Українська революція гідності для людей та бізнесу

3 Лют 2014

Софія Опацька, Вероніка Саврук

Україна зараз є хорошим навчальним прикладом для тих країн, які прагнуть демократії, особливо у тому контексті як цю демократію та її базові інститути можна втратити завдяки методичній політиці найвищих посадових осіб держави, з одного боку, і терпимості громадян, з іншого.

Шлях до диктатури Віктор Янукович прокладав з перших днів свого президенства. Його підхід – все має бути контрольовано в одних руках. Так, у 2010 році одразу після свого обрання Янукович подбав, щоб через  Конституційний суд було змінено форму правління в державі з парламентсько-президентської на президентську. В сьогоднішній Україні Янукович призначає силових міністрів, контролює армію та всі силові відомства.

До того ж, усі роки він жостко контролює більшість в парламенті. Янукович також позбувався своїх сильних опонентів, таких як лідер опозиції Юлія Тимошенко.

Події в Україні змінюються дуже швидко, проте експерти кажуть, що саме зараз у пришвидшеному ритмі в країні нарешті формується громадянське суспільтсво. В такому ж пришвидшеному темпі змушені визначатись опозиційні політики, які виявились не до кінця готовими до сьогоднішніх подій. Опозиція представлена трьома партіями: “Батьківщина” (партія утримуваної за гратами Юлії Тимошенко), “УДАР” (партія, яку очолює Віталій Кличко) та “Свобода” (на чолі з Олегом Тягнибоком). Саме ці троє лідерів і стали формальними лідерами Майдану 1 грудня 2013 року, відколи протест став дуже масовим. Однозначно, влада покищо переграє опозицію, оскільки грає незаконними методими, а опозиційні лідери часто виглядають розгубленими і неготовими до такої поведінки.  

Однак із розвитком подій стало очевидно, Майдан є самостійним організмом і саме він встановлює порядок денний та змушує виконувати волю громадян. Майдан переріс своїх формальних лідерів і став повноцінним суб’єктом відносин в особі громадських лідерів та активістів. Є також цілий ряд неформальних лідерів Майдану, серед яких і відомі політики, і ряд активних об’єднань.

Тихе страждання
Поріг терпимості в українців досить високий. Це нація, яка спокійно і мовчки переносить фактично усе: масове зубожіння, приниження, корупцію, життя поза законом. Фактично, пересічний українець мусить не жити, а виживати у сучасних реаліях. Ці процеси відбуваються хвилеподібно: колись легше, колись важче, проте в державі точиться постійна боротьба Людини за власну гідність.

Багата як на природні, так і людські ресурси, за іронією долі, Україна має багато бідних людей. На думку історика, професора УКУ Ярослава Грицака це пов’язано з тим, що в державі фактично вимивається середній клас, тобто бізнес “середньої руки”, який зараз відчуває найбільшу загрозу. “Магнати, олігархи можуть дати собі раду, вони завжди знаходять якийсь спосіб співжиття з владою, бо вони завше були з нею пов’язані. А зараз просто йде перерозподіл власності і затискання цього середнього бізнесу, і цей бізнес розуміє – приходить час або його життя, або його смерті”, – констатує Ярослав Грицак.

Недарма єврореволюцію України назвали революцією гідності. Поряд із звичайними робітниками, стали забезпечені люди, середній клас, які пліч-о-пліч стоять зі студентами та найманими працівниками, захищаючи право на існування своє нації.

Тому, як сьогодні прийнято казати, за маскою “екстреміста” на Майдані ховаються люди із двома вищими освітами, які володіють щонайменше однією іноземною мовою.  “Ми рухаємося в нікуди, а цинізм влади перейшов усі межі, тому чинній владі треба чинити спротив. Суди, школи, виші, медицина – в Україні нічого не функціонує нормально”, – пояснює  Михайло Юсип, співвласник та регіональний директор ювелірної компанії «Адамас», який вийшов на Майдан відразу після побиття студентів у ніч з 29 на 30 листопада. 

Протистояти корупції
Скептики, у тому числі і представники світової спільноти, які думали, що серед українців давно виродилась солідарність, толерантність, розуміння національних цінностей, сьогодні визнають, що вони помилялись. Власне тому Майдан притягує українців, іноземців, а особливо росіян, які після відвідин пишуть емоційні блоги у своїх опозиційних ЗМІ.

Згідно з опитуваннями, проведеними Фондом “Демократичні ініціативи” у грудні 2013 року, серед причин, що від самого початку спонукали людей вийти на Майдан, найчастіші респонденти вказують: жорстоке побиття учасників акцій протесту в ніч проти 30 листопада, репресії проти учасників мирних протестів та відмова Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Проте ще однією вагомою причиною (для 50% опитаних на Майдані) стала вимога порушення кримінальних справ проти осіб причетних до корупції.

Хоча громадяни України сплачують немалі податки на утримання системи державного управління (всі податки збирають централізовано), до них ніколи не ставились як до клієнтів, чи то в системі медицини, освіти чи комунального сектору. Щоб вирішити будь-яке питання і звичайні громадяни, і бізнесмени змушені платити хабарі. Неодноразово траплялись випадки, коли хворі помирали, не отримуючи належного лікування через те, що їхні рідні не могли заплатити хабаря. Бізнес стикається з постійним тиском з боку адміністративних органів. Більше того, ні  правозахисна, ні судова системи не гарантують захисту, ця гілка влади є максимально централізована і просякнута корупцією від найнижчого до найвищого рівнів, що дозволяє краще маніпулювати і чиновниками, і громадянами.

У відповідь на корупцію, Майдан став прототипом держави з тими цінностями, про яку усі українці та вихідці із пострадянського простору так мріяли. Це самоорганізована структура високого рівня. Тут кожен: від митця до простого селянина займається тим, що найбільше відповідає його знанням, компетенціям та покликанню. Однак, коли є потреба, небезпека чи загроза штурму, Майдан мобілізується і захищає один одного. Територія волі, цінностей, доброзичливості діє як єдиний організм. Якщо ти хороший менеджер –  організовуй роботу, вмієш куховарити – годуй людей, ти лікар – лікуй, сильний і мужній – забезпечуй правопорядок, креативний та винахідливий – створюй ініціативи (якими, до речі, сьогодні переповнений Майдан). Одним із прикладів є ІТ-намет – ініціатива, здавалося б, найбільш забезпеченішої та найбільш пасивної верстви суспільства – ІТ-шників. В IT-наметі на Майдані кожен має змогу отримати технічні консультації, скористатися комп’ютером чи безкоштовним доступом до інтернету.

Краудфандингова лікарня, бібліотека та університет
Ще однією ініціативою, яка виникла, на жаль, через криваві події, став «народний госпіталь». Як відомо, багато поранених активістів, яких доставляли у лікарні Києва, силовики просто викрадали, або кидали до тюрем, де катували. Летальним стала поїздка до лікарні львів’янина Юрія Вербицього, якого побили і залишили помирати на морозі. Більше тижня знадобилось активістам та простим громадянам, аби обладнати кілька госпіталів Євромайдану до рівня районних лікарень. «Народний госпіталь» забезпечує польові бригади та шпиталі Майдану обладнанням, матеріалами, інструментами, ліками, засобами захисту, формою та побутовими речами. Тут є все необхідне для надання допомоги широкого профілю. Окрім того, тут працюють медики-волонтери з усієї України, щоб рятувати і лікувати тих, кому потрібна допомога. Громада виявилась готовою з нуля заснувати медичну установу за кошти зібрані за допомогою краудфандінгу.

Бібліотеку Майдану як місце для культурного саморозвитку протестувальників організували всього кілька людей. Сюди люди приносять власні книги, а після закінчення протесту їх передадуть сільським та районним бібліотекам України, книжковий фонд яких, до слова, сьогодні держава взагалі не поповнює.  Вже 2 місяці під відкритим небом діє Відкритий університет Майдану, де щодня лекції та майстер-класи читають найкращі професори та практики України, а повчитись у такий спосіб можуть усі охочі.

Особливу роль зараз в Україні відіграють соціальні мережі, та незалежні інтернет-медіа. Глобальна Twitter-ініціатива з хештегом #digitalmaidan, за яким користувачі соцмережі ділилися новинами про протестні події в Україні, вивела Україну на перше місце у світових трендах.

Перелік ініціатив можна продовжувати, одна висновок простий – революція гідності відбулась, українці вміють бути солідарними. Приклади таких ініціатив – це ще одне підтвердження неймовірної самоорганізації українців.

Яким шляхом піде Україна?
Зараз більшості українців зрозуміло одне – уся система управління державою потребує не просто нових облич, але й повного перезавантаження. Криза призвела до 5 смертей (список щодня оновлюється), протестувальників переслідують і вже сотні сидять в слідчих ізоляторах по всій країні, десятки зниклих безвісти, більше ста постраждалих журналістів, безкарність силовиків, які відкрито діють із мафією та владою за одне (ніхто досі не був покараний за розгін Майдану, викрадення, побиття, вбивства людей).

Сьогодні Україна потребує глибоких системних, економічних та культурних змін, а вони, як ми знаємо, відбуваються дуже повільно і часто болісно.  Головним каталізатором цих змін може стати середній клас і середній бізнес. Як зазначає професор LvBS Ярослав Притула, освіта і середній клас є важливими факторами, щоб Україна не потрапили у режим диктатури.

Як країні нам треба створити альтернативні інституції на противагу закостенілим державним кабінетам, медіа повинні залишатись незалежними, не заважаючи на те, хто владі “свої” чи “чужі”, профспілки мають бути не маріонетками держави, а справді відображати інтереси працівників, освітнім закладам треба надати автономнію, політичні партії повинні мати довгострокові програми дій, а не популістські  короткострокові заяви, а громадські організації мають працювати з реальними потребами суспільства. Українці потребують також підтримки та уваги до подій в своїй країні з боку міжнародних орагнізацій та інших впливових держав. Зараз важливо щоб міжнародна спільнота не проспала встановлення диктатури в одній з найбільших країн Європи, так як ми самі українці спали останні 4 роки.

Джерело: knowledge&wharton