Про що говорить керівництво Google, тенденції світової економіки, перспективні сфери для інвестування, реалії світу після локдауну та народну недовіру до влади. Про все це і не тільки читайте у інтерв’ю LvBS з топовим економістом зі світовим рейтингом Романом Шереметою.
Ми з вами живемо у цікавий час: локдауни, закриті кордони, обмежене пересування… До речі, саме слово «локдаун» оголошено словом 2020-го року. У нас були вже і повний локдаун, і частковий, і карантин вихідного дня. У такому темпі малому та середньому бізнесу критично складно зводити кінці з кінцями, яка ваша думка, як економіста, щодо доцільності «часткових» локдаунів?
Як економіст, скажу так, що я не є великим прихильником локдаунів чи, скажімо, примусу людей робити те чи інше, тому що часто люди схильні тоді чинити якраз навпаки. Як поведінковий економіст я дуже багато разів бачив, коли намагаєшся сказати людям «робіть так», і вони робили навпаки. Я дійсно вважаю, що є кращі варіанти стимулювання, аніж прямі заборони, які би не були сприйняті настільки негативно.
Але, звісно, я дуже добре розумію проблеми коронавірусу, серед знайомих та близьких маю тих, хто постраждав від цієї недуги. Це дійсно серйозна проблема і з нею потрібно серйозно боротися, але потрібно це робити так, щоби це давало ефект.
Тому, переходячи конкретно до питання: наприклад, компанії, вони орендують приміщення для свого ресторану, в них є певні фінансові зобов’язання і, скажімо, людина, яка орендує квартиру, теж має свої фінансові зобов’язання. Та ж компанія, яка виробляє певну продукцію, і в неї є фінансові зобов’язання. І тепер, уявіть собі, їх повністю закривають на певний період часу. Фінансові зобов’язання ж не знімаються, відповідно, ми говоримо про масові банкрутства. У Сполучених Штатах це питання вирішили просто гігантським стимулом від держави. У період першого локдауну держава виділила 3 трильйони доларів для людей. Навіть у відношенні США – це 15% ВВП. От якщо Україна готова дати стільки грошей людям, економіці і фірмам, щоб вони прожили, то я розумію більш жорсткі локдауни дійсно можуть добре спрацювати. Але якщо все просто закрити, в економіці, яка і так має чимало проблем, це не вирішить питання. Тим більше, локдаун виходить трохи гібридний: «У ці дні ми вас закриваємо, а в інші дні коронавірус не розповсюджується». Я бачу проблему у несумісній політиці, бо ж з одного боку йде мова про скасування планових операцій, а з іншого – про певні масові заходи. Якщо дозволяти одне, то дозволяти і інше, якщо забороняти одне, то забороняти й інше.
У нас побутує думка, що серед підприємців повний локдаун був би відносно кращим для бізнесу, тому що це дозволило б відбити хоча б частку коштів за оренду і т.д. Ви теж так вважаєте?
Знову ж таки, залежить від того, яка буде політика держави. Питання: хто буде платити за кінцевий локдаун? Уявимо повний локдаун, ви – людина, яка працює сама на себе. Ви повинні платити оренду квартири, для цього ви ходите на роботу, маєте свій ресторан, наприклад. Ви платите податки і за свій бізнес. Закривається кафе, хто за це платить? Тому що, в принципі, ви можете сказати, ну я не можу платити оренду за кафе, відповідно я не можу платити оренду за квартиру. Ваші умовні орендодавці скажуть: «Ну я ж теж не можу платити оренду за вас, мені потрібен платоспроможний клієнт на моє приміщення, тому що в мене іпотека стоїть, я взяв кредит в банку, мені треба платити вже як власнику цього приміщення». Банк у свою чергу скаже: «Чекайте, в нас теж проблеми, ви хочете, щоби ми збанкрутували як банк, тому що в нас ці фінанси теж взяті під позику в інших громадян». У кінцевому результаті, хто за це буде платити? Америка частково взяла на себе це зобов’язання. Хто в Україні візьме це на себе? Хто буде платити в кінцевому результаті за цей локдаун? Я не є прихильником повного локдауну, але я є прихильником того, аби ввести певні регуляторні механізми, які б керували або стимулювали людей до більш усвідомленої та безпечної поведінки.
Ви маєте на увазі штрафи?
Ні, штрафи теж не будуть потужно працювати. Можна відкрити ресторани, де 30% ресторану має право бути заповненою. Можна, наприклад, обмежити проведення масових заходів, заборонити збиратись більше 50 осіб, наприклад. Але, найголовніше, щоби ці заборони реально виконувались, бо в нас заборони виходять, але народ їх ігнорує.
Можна було б зробити потужну медіакампанію, яка стимулює людей до більш безпечної поведінки, замість того, що наказує, що їм робити. Тобто тут потрібен дуже кваліфікований та тонкий маркетинг.
Можна пробувати піти шведським шляхом, але в Україні, на жаль, навряд чи так вийде, тому що в нас дуже низький рівень довіри людей до уряду. Швеція могла робити досить помірні кроки щодо карантину, тому що там відносно високий рівень довіри людей до уряду. У нас він один із найнижчих у світі. Тому коли нам уряд каже щось робити, ми цього робити не будемо, бо ми не довіряємо нашому уряду. Я б радше такого роду міри робив і на це витрачав енергію, тому що просто взяти ввести штраф – не думаю, що це спрацює. Хоча, зважаючи на те, що люди звикли до командно-адміністративного порядку, можливо це і спрацює. Я знаю, що в США це б не спрацювало.
Це все тому, що в світі більший рівень особистої відповідальності? Тобто, ментальна різниця настільки сильно відчутна?
У Швеції, я думаю, основний чинник – це довіра до держави. У США, я би сказав, що є особиста відповідальність, але я би додав, що теж зараз є різні тенденції… США в цьому плані дещо навіть подібні до України. Чому? Тому що США мають досить низький рівень довіри до влади. Для розуміння, навіть Конституція США написана на презумпції недовіри. Носіння зброї в США це теж ще те питання… Але якщо ви знаєте Конституцію США, люди хочуть мати зброю, щоби могти захиститись від держави. Тобто, в Конституції вже навіть вкладені ці принципи недовіри до державного інституту.
Загалом, я не заздрю тим, хто у ці непрості часи має ухвалювати рішення ні рівні держав. Незалежно від того, що ви вирішите, вас будуть критикувати. Я би хотів звичайно мати деякі розрахунки відносно локдауну, який це буде економічний кошторис, скільки людей ми врятуємо тим чи іншим локдауном. Тому що, в кінцевому результаті, все має розраховуватись економічно, а без конкретних розрахунків – це гра з закритими очима.
У нас зараз триває чергове знецінення гривні до валюти. З точки зору економіки це прогнозовано чи, все таки, цього можна було б уникнути?
Це все прогнозовано під впливом економічних факторів. Перш за все, в Україні немає доступу до міжнародного серйозного кредиту. Відповідно, треба стимулювати економіку. Навіть ті люди, які більш прагматичні за мене, вже зараз починають говорити, що треба друкувати гроші через нестачу оборотного капіталу в країні. Хто буде платити за цей локдаун? У нас немає доступу до потужного міжнародного кредиту, і тому треба за це платити. Хоча Америці будь-яка країна і готова надати кредит, тому що вони знають, що це надійно, але, все ж таки, 70% боргу США – внутрішній борг. Тобто, якщо говорити про борг держави, сума перетнула вже позначку в 2 трильйони доларів, але 70% це є власне громадяни, резиденти США. Тому що вони самі вкладають у власну країну під відсоток, заробляють з цього дивіденди і фактично реінвестують у свою країну. В Україні доступу до такого ще немає: в нас, на жаль, більшість людей тримає гроші під матрацом, або, в кращому випадку, в банку. Тому, це є проблема і відповідно, це один економічний чинник, який буде впливати на те, що буде йти знецінення гривні.
Другий економічний чинник – це ми маємо, наприклад, популістичні заяви, щодо підвищення мінімальної зарплати, підвищення мінімальної пенсії. Я за те, щоби пенсіонери добре жили, за те, щоби всім було якомога краще, але є реалії. Реалії такі, що в нас зараз в Україні іде старіння населення і дуже мала народжуваність, а ще, крім цього, є виїзд людей закордон. Немає кому збільшувати пенсійний фонд. Такі держави, як США чи Німеччина розуміють, що пенсійний фонд або зникне, або буде мінімальну функцію виконувати в майбутньому. В Україні ж популізм приведе до того, що буде девальвація гривні.
Ну і звичайно, ми маємо інфляцію. Тому є конкретні економічні чинники, які впливають на те, що гривня буде послаблюватись відповідно до інших міжнародних валют.
Восени ви на своїй лекції у Львові згадували про те, що оскільки українська економіка не настільки тісно пов’язані зі світовою економікою, що можливо і вихід з локдауну для нас буде менш травматичним, аніж для світової економіки. Скажіть, будь ласка, в чому буде головна відмінність для нас, на вашу думку?
Іде процес виробництва. Наприклад, в Сполучених Штатах є сітка ресторанів Chipotle Mexican Grill. Їм щоби виготовити страву потрібно м’ясо і потрібно авокадо. Авокадо вони купують з Мексики, а м’ясо – з Австралії. Хоча і локальне беруть і авокадо, і м’ясо: телятину, свинину, курятину і тд. Тепер, уявіть собі, з локдауном оця локальна сітка ресторанів йде в світову сітку, фактично руйнується, вже немає оцих взаємозв’язків, відповідно цей бізнес постраждає набагато більше.
В Україні, оскільки в нас ще не налагоджена настільки оця світова практика, знаєте, ми сподіваємось самі на себе. Якщо деревообробний бізнес, то він має локальних працівників, локальне середовище, сировину. Ну технологію, наприклад, ми запозичили, купили з Німеччини, скажімо. Загалом у нас немає такого управління ланцюгом постачання і відповідно деструкція, яка відбувається на світовому ринку, не буде так впливати на Україну.
Другий елемент – це у період світових потрясінь відбувається створення нових деструктивних бізнесів. Наприклад, Zoom. От він перевів нас з одного формату в інший. Таким чином, він знищив наше спілкування віч-на-віч. Попит на таке спілкування очікувано зменшився, тому що ми можемо з вами поспілкуватися не виходячи з дому. Та навіть якщо ви були зараз в США, ми б все одно в такому форматі поспілкувалися, і це навіть може бути у певних моментах більш вигідно. У цьому і є ідея деструктивного бізнесу, такий бізнес буде диспропорційно впливати на ті країни, які більш розвинуті. В Україні ми вже ні до чого не звикаємо, бо ми є діти турбулентності. Ми живемо в турбулентному часі, і коли приходить якась деструкція ми вже апріорі більш адаптовані до цих деструктивних змін, ніж більшість країн світу.
Ось що я мав на увазі, коли казав, чому Україні не так важко, або не настільки важко буде впоратись із кризою, як декотрим країнам світу.
Що порадите українським бізнесменам, особливо малої та середньої ланок, робити сьогодні, аби завтра прокинутись з меншими втратами, аніж конкуренти?
Будь-яка криза – це найперше можливість. Дуже багато бізнесів з’явилось саме в період кризи 2008-2009 років. Не винятком буде і 2020-2021. Тут питання, як правильно використати це все. Насправді, дуже велику роль буде відігравати держава. Тому, що держава в період локдауну буде давати певні стимули. Один з варіантів – це надавати досить дешеві кредити. В США, наприклад, зараз є іпотечний кредит на будинок в межах 3%. Тобто, ти можеш реально виграти на тому, що ти взяв кредит, і на тих грошах при правильному інвестуванні досить непогано заробити. Тому треба шукати можливості, де можна заробити, взяти кредити та інвестувати.
Друге – знайти варіант, як оптимізувати процес вашого бізнесу, вашого виробництва. До цього часу ми не знали, що можна так ефективно працювати з дому. Тому, відповідно, ми можемо програму нашого бізнесу адаптувати під працю з дому. Чим це добре, вам не потрібні великі фізичні площі для оренди, а це вже суттєва економія. Коли ви маєте зміни, вам потрібно зразу адаптуватись. От наприклад Львів – це місто, де є досить велика харчова індустрія, чимало хороших ресторанів та кафе. Цим закладам треба якомога швидше та краще адаптуватись до доставки: ти повинен мати свою машину, або навіть декілька, які будуть доставляти цю їжу, налагодити онлайн-формат, повинна бути серйозна присутність в соціальних мережах, ти повинен вести грамотний онлайн-маркетинг. Ти маєш бути в пошукових серверах, які підв’язані до їжі. Треба проявляти гнучкість і швидко звикати до цього деструктивного фактору, бути готовим до нього.
Наступний фактор – це пошук нових можливостей. Ідея в тому, якщо я бачу зараз, що цей бізнес вже не працює, я буду шукати щось нове, що точно буде працювати. Під впливом пандемії і кризи такі галузі як: IT, електронна комерція, роботи, цифрові платежі, онлайн-навчання точно виграють. Приклад, у нас активно зараз проходить онлайн-навчання, чи то у Львівській бізнес-школі, чи у Western Reserve University.
Уявіть собі, коли ми створюємо нові проєкти, ми вже розуміємо, що за цим є попит, і нам потрібно робити онлайн-навчання, але на зовсім іншому, якісному рівні. Коли у вас є студія, яка знімає високоякісний продукт, де ви дивитесь лекцію як фільм. Ось тут я кажу, що ВВП зростає, якщо подивитись на графік і зразу біля мене малюється графік, на якому показаний ріст ВВП. І коли ви дивитесь на цей умовний графік і він у вас наочно рухається, я кажу: «Уявіть собі таку ситуацію, прийшли двоє людей на переговори…» і я зникаю з екрану, і тут ви бачите цих умовних двох людей, які в режимі реального часу ведуть переговори і ви все це бачите вживу, то це продукт зовсім іншого рівня якості. Це онлайн-навчання – за ним однозначно буде майбутнє. Навіть на зустрічі з головним економістом компанії Google він розповідав мені, що вони шукають як Youtube перевести в такий формат, аби люди могли повноцінно через нього навчатись. Тому що ми і так, коли нам щось треба зробити, наприклад, замінити фільтр в холодильнику вводимо у пошуку “how to install a filter”. Тобто, ми вже і так робимо це підсвідомо через Youtube, а тепер уявіть собі, якщо це зробити на якісному рівні. Тому, саме за цим, вважає Google, буде їх майбутнє і одне з пріоритетних питань найближчих 10 років. І ковід, насправді, тільки пришвидшив ці тенденції. Тому питання, як навчитись використовувати ці відео-конференції в такому ракурсі, що воно буде на якісному рівні, нічим не поступатись живому спілкуванню.
Звичайно, коли говорити про медичний бізнес: моніторинг здоров’я, приватні клініки, у цьому плані чи не найбільшу роль відіграє держава. Я можу сказати, що в США це точно буде сектор який виграє, в Україні я такої впевненості, на жаль, не маю. Тут постійно вводяться якісь нові регуляторні комісії, які ставлять палки в колеса цьому сегменту.
Ну, і останнє, можемо мати гарну можливість у розвитку eco-friendly бізнесу, який буде звертати увагу не лише на прибутковість, але крім цього буде мати сильні складові соціальної, сталої та екологічної відповідальності.
