Львівська бізнес-школа УКУ запитала у представників бізнесу, чому вони вийшли на Майдан.
«Я надіслав листи у Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків та інші міста України із закликом підтримати і допомогти євромайдану. Зібрали чималі кошти», − Олег Никулишин, генеральний директор ТзОВ «Маркет Універсал», випуск програми Key Executive MBA.
На майдані спільно зі співробітниками були сумарно 12 днів. 50 людей з компанії періодично змінювали один одного.
Євромайдан засвідчив те, що українці прагнуть змін і розуміють − жити так далі не можна. Для мене угода про асоціацію з ЄС − це інструмент, завдяки якому можна змінити певні процеси і заставити владу жити за законом, за певними правилами. Але підписання угоди про асоціацію не відбулося: нас обманули, побили дітей… Українці найперше вийшли на Майдан через почуття власної гідності. Люди пішли не за політиків, а за своє майбутнє, за зміни. Я впевнений і вірю в те, що так як було, вже більше не буде. Процес змін є незворотнім: ні молодь, ні люди такого віку як я, мовчати не будемо.
Від нашої галузевої асоціації я надіслав листи у Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків та інші міста України із закликом підтримати і допомогти євромайдану. Ми зібрали немалі кошти, відгукнулись також партнери із Донецька, що є дуже приємно.
Що робити далі?
Ситуація непроста і є моменти, які треба зрозуміти. По-перше, окрім декларацій наших цінностей, треба мати стратегію дій у тій чи іншій ситуації. На разі, я такої стратегії не бачу. По-друге, якщо люди стоять, має бути чітка мета такого стояння і довгострокова перспектива. У будь-якому випадку, євромайдан − це точка неповернення, народ відчув власну гідність. Дуже добре, що із віртуального життя на вулиці вийшло «покоління соціальних мереж»/
Отож, рішучість у нас є, має ще проявитись характер. Мені здається, що сьогодні і у перспективі наступного року повинні проявити себе ті люди яким 25-35 років. Пружина спускає і вони розправлять її. Я в це вірю.
__________________________________________________________________________
«Або революція, або еміграція. У суспільстві утворилася критична маса свідомих людей, які хочуть працювати чесно, але не мають для цього можливостей», − Михайло Сало, фінансовий директор Львівської бізнес-школи
На євромайдан вирішив іти відразу після того, як почув, що уряд призупинив євроінтеграцію України. Щотижня їздить на євромайдан зі Львова, бере участь у нічних чергуваннях.
В України є два варіанти розвитку: або євроінтеграція, або митний союз. Що ми маємо сьогодні? Корупцію, безперервний обман людей, маніпуляції з боку держави, олігополію, свавілля і незахищеність у бізнесі – тобто все, що уособлює в собі митний союз. Рух у напрямку ЄС – це рух у протилежний бік: до справедливої судової системи, «правильної міліції», прозорих фінансових потоків тощо.
Сьогодні Україні потрібні гроші, їх можна позичити або у МВФ, або в Росії. МФВ чітко контролює використання коштів, які позичає, і виділяє їх цільово на певні сектори економіки. Гроші, які позичає Росія, неконтрольовані, і влада їх може використати на підтримку власних популістичних гасел: на соціальні виплати, пенсії, часткове погашення боргів тощо. Це у короткій перспективі дасть можливість закрити діри. У той час як кредити МВФ передбачають довгострокову перспективу.
Держава деградує дуже швидко, людьми маніпулюють. Тому важливим є питання нашої поінформованості. Наприклад, ціна на газ. Яка різниця для звичайного мешканця скільки коштує газ? Важливіше сказати, яку частину вашого доходу ви будете віддавати на комунальні потреби – чи 30 чи 3%? Чому ніхто не говорить про нашу систему оподаткування. Адже від кожної гривні, яку підприємство платить людині, нараховують сумарно податків на 60 копійок. Чому нікого не турбує, що у всьому, що ти купуєш, треба сплатити 20% ПДВ? Нас дезінформують і розповідають про ціну на газ, хоча є більші і важливіші проблеми, про які чомусь мовчать.
У ці дні визначаються перспективи розвитку нашої держави. Революція 2004 року сформувалася через протистояння Віктора Ющенка і Віктора Януковича, при тому ніхто з них не був при владі і протистояння було більш-менш рівне. Після 2004 року вважали, що ніхто на Майдан не вийде, але цього разу народ піднявся сам. Власне тепер, у країні відбувається протистояння влади і народу. Революцію зробили не політики, а люди. Це свідчить про те, що у суспільстві утворилася критична маса свідомих людей, які хочуть працювати чесно, але не мають для цього можливостей.
Методи залякування, які використовує чинна влада (побиття студентів, спроби зачистити Майдан) є неефективними. Влада хоче протиставити Схід і Захід. Тому у цьому контексті було б знаковим, якби Євросоюз відмінив для українців візи. Це б було перемогою революції. У разі відміни віз, українці масово не почнуть виїжджати, бо хто хотів, той уже виїхав, але це дало б можливість людям відвідати європейські країни. Багато українців сприймають ЄС як вихід поза зону комфорту, тому їм просто треба побачити на власні очі як живуть європейці.
Друге, що треба робити сьогодні – везти освіту на Схід України. Нам треба думати категоріями − що ми можемо дати, а не що нам можуть дати. Не думаймо що нам дасть Європа, а з чим ми підемо до Євросоюзу, так само не думайте, що нам має дати Схід, треба іти самим туди: говорити з людьми: їх так само не влаштовує нинішній стан речей. Державу можна змінити не через ротацію влади, а через зміну мислення, а це довгий шлях.
Головний виклик євромайдану для мене − це або революція, або еміграція. Що робити моїм дітям у цій країні: чи їх вдасться влаштувати «без блатів» у дитсадок, чи їх навчать чогось у школі, чи вони будуть отримувати задоволення від своє роботи, чи реально зможуть впливати на зміни у державі, або ж будуть просто гвинтиком системи.
Що робити далі?
На Майдані я був статистичною одиницею. Їздив на нічні чергування, щоб показати, що ми є. Силовим протистоянням ми нічого не доб’ємося. Українці повинні показати, що вони є і, що вони мають іншу думку. Я вважаю, що сьогодні все в наших руках і ми можемо багато.
__________________________________________________________________________
«Революція має жити не лише на Майдані, вона має жити в кожному з нас – до останнього хабарника посадовця, судді», − Тетяна Мартинюк, власниця рекламного агентства «ТРЕТОШЕ», випускниця програми Key Executive MBA.
З першого дня була на євромайдані у Львові. 1 грудня поїхала до Києва. «А далі відбулися
такі «виходи за краї», що було бажання йти пішки на Межигір’я, а не лише мітингувати на Майдані. Я дуже хочу зокрема, щоб бізнес працював за європейськими законами, а не за «панятіями зека», − зазначає Тетяна.
У Львові ми спільно із випускниками і учасниками програм LvBS підтримали студентів, коли вони лише вийшли на вулицю і почали облаштовувати умови для подальшого страйку. Я дуже вдячна всім, хто оперативно відгукувався на ті потреби, які виникали. Потім я допомагала режисеру сцени у Львові, займалась підбором відеоновин та запуском їх на екран.
У Києві на Майдані я волонтерила там, де тільки була потрібна допомога, і що робити для мене не мало значення: я хотіла віддати своїй країні все, що маю, аби лише витерти сльози і полегшити біль тим, хто був у ту страшну ніч 30 листопада біля стели на Майдані. Знову на Майдан я приїхала на ранок після тієї страшної ночі, коли на мирних людей кинули тисячі солдатів внутрішніх військ МВС та «Беркут». Взагалі тоді була готова робити будь-що і будь-де, аби могли поспати і відпочити ті, хто вистояли у ту страшну ніч. Того дня я простояла 20 годин на вуличній кухні: розливала чай, каву, нарізала канапки, складала продукти, шукала волонтерів, роздавала листівки. Вражало найбільше, що не спавши 2 доби, енергія лише прибувала.
Моя історія євромайдану. У черзі за чаєм неповносправний хлопець звернув увагу, що я тримаюся за спину, яка час від часу давала про себе знати від втоми. Він витягнув з наплічника перцевий пластир і дав мені. Інша дівчина, яку я запитала де найближча аптека, щоб купити там одноразові рукавички для кухні, відвела мене туди буквально за руку і накупила всього необхідного, хоч нагальної потреби не було. Кожен хотів чимось допомогти, кожен у ці дні співчував. На Майдані було таке єднання серед людей, якого за своє життя я не пригадую.
Що робити далі?
Я б хотіла, щоб ми не захоплювалися надміру цією ейфорією, яка вирує зараз. Революція має жити не лише на Майдані, вона має жити в кожному з нас – до останнього хабарника посадовця чи судді, до останнього хама водія громадського транспорту, до останнього халатного комунальника… Тобто до того моменту, поки ми всією спільнотою не вийдемо на рівень тих європейських цінностей, за які сьогодні стоїмо. Янукович, сам того не усвідомлюючи, став потужним каталізатором, який привів український народ до катарсису. З цього катарсису ми маємо вийти іншими: за територію Майдану, за територію своєї хати, за територію свого міста, за територію своєї свідомості. І продовжити працювати над собою, бо нас чекає ще не один рік складних процесів і реформ.
Виходьте на Майдани по всіх містах України, щоб завтра ваші діти і внуки не знали, що таке палиці «Беркута». Змінюйтесь, несіть Любов і Добро у маси на своєму прикладі. Ваша маленька дія сьогодні, на завтра може змінити всю країну.
____________________________________________________________________________
«Майдан − справа не одного дня. Але за нас цього ніхто не зробить», − Михайло Юсип, співвласник та регіональний директор ювелірної компанії «Адамас», учасник програми Key Executive MBA
Вийшов на майдан після того, як побили студентів у ніч на 30 листопада. Михайло уже тричі їздив на євромайдан на кілька днів, на день-два повертається до Львова і знову на Київ.
Я вийшов на Майдан, бо вважаю, що в Україні треба щось змінювати. Ми рухаємося в нікуди, а цинізм влади перейшов усі межі, тому чинній владі треба чинити спротив. Суди, школи, виші, медицина – в Україні не функціонує нормально нічого. Обурення накопичувалися поступово, але, коли я побачив цих студентів і це криваве побоїще біля стели – ми з друзями просто зібрались і поїхали.
У Києві на Майдані з друзями ідемо у координаційний центр і робимо, що скажуть. Зокрема, ми стояли на барикадах, в ніч на 11 грудня з боку вулиці Інституцької.
Моя історія євромайдану. Ми стояли на Хрещатику поряд з хлопцями з МВС і розмовляли. Багато з них розуміє, яка в нас влада, проте вони кажуть, що нічого не можуть вдіяти: «Якого президента Україна вибрала, того ми охороняємо, бо перебуваємо на державній службі», − кажуть бійці. Багато вважає, що це неправильно, вони засуджують дії беркуту у ніч зачистки, проте більшість не розуміють нашого бачення.
Що робити далі?
Треба якомога більше спілкуватись з людьми зі Сходу та Півдня, зокрема у соціальних мережах. Ті, які побували в Європі, уже стали іншими. Проте основна маса не поінформована, тому ними легше маніпулювати. Насправді усім надоїла ця влада, і на Сході, і на Заході. Тому треба просто говорити разом. Якби була більша підтримка зі Сходу (хоча вона вже є), нам би було легше відстояти свої права.
Невже ви можете в Україні віддати своїх дітей у нормальний садок, у школу, виш? Окрім кількох винятків, варіантів немає. У нас нормально не функціонують ні суди, ні прокуратура, а влада просто грабує народ. Тим, хто розділяє мою думку треба їхати на Майдан. Це справа не одного дня, не одної години. Але за нас це ніхто не зробить.
Головним досягнення Майдану, я вважаю, є зміна людей. З 2004 року (тоді я також був на Майдані), молодь і студенти змінилися, нація змінилася і мені це дуже імпонує. Те, що було в ніч на 11 грудня, коли кияни вийшли і люди згуртувались, свідчить про те, що нація трансформується.
____________________________________________________________________________
«Якби в Україні дотримувались прав і свобод, люди б не виходили на Майдан, а змінювали ситуацію у правовій площині», − Олег Паньків, керівник проектів (рroject manager) компанії «Eleks», учасник програми MSc in Technology Management.
Перший раз приїхав на Майдан після побиття студентів в ніч з 29 на 30 листопада. Наступного разу приїхав після того як спробували зачистити майдан в ніч на 11 грудня. Кілька днів проводить на Майдані, кілька на роботі. Якщо бачить, що людей меншає, організовує колег і вони вирушають у Київ.
Я був координатором групи з 10 львів’ян і першого дня після зачистки ми охороняли машину (зробили живе кільце навколо), з якої виступали громадські діячі та політики на майдані. Коли встановили сцену, ми охороняли її з іншого боку. Також чергували на нічних барикадах. Також працював волонтером у наметі міжнародного інфоцентру.
Моя історія євромайдану. До намету міжнародного інфоцентру підійшов іноземний журналіст. Він був трохи на підпитку і забув назву свого хостелу і на якій вулиці він розташований. Лише пам’ятав, що назва вулиці закінчується на «кого», а хостел − неподалік КМДА. Ми пішли у бік київської міської ради, тоді я запитав нашого нового друга, на якому сайті резервував помешкання. Він пригадав, виявилося, що у цьому районі був лише один хостел на вулиці, назва якої закінчується на «кого». Іноземець був дуже вдячний, що за півтори години спільних пошуків, ми таки допомогли йому дістатись додому.
Що робити далі?
Треба виходити на Майдан. Мотивація має бути в тому, що євромайдан уже далеко не «євро». Люди насправді відстоюють свої основоположні права. Якщо не зробити це зараз, іншого шансу, може не бути. Багато вийшли людей не так через економічні проблеми, як через утиснення їхніх прав і свобод. Якби був належний рівень свобод, люди б не виходили, а змінювали ситуацію у правовій площині.
_________________________________________________________________________
«Ми робили репортаж про сни, які бачать люди Майдану. Один з чоловіків розповів, що тут, у Києві, він взагалі не спить», − Оксана Пужаковська, менеджер зі зв’язків з громадськістю Українського католицького університету, учасниця Програми з інновацій та підприємництва
Вийшла на євромайдан у Києві 28 листопада. Відтоді щотижня їде до столиці. У Львів повертається лише на кілька днів, і назад на євромайдан.
Моя подруга, яка уже була на євромайдані у Києві, записала відео з назвою «європобачення», у якому запросила особисто мене приєднуватись до протесту. Я подумала, що не можна триматись осторонь цих подій, бо вони визначають майбутнє нашої країни, у якій я хочу жити.
На Майдані я працювала волонтером для «Громадського телебачення». Ми записували коментарі людей євромайдану та репортажі. Спершу волонтерили лише для «Громадського ТВ», а згодом наші відео- та аудіоматеріали скидали усім знайомим журналістам. Так, ними скористались «Громадське ТВ», радіо «Львівська хвиля», «Канал новин 24» і прес-служба УКУ.
Моя історія євромайдану. Ми робили репортаж про сни, які бачать люди Майдану. Один з чоловік розповів, що тут, у Києві, він взагалі не спить. Заробляє на життя тим, що їздить на заробітки і йому дуже вже це набридло. Кілька днів стереже майдан, а тоді здає зміну своїм друзям, які також повертаються із заробітків. Я багато над цим думала. Справді, в дитинстві мої батьки і батьки багатьох моїх друзів їздили за кордон, щоб заробити на хліб. Можливо, це ознака провінційності, але я б дуже хотіла, аби наступне покоління діток-українців не знало цих батьківських заробітків, хоча б так масово.
Що робити далі?
Не залишаться осторонь. Формувати себе і подавати приклад усім довкола. Відстоювати права і виконувати обов’язки, починаючи з себе і закінчуючи державою та світом.
_________________________________________________________________________
«Українці повинні виховати у собі здатність повторювати успіх і досягати результатів неодноразово», − Тимофій Аленсандронець та Лариса Немеш, учасники Програми з інновацій та підприємництва Львівської бізнес-школи
На євромайдані з перших днів.
Що робили на Майдані?
В суботу, 30 грудня, з друзями вийшли на Михайлівську площу, приєднавшись до всіх українців, які також не змогли залишитися байдужими до подій, що відбулися в ніч «кривавого розгону». Того ж дня друзі запитали, чи можемо допомогти на «Громадському ТВ» − потрібно було відслідковувати новини і перевіряти достовірність інформації. Це була чудова можливість стати корисним, тому ми із задоволенням приїхали і провели там решту дня.
Команда «Громадського» офіційно мала стартувати із проектом лиш через кілька тижнів після початку євромайдану із 2-3 годинними ефірами на день. У зв’язку із подіями в країні, канал стартував значно раніше у форматі ефіру 24/7. Уже за тиждень кількість людей, які працювали на каналі, зросла майже до ста (і ще стільки ж було «на підхваті»). Левову частку команди складали волонтери. Часто це були люди, які вперше прийшли працювати у медіа. Координацію волонтерського залучення і організацію оперативної матеріальної підтримки взяла на себе Людмила Янкіна з компанії pro.mova (власне pro.mova зробила значний внесок у формування «Громадського»). Волонтери були дуже віддані – працювали до пізньої ночі, деякі з них запрошували гостей в ефір, деякі чергували з автомобілем, дехто шукав і перевіряв новини чи просто допомагав підтримувати побут каналу. Поступово самоорганізовувалися, це допомогло розширити мовлення до синхронного перекладу ефірів для англомовної аудиторії.
Лариса Немеш
Я була відповідальна за верифікацію новин. Для формування цікавого ефіру редактор має отримувати потік релевантних і перевірених новин. Тому ми постійно відслідковували соціальні мережі (Facebook, Twitter, Vkontakte) і сайти новин, які на сьогодні є одними із найефективніших джерел інформації, відфільтровувати інформацію і ретельно її перевіряти (підтверджувати або спростовувати) задля об’єктивності. Наприклад, у день провокацій на Банковій в соціальних мережах дуже активно поширювались повідомлення про рух військової і міліцейської техніки до Києва. Для перевірки цієї інформації були організовані волонтери, які стояли по периметру Києва і оперативно надавали інформацію про будь-які переміщення такої техніки. Також з соціальних мереж поступала інформація про мобілізацію танків до столиці. Щоб перевірити цю інформацію, один із волонтерів їздив на авто на кілька залізничних переїздів і спілкувався зі працівниками. Тоді інформація була спростована, про що було оперативно повідомлено в нашому ефірі. Часто на новинних сайтах з’являлись провокації − ніби хтось із політиків висунув резонансну заяву. У таких випадках необхідно було отримати підтвердження або спростування інформації від першоджерела.
Тимофій Александронець
Я допомагав організовувати діяльність волонтерів. Ми працювали на стику команди каналу і волонтерської команди, з яких згодом і утворилась одна велика команда. В перші дні це було дуже важко, адже волонтери постійно чергувались, а тому часто виникали дискомунікації: люди не знали один одного і своїх сфер відповідальності. Також, потрібно було шукати волонтерів, формувати графік для них, організовувати операційну підтримку діяльності каналу (харчування, логістику, тощо). На щастя, бажаючих допомогти було багато. Люди приносили гарячу їжу, техніку. Відчувалась щирість у намірі кожного з тих, хто допомагав каналу. Надзвичайно вдячні цим людям!
Кількість переглядів «Громадського» сягала до двох мільйонів на день і це насамперед дуже велика відповідальність перед українською і закордонною спільнотами. Команда каналу працювала 24/7, щоб подавати актуальну і перевірену інформацію в ефір.
Для нас з Ларисою робота на Громадському − це наш спосіб допомогти євромайдану, а також абсолютно новий, цікавий та корисний досвід роботи у медіа.
Що робити далі?
На пострадянському просторі поняття «успіх» найчастіше означає «побудувати бізнес і жити на дивіденди», відповідно багато людей думають, що зробити успішну революцію означає жити в абсолютно новій країні. Тобто для більшості з нас успіх − це одноразове досягнення, яке ставить ментальний штамп «успішності» на людині і має давати якісь дивіденди постійно (гроші, статус, правила гри, тощо). У західному світі слово «успіх» (success) набуває дещо відмінного значення і трактується як довготривалі постійні досягнення. Наприклад, це здатність побудувати бізнес, а втративши його, не впасти, і побудувати новий. На мою думку, успіхом можна вважати не лише революцію як факт, а й нашу персональну зміну, щоб ми самі могли впроваджувати нові правила гри у майбутньому.
Пострадянський «успіх» − це здатність чогось досягнути, а західний «успіх» − здатність успіх повторювати, досягати результатів неодноразово. Саме тепер українці проходять перевірку, чи зможуть вони мислити новими категоріями поняття «успіху». Тому, по-перше, євромайдан має продовжувати боротися і продовжувати досягати малих та великих успіхів. По-друге, євромайдану необхідно пробудити персональну відповідальність за країну в кожному з нас – адже країна починається з тебе. Якщо ж ми критикуємо «бандитську владу», а самі готові прийти і «брати для себе», то ризикуємо перетворити євромайдан на «перерозподіл» статків (одних «бандитів» скинули, а прийшли інші). Кожен з нас має відмовитись від власного опортунізму (не давати хабарів, не «підкрадати» на роботі, платити за проїзд тощо). По-третє, ми маємо усвідомлювати, що лише ми, євромайданівці, зможемо зробити так, щоб наступна (чи теперішня) влада виконувала свої обов’язки. Наступники уряду і парламенту мають відчувати контроль з боку громадського суспільства: якщо станеться рейдерський напад має піднятись ціле місто; якщо незаконно засудили журналіста – відреагувати повинна ціла громада.
P.S. Враження про ультраправі та ультраліві погляди Заходу і Сходу надзвичайно гіпертрофуються у медіа. На сході далеко не всі «комуняки, яким потрібен Батя», а на Заході далеко не всі «фашисти-бендерівці». По обидві сторони Дніпра є багато адекватних мислячих людей. Це потрібно розуміти, відходити від стереотипного мислення і шукати точки дотику (спілкуватись, дискутувати). Лише разом ми спроможні на цілісну трансформацію українського суспільства.
