільше відвідувачів, які є нашими потенційними клієнтами, спостерігаємо під час двох знакових для Львова подій − «Альфа джаз» і Форум видавців.
Я думаю, Львову потрібно працювати над збільшенням кількості туристів такого типу. Місто Лева має відрізнятися, мати свою родзинку, щоб конкурувати з самим Краковом, Прагою. Як на мене, Львів може стати містом галерей. Те, скільки у нас тепер є галерей − це нуль. Треба, щоб у місті було більше галерей, ніж сувенірних крамничок, не менше ста (сміється). Якби люди приїжджали сюди, щоб побачити справжнє мистецтво, це було б чудово.
Над питанням довгострокової перспективи має думати керівництво міста. Треба вибудовувати так звану музейно-галерейну стратегію, змінюватись самим. Я впевнений, що така інвестиція дасть свої результати, бо у нас є багато відповідних ресурсів. До прикладу, Національний музей ім. Андрея Шептицького, у якому представлена унікальна найбільша збірка ікон України та відбуваються дуже якісні виставки.
– Чи є, на Ваш погляд, потреба в бізнес-освіті для людей , які займаються галерейною справою? Можливо, саме через брак інструментів та відповідних знань із розуміння сучасних підходів, важко модернізувати та вивести на належний рівень цю галузь?
– Один мій товариш любить казати, що час інтуїтивних рішень минув. Я свою освіту здобував двадцять років тому. З того часу світ пішов дуже далеко. У бізнес-школі я здобув інструментарій, сміливість, самоусвідомлення. Тому вважаю, що потреба у бізнес-освіті безумовно є. Як бути нашим музейчикам? Це складне питання. Тішить, що формується нове освічене покоління: це молоді, талановиті, креативні люди, багато з яких навчалися за кордоном, талановиті, тому треба не боятися делегувати їм цю роботу.
– Яким є Ваше кредо, за якими правилами та цінностями будуєте свій бізнес?
– Не шукатиму красивих відповідей. Вважаю, що треба бути щирим з самим собою. Кожного свого працівника потрібно сприймати як партнера. Якщо ми створили галерею, наша команда повинна розуміти, навіщо нам така діяльність, куди ми йдемо, до чого прагнемо.
Розмовляла Роксолана Кравчук
