Які ви знаєте ключові фактори професійного вигорання? Наталя Кадя, викладачка LvBS, консультантка з організаційного розвитку, лідерства та управління персоналом розповіла про них учасникам HR Friday і поділилась коротко з нами:
МІФ 1. ВИГОРАННЯ – ЦЕ БАЛАЧКИ ДЛЯ ЛЕДАЧИХ.
Уявлення у багатьох керівників: якщо людина не хоче працювати – значить, це не її місце. Дослідження підтверджують кореляцію умов місця роботи з психічним благополуччям співробітника.
МІФ 2. ВИГОРАННЯ – ХАРАКТЕРИСТИКА СЛАБКИХ ЛЮДЕЙ.
Люди, які мають високі досягнення, часто страждають від вигорання.
МІФ 3. ВИГОРАННЯ – МОЖНА ЛЕГКО ПОДОЛАТИ.
Багато хто вважає, що для цього достатньо просто вільно провести час, розслабитися і все мине. Існує 3 фази та 12 стадій розвитку вигорання, як при будь-якому іншому розладі. Якщо ви знаходитеся на 7-8 стадії, то вам знадобиться професійна допомога. А на 9-11 може вже знадобитися лікування, як у психотерапевта, так і в психіатра.
МІФ 4. ВИГОРАННЯ – БЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ.
Вигорання небезпечне насамперед для психічного здоров’я. Численні дослідження підтверджують це. Спираючись на дослідження англійського терапевта Сохер Рокеда, проведених у 2013 р., тривалість життя значно скорочується, а не збільшується, і виною тому є вигорання.
МІФ 5. ВТОМА І АПАТІЯ? ВИ – НЕ УСПІШНА ЛЮДИНА.
Якраз більшість успішних співробітників, як ніхто інший, схильні до емоційного вигорання через те, що витрачають багато енергії на роботу, не встигаючи при цьому поповнювати її запаси.
НЕ МІФ
Ви на шляху до вигорання, коли переживаєте звичку жити й працювати в швидкому темпі, бажанні встигнути все й одночасно, як на роботі, так і в особистому житті, і як наслідок – часті перепрацювання, недосипи;
НЕЯКІСНЕ ПЛАНУВАННЯ ЧАСУ БЕЗ ФОКУСУ НА ПРІОРИТЕТИ, що є важливими для мене, для сім’ї, для професійного розвитку і роботи, а звідси — надмірна кількість задач «на вчора»;
Постійно завищені планки для досягнення нових цілей і виконання нових задач, переоцінка своїх можливостей, і в результаті – певний внутрішньоособистісний конфлікт (можливо, криза гармонізації особистості);
НАДМІРНА ЕМОЦІЙНІСТЬ ЧЕРЕЗ ПРОЖИВАННЯ ВСЬОГО ОСОБИСТО, пропускання через себе негативних моментів життя і роботи;
НЕВМІННЯ СКАЗАТИ «НІ», або визнати той факт, що не з усім можна впоратись самотужки і що просити про допомогу, делегувати — це нормально;
НЕГОТОВНІСТЬ ПРИСЛУХАТИСЬ ДО СВОГО ОРГАНІЗМУ, небажання та й, можливо, невміння відпочивати, щоб не втрачати даремно такий важливий час.
