Напередодні Нового року Львівська бізнес школа УКУ (LvBS) провела відкриту дискусію, що чекає Україну у 2014 році, запросивши до обговорення низку відомих науковців, громадських діячів, політиків. iPress.ua пропонує своїм читачам прогнози учасників та підсумки дискусії.
Євген Глібовицький, експерт з довготермінових стратегій, Генеральний директор консалтингової компанії “pro.mova”:
Думаю, що люди стежать за новинами і повністю бачать усе, що відбувається у державі. Події сьогодення дуже чітко вказують на те, що фактично жодна сторона політичного протистояння не прагне компромісу. Власне відсутність прагнення компромісу і є ознакою, яка характеризує дію усіх сторін: влади – команди Януковича, команди Клюєва, команди Медведчука, а також опозиції – в даному випадку маємо три опозиційні політичні сили та спробу їх скоординувати через Штаб Національного Спротиву. Тому те, що ми бачимо є результатом загострення з усіх сторін. А тому спроба перевести громадський рух в однофазовий, одномоментний вияв протесту, який був на Майдані, у постійний громадський рух є достатньо спірною. Адже те, що було зроблено з появою НОМу є фактичною спробою опозиційних політиків далі не випускати контроль над порядком денним Майдану. І це є тим, у чому політична опозиція проявила свою найбільшу слабкість. Майдан який зібрався став по-суті протестом проти не тільки того, що Янукович не підписав Угоди про асоціацію, але й так само протестом проти непідзвітності влади суспільству. І точно такої ж непідзвітності суспільству політичної опозиції.
Опозиція зараз робить вигляд, що не чує протестів. А тому зараз ситуація є дивною: з одного боку, НОМ є кроком вперед, спробою об’єднати опозицію та громадських активістів. З іншого боку – політична опозиція і далі намагається бути бенефеціаром цього руху і не збирається бути його учасником, бути підзвітною. Критичне питання кількох місяців полягатиме в тому, чи громадянське суспільство навчиться виконувати ту роль, яка є для нього унікальною: фактично встановлювати порядок денний, а політики навчаться доводити цей порядок денний до якихось конкретних політичних рішень. Наприклад: призначення дати виборів, чи про голосування за конкретний проект. Тому зараз маємо новий формат, у якому усі сторони повинні привчитися до взаємодії. І практично новим, тактичним питанням, яке буде стояти це – яким чином перевести той Майдан, який зараз є на майдані Незалежності у МАЙДАН, який об’єднає усіх українців, незалежно від їх бачення.
Говорячи про 2014 рік слід зазначити, що у ньому є декілька важливих моментів, які можуть відбутися. Найважливішим є перезавантаженні цілої системи: вибори як парламентські так і президентські. І для того щоб ці вибори могли відбутися необхідні дві обставини, яких, нажаль, на сьогоднішній день немає. Перша обставина – це уряд, який спроможний провести ці вибори у законний спосіб. Друге, що стосується парламентських виборів, це закон, який унеможливить появу в парламенті тих, хто потрапляє туди внаслідок якихось закулісних домовленостей. Тобто, фактично ми говоримо про те, що на сьогодні єдиним законом, який на сьогоднішній день відображав потреби суспільства, єдиною моделлю є система відкритих виборів, відкритих партійних списків, і жодним чином не змішана. Подібна до тієї моделі, яка є у Польщі. Це означає що виборець голосує за партію, а далі у партії голосує за того кандидата, який йому подобається, незалежно від номеру у списку. Це фактично унеможливить купівлю місць у так званій “прохідній частині”. А далі складається порядок денний після перезавантаження – це є перетворення України з президентсько-парламентської у парламентсько-президентську державу, тобто фактично повернення змін до Конституції, які були ухвалені Конституційним Судом при Януковичі.
Спершу потрібно перезавантажити систему через демократичні, відкриті вибори, а вже потім вказати цій системі, що вона має робити. Це реформи у системі юстиції, освітня реформа, це реформа місцевого самоврядування. В іншому випадку вона залишатиметься неефективною, гроші будуть “дерибанитися”, а на високих посадах будуть некомпетентні чиновники. В свою чергу українці не матимуть впливу на тих хто знаходиться при владі. Єдина річ, яка може і повинна розвиватися паралельно до реформування системи виборів, – це система колективної безпеки – ситуація при якій “напад на одного є нападом на всіх”. Тобто, якщо є прояв сили чи терору з боку влади, то фактично відповідь на нього з боку суспільства має бути гарантованою. І тоді влада буде стриманішою у своїх спробах переслідувати активістів.
“Якщо цій непрацездатній системі пропонувати якісь ініціативи, то вона буде змушена на них реагувати. І у цьому полягає наш з вами шанс”
Олег Рибачук, український політик та громадський діяч, екс-віце-прем’єр, голова секретаріату Президента Віктора Ющенка:
Те, що зараз відбувається на Майдані є неочікуваним ні для влади, ні для опозиції. Відповідно і влада, і опозиція намагаються цю “першопричину” – чому вийшов Майдан – або забути, або поховати.
У спілкуванні із європейськими політиками неодноразово чув захоплення небаченою активністю і рівнем свідомості українців. Вони можуть виходити на вулиці і фактично місяць стояти на морозі в ім’я цінностей, а не якихось економічних речей чи зарплат, не заради того, що порахували соціологи, а через те, що у них хочуть вкрасти майбутнє. Такий рівень свідомості громадянського суспільства вражає і старі і молоді європейські держави.
З іншого боку політики розуміють, що мати справу з таким суспільством небезпечно. І деякі віддають перевагу тому, щоби їм на момент виборів делегували якісь певні повноваження, а далі – справа професіоналів. Їхню логіку можна описати наступним чином: “ви свою справу зробили, проголосували, а далі чекайте наступних виборів”. Нажаль, така логіка присутня у політиків як і в Україні так і в деяких державах Європейського Союзу.
Зараз йде спроба відволіктись від цього, повернутись до поділу громадянського суспільства, до того, що хтось (якісь олігархи) людей вивів, до того, що треба якимось чином злити в єдине ціле і політиків і громадянське суспільство, бо якщо громадянське суспільство критикуватиме і владу і позицію, то це є неприпустимим. Тобто знову ділять на якісь чорно-білі кольори. Частина громадянського суспільства представленого на Майдані, для вашого розуміння: є не дуже активні, але дуже амбітні громадські організації. Є й ті які стверджують що потрібно робити справу а не протягувати свою політичну кар’єру. І якщо в один момент одні організації можуть тижнями виписувати маніфести, то інші – можуть дуже швидко відреагувати на необхідність, скажімо, прибрати сміття. Стратегія “теплого океану” написана під уже існуючу ситуацію.
Стосовно новоутвореної громадської ініціативи (НОМу – ред). Багато громадських організацій розуміє, що це є спробою закрити рот тим організаціям, які хочуть не просто зміни влади, у даному випадку я б говорив окремо про молодь – адже квінтесенцією цього Майдану стала молодь, студентство, яке перше вийшло на майдани так масово за останні 20 років з баченням свого майбутнього. Цього разу, мова йде про те, яка буде президентська кампанія наступного року. І тому перша з вимог поставлених НОМом є вибір єдиного кандидата. І тут потрібно розуміти, що це має бути не предметом якихось торгів, до якого очевидно деякі політики прагнуть, але має стати об’єктом своєрідного “конкурсу” з умовами підбору управлінця, який спроможний впоратися з умовами сучасної України. Управлінця, який здатний не лише підписати угоду, але й бути спроможним її виконати. Виходячи з досвіду скажу, що запропонована конструкція для співпраці є недієздатною, адже має багато людей, багато різних центрів. Деякі із людей у ній звикли працювати за таким принципом: “вам дадуть варіанти для дій, які ви змушені будете прийняти, або потрапити у табір усього ворожого прогресивному”. Можу припустити, що ця система не буде чогось ініціювати, не буде здатною цього зробити, однак вона буде рефлексувати на громадську ініціативу, яка знаходитиме широку підтримку у суспільстві. Прикладом може стати прийняття пропозицій ініціативи “1 грудня”. Це і прийняття плану дій 5/12. Тобто, якщо цій непрацездатній системі пропонувати якісь ініціативи, то вона буде змушена на них реагувати. І у цьому полягає наш з вами шанс. Потрібно добиватися, що б задумана, як декоративна картина вона відповідала нашим вимогам.
"Ми повернемося до панування у політичному просторі ідеологічних партій"
Ярослав Рущишин, директор ВАТ «Троттола», сенатор УКУ:
Євромайдан не є поворотною точкою в історії, а скоріше наступною сходинкою в етапі еволюції. Навряд чи варто тут застосовувати термін “революція”. Люди побачили крах монополії політиків у владі. І з’явився ще один суб’єкт впливу на ситуацію в країні. Це, на мою думку, є духовна перемога. Задля незворотності цієї еволюції виникає необхідність цей суб’єкт закріпити як у свідомості, так і інституційно. В суспільстві визріла необхідність створення всеукраїнської студентської, молодіжної або навіть бізнесової мережі з метою збереження громадянського контролю.
Друга половина ХХ століття змусила підприємців дивитися у майбутнє з необхідністю передбачування не лише потреб покупця, але й з необхідністю передбачення політичного майбутнього.
Оскільки вектор мислення підприємців звернений у майбутнє, а не у минуле, то потрібно це спроектувати і на політику. Вважаю, що ми повернемося до панування у політичному просторі ідеологічних партій. Нажаль, на сьогодні ми є свідками панування у політиці так званого “примітивного маркетингу”, який грунтується на відношенні – “що вам потрібно, – ми вам дамо”. Очевидною у такому випадку є поява у наступному році ідеологічних партій, і бізнес, цим нехтувати не може.
"Потрібно стояти та чинити опір не лише на Майдані і боронитися, але чинити супротив і на місцях – там, де це є можливим"
Ярослав Притула, викладач LvBS, професор з кількісних методів для прийняття бізнес-рішень та економіки:
Останнім часом нам намагаються показати, що найважливішою і найстрашнішою проблемою України є економічна криза і усі кроки нашого уряду, а це взяття кредиту у $15 млрд в Росії, були спрямовані на подолання цієї кризи. У такому випадку відповіді потребує принаймні два запитання: звідки така криза взялася і чому така криза.
Проблема фінансової кризи не є основною. Більшою проблемою є проблем інституційного характеру: корупційна проблема, довільне трактування законів, проблема діалогу – влада не чує людей та відсутність діалогу між ними.
У 2014 році, наскільки виглядає, $15 млрд від Росії суттєво допоможуть цій владі для втримання обмінного курсу. Хоча це і є згубним для економіки в довготерміновому терміні. Якщо це корегування відкладати – то це просто на більш пізній період. Навряд чи вірна формула розрахунку, однак все виглядає на те, що 15 млрд – це по 1 млрд на місяць до президентських виборів.Нажаль, ці гроші не йдуть на розвиток держави, а йдуть на латання дірок у бюджеті держави.
Зараз дуже важливим є середній клас. Освіта і середній клас – це те, що дозволяє нам уникнути диктатури. Як показує світова практика, переважна більшість тоталітарних режимів формувалися у країнах з низьким рівнем доходу на душу населення. Наскільки видається із рівня купівельної спроможності українці знаходяться поза цією зоною. Це безумовно завдяки середньому класу.
Щодо подій пов’язаних із побиттям журналістів, то варто зазначити, що необхідно з частини коштів, які йдуть на утримання Майдану, сформувати фонд юридичної підтримки громадян. Це потрібно для того, щоб усі випадки свавілля і правопорушень з боку влади отримали юридичну оцінку.
Те саме йдеться про вибори. Чомусь, ми змушені константувати, що вже під час Майдану, опозиція програла вибори у 4 з 5 округів.
З точки зору “теорії ігор” потрібно засвоїти: якщо ваш супротивник володіє величезним запасом ресурсів, оптимальною стратегією є розширення поля для супротиву. Тобто потрібно стояти та чинити опір не лише на Майдані і боронитися, але чинити супротив і на місцях – там, де це є можливим. У такому випадку усі дії можуть мати шанс на успіх.
"Для суспільства, яке зібралось на Майдані - моральні цінності є основними"
Мирослав Маринович, проректор УКУ, учасник ініціативної групи “Першого грудня”:
Якби не нинішні параметри цивілізації, то напевне ми б сьогодні зникли. Якась чергова армія Муравйова увійшла і напевне усе це припинила. Однак сучасний вимір цивілізації не дає можливості комусь такого зробити. На сьогодні усіх дуже психологічно виснажує ситуація своєрідної невизначеності викривленого балансу сил, відсутності переваги чи з боку влади чи з боку сил які їй протистоять. Нам важливо забезпечити порівняну нейтральність нашої боротьби: щоб Захід збалансував-нейтралізував вплив Росії. Якщо відбудеться нейтралізація впливів з боку Росії, то ситуація в Україні розвиватиметься за своїми законами. Якщо немає цього балансу, тоді домінує Росія, яка нав’язує свою політику і свій порядок денний.
Потрібно таож досягти взаєморозуміння між суспільством та опозицією. Ми фактично знаходимось в одній команді, однак необхідно вжити усіх заходів, щоб не допустити своєріднго “перетягування канату”. Яскравим прикладом у тому як не слід робити нам може послужити Львів.
Те, що сьогодні пропонують сьогодні політичні партії є для мене примітивно-інерційним, нездатним зацікавити суспільство. Самі політики були неспроможні вивести людей на Майдан.
Для українців пасіонарними є моральні і духовні принципи, а не політичні. Ця теза, нажаль дуже важко сприймається в Україні. Однак Євромайдан цьому яскраве свідчення. Політики своїми гаслами не могли підняти народ. А як тільки ситуація набрала моральної ваги, як тільки треба було захистити тих, кого скривдили, захистити гідність людини, Україна піднялась.
Втім, ми розуміємо, що політику замінити не можна. Проте, якщо ця політична складова буде обходитися без моральних речей, то ми будемо мати велику проблему. Це бачимо на прикладі “учорашньої політичної сили”, для якої мораль – це зайві речі.
Натомість для суспільства, яке зібралось на Майдані – моральні цінності є основними. Ці дві групи – суспільство та опозиція, повинні співпрацювати, однак в жодному випадку не повинні вони конкурувати.
Поєднання студентської готовності до творчості і бізнес-підходу є дуже важливим. Я б хотів побачити в Україні третю силу, яка заворожує своїм креативом не тому, що “воює” з політиками, а навпаки задає нові правила життя: “Ми не будемо чекати поки вступимо в ЄС, а будемо жити так як у Європейському союзі”.
"Метою є цивілізаційний стрибок, котрий вивів би Україну на іншу швидкісну смугу – смугу сталого розвитку"
Ярослав Грицак, професор УКУ, історик:
Люди хочуть бачити сенс у тому для чого вони стоять. Такий сенс дає релігія, у першу чергу – християнство. Не дивно, що один з найкращих сенсовних текстів про Євромайдан написав о. Кирило Говорун, архімандрит УПЦ МП. У таких ситуаціях як наша теперішня, християнство є дуже добрим як моральний компас. Однак воно, зрозуміло, залишає без відповіді конкретні питання. Появі солідарності в українському суспільстві, на зразок польської громадянської платформи “Солідарність” має передувати зміна риторики політиків.
Захід не зможе прийняти санкції проти українських посадовців, якщо їхня вина у злочинах не буде доведеною. Тому насамперед потрібно довести таку причетність в Україні, і ми над цим повинні працювати.
Унікальність України полягає в тому, що вона спростовує скептицизм Інґлегарта (твердження проте, що пострадянський простір немає відповідної культури для розвитку у найближчі 20-50 років, приклад Білорусь, Росія). Соціологічні дослідження показують: тут впродовж останніх років таки стався зсув цінностей. І стався він головно завдяки трьом групам: середньому класу, середньому бізнесу і молоді. Невипадково ці три групи складають кістяк Євромайдану. Зі своїм набором цінностей вони представляють завтрашній день.
Читайте повний текст публічного виступу Ярослава Грицака у матеріалі: Якщо у ХХ ст. на один рік припадало у середньому по 2 революції, то за перше десятиліття ХХІ ст. уже по 4 на рік
Окрім них є дві інші політично активні групи: теперішня влада й опозиція. Перші – це люди позавчорашнього дня, які думають у категоріях фабричних труб і так званої ресурсної економіки. Для них образ розвинутої України – це країна з масовою зайнятістю населення у важкій індустрії, в якій панує порядок і дисципліна. Це своєрідна логіка Азарова. Їх погляд на майбутнє нагадують плани Хрущова, який закликав доганяти і переганяти Америку, але пропонував бігти в іншу сторону: тобто виробляти більше вугілля, сталі.
Люди вчорашнього дня – теперішня опозиція. Головна ціль опозиції (не всієї) прийти до влади. Вони нічого не забули, одна нічого і не навчилися. Їхні логіка повертає нас до вчорашнього дня прикладом чого є 2004 рік. Вони не є носіями нових цінностях.
Питання, що робити нам? Потрібно усвідомити що є головною ставкою на сьогоднішній день. Нею не є зміна уряду і навіть не євроінтеграція. Й одне, і друге є засобом, а не метою. Метою є цивілізаційний стрибок, котрий вивів би Україну на іншу швидкісну смугу – смугу сталого розвитку. Це б відповідало ціннісним зміна, які сталися в останні роки. І цю мету ми маємо усвідомлювати, розвивати й закорінювати власне у нашому трикутнику трьох нових революційних сил – середньому класу, середньому бізнесу і молоді.
Стаття опублікована на iPress
