Другий семінар «Глобальна Україна» відбувся 16 травня у Львові за підтримки Бізнес-школи Українського католицького університету та Міжнародного фонду «Відродження». Темою семінару була Туреччина, в тому числі політика стосовно України та невдалий шлях євроінтеграції. Доповідач Дженґіз Актар (Cengiz Aktar) поділився наступними тезами.
Тези доповідача
- Туреччина залишилася поза Другою світовою війною й була запрошена до післявоєнних європейських інституцій разом з Грецією як південно-східний фланг Європи в часи Холодної війни. Туреччина стала членом НАТО, але шлях до ЄС виявився набагато складнішим. Туреччина порівняно легко пройшла попередню фазу і вступила у переговорний процес.
- Копенгаґенські критерії були запроваджені спеціально для тих країн, які не функціонують подібно до західноєвропейських. Такі країни не мають достатньої власної трансформаційної енергії, вони потребують поштовху. У 1973 році ще не було Копенгаґенських критеріїв, як не було й посади єврокомісара з питань розширення.
- Туреччина — єдиний приклад, коли європейська інтеграція провалилася. Невдалий процес євроінтеграції Туреччини можна назвати «взаємним небажанням». Турецька сторона відійшла від попередніх намірів через зміну політичних пріоритетів Ердогана та політичний іслам — було ухвалене рішення, що Європа Туреччині не потрібна, і до такої ж думки схилялося турецьке суспільство (маленька країна не мала б вибору, на відміну від великої). Для мешканців європейських країн турецьке питання було передусім питанням релігії (Албанія, Боснія невеликі, та й іслам там ліберальний). Фактично сформувалася «коаліція неохочих» бачити Туреччину в ЄС.
- Протягом 1999-2010 років у Туреччині відбулися серйозні трансформації, і це було завдяки ЄС. Але після того відбулася стагнація європейської інтеграції, країна припинила докладати зусилля в цьому напрямку. Туреччина досягла певного рівня розвитку, і цей рівень ключовими акторами був оцінений як достатній, щоб більше не покладатися на євроінтеграцію як обов’язкову та важливу справу, яку треба дотиснути. Відтак досвід Туреччини показує, наскільки хибним є питання, яке часто ставлять у країнах, що йдуть шляхом євроінтеграції: «Чи потрібна нам Європа?».
- Турецький процес євроінтеграції неможливо перезапустити.
- Різниця з Україною полягає передусім у тому, що Туреччина ніколи не мала підтримки європейських політиків, а Україна таку підтримку має, навіть є найбільшим пріоритетом Брюсселю. Україна нині посідає місце найбільшого виклику Євросоюзу, замінивши в цій ролі Туреччину. Брюссельські посадовці – природні союзники України в процесі євроінтеграції, адже успішне приєднання України – це й їхній успіх.
- Найбільша катастрофа – коли ви починаєте процес трансформацій, а потім його різко зупиняєте: ви зруйнували старі структури і ще не побудували нові.
- Євроінтеграція – вулиця з двостороннім рухом, обидві сторони повинні мати інтерес.
- Щоб процес рухався, необхідна соціальна синергія. Процес євроінтеграції потребує зусиль не лише держави, а й громадянського суспільства. Жан Моне казав: «Ми єднаємо не держави, а людей». Ключовий фактор успіху – залучення громадянського суспільства. Цій меті служать, між іншим, спеціальні фонди, у тому числі регіональні.
- 85% щоденного життя в Європі визначається нормами Acquis Communautaire, а це 300 тисяч сторінок документів. Це необхідно перекладати українською.
- Залучення регіонів дуже важливе, бо у великій країні на кшталт Туреччини чи України неможливо керувати процесами зі столиці, потрібні офіси в різних містах для імплементації.
- В Туреччині немає ні російських, ні центральноазійських студій, немає відповідної політики, немає навіть достатнього розуміння питання Криму. Якщо Україна хоче використати вплив Туреччини задля досягнення свободи поневоленими тюркськими народами РФ, треба донести цю ідею до оточення Ердогана. Росія сприймається як історичний ворог.
- Ердоган вже 15 років пропонує себе в якості миротворця, але постійно невдало. За цим стоїть особиста, а не політична мотивація.
- Дух часу нині відвернувся від західних цінностей на кшталт демократії, позитивізму, прогресу тощо. У багатьох частинах світу настане хаос.
- Протягом 2013-2016 років Ердоган мав 3 ключові поворотні пункти, реакція на які врешті призвела до чинного стану справ: 1) масові протести, які почалися в травні 2013 року; 2) корупційні скандал в уряді Ердогана в грудні 2013 року; 3) спроба військового перевороту в 2016 році.
- В умовах російської агресії проти України Туреччина обрала тактику маневрувати, її мотивують гроші, відтак працює логіка «хто дасть більше грошей», а Росія завжди дасть більше грошей. Висновок: аби впливати на Туреччину, Україна має бути в пакетних рішеннях Заходу, який завжди дасть більше, ніж Росія.
Оцінки українських експертів
В процесі обговорення в середовищі українських експертів, яке проводилося відповідно до правила Chatham House, звучали наступні позиції.
- Доповідач змалював картину Туреччини з позиції ліберала, який змушений був виїхати й не повернеться додому. Насправді ситуація набагато складніша, правляча партія не монолітна, в ній безліч розколів. Ердоган був і залишається ісламістом, він скористався Євросоюзом для позбавлення армії політичного впливу. В Туреччині величезний ресентимент, пам’ять про розпад імперії ще жива, сильне бажання повернутися на Близький Схід, антизахідні настрої. Вся політика крутиться навколо грецького питання. НАТО для Туреччини – єдиний спосіб впливати на Європу.
- Доповідач неодноразово наголошував на тому, що в Туреччині зруйновано інституції. Більше того, він похмуро говорив про вірогідний колапс Туреччини у майбутньому. Наші експерти вважають інакше – що турецькі інституції доволі сильні. Маємо ці розбіжності зафіксувати.
- Туреччина глибоко енергозалежна. Як країна, що імпортує енергоносії, Туреччина вразлива до коливань цін на нафту, що впливає на її торговельний баланс та інфляцію. При цьому є значні інвестиції в розвиток власної атомної та гідроенергетики.
- Економіка в цілому залежна від ситуації на глобальному (і європейському) ринку. Наприклад, туризм сильно залежний від глобальної економічної стабільності та політичної ситуації, Туреччина зазнала великих втрат у туристичному секторі під час COVID. Текстиль та одяг, що є одним із провідних експортних секторів, залежний від глобального попиту та міжнародних торговельних умов. Автомобілебудування значною мірою орієнтоване на експорт, тому зміни в глобальному автопромі впливають на турецьку економіку.
- Ведеться активна макроекономічна політика з сильним ухилом на стимулювання економічного зростання через державні інвестиції та споживання. Є великі програми інфраструктурного розвитку, особливо в транспортному секторі та енергетиці. Наявний сильний вплив уряду на центральний банк, що іноді призводить до високого рівня інфляції, причина якої вбачається в ідеології соціальної справедливості за ісламським зразком.
- Економіка Туреччини дерегульована порівняно з ЄС. Регуляторне середовище сприятливе для великого бізнесу, але часто критикується за непрозорість та високий рівень державного втручання у бізнес.
- Розвинута транспортна інфраструктура, що включає транспортні коридори, які з’єднують Європу та Азію, дає можливість поширювати економічний і політичний вплив.
- Туреччина має позитивну, порівняно з ЄС, демографічну ситуацію, молоде населення з високим природним приростом, що стимулює внутрішнє споживання.
- Acquis Communautaire – це норми, які потрібно імплементувати. Однак їх імплементація неможлива без громадянського суспільства, тож по успішності імплементації можна оцінювати громадянське суспільство, так само як по фундаментальних метриках на кшталт верховенства права, свободи слова тощо.
- Половина норм Acquis Communautaire – про сільське господарство.
- Проблеми з Угорщиною примушують ЄС більше уваги приділяти громадянському суспільству. Водночас Acquis Communautaire не містить норм щодо громадянського суспільства.
- Туреччина фактично воювала проти Росії в Сирії та Карабасі.
- Ердоган намагається завжди бути посередником і мати з того зиск, але для того потрібні зовнішньополітичні успіхи.
- Поштовх до реформ часто надходив від турецької армії, однак Ердоган змінив її роль у суспільстві, це було однією з причин зупинки реформ. Загалом встановлення цивільного контролю над армією – позитивний процес, і перший приклад Іспанії був успішним. Причина провалу в Туреччині – перехід армії під контроль не суспільства, а уряду, в умовах слабкості громадянського суспільства.
- Трансформаційний характер ЄС настільки сильний, що навіть уряди, які не бажають, все одно трансформуються, навіть такі, що не мають уявлення про демократію.
- Для України важлива підтримка Грузії та Молдови: ми створюємо їм шанс, вони збільшують нашу м’яку силу.
- І Туреччина, і Україна – буферні держави для ЄС, тут важливі безпекові аспекти.
- У нашому випадку 90% підготовчої роботи по євроінтеграції було зроблено недержавними організаціями. І далі громадянське суспільство готове делегувати людей для роботи по євроінтеграції.
- Громадяни не мають гадки, що означає бути членом ЄС.
- Ключ до успішної євроінтеграції, за європейськими уявленнями, – децентралізація. А нині вона згортається.
- Наявна потреба вчити людей на місцях, як отримувати доступ до ресурсів, готувати проєкти тощо.
- Європа надала Україні шанс на членство в ЄС, оскільки не могла запропонувати членство в НАТО. Але членство України в ЄС все одно впливає на безпекову політику.
- Різниця між Туреччиною та Італією – спроможні інституції. Інституції будуються довго й важко, руйнуються легко й швидко.
