Третій рік поспіль Міністерство закордонних справ Ізраїлю та Посольство Ізраїлю у Ватикані організовують поїздку до Ізраїлю для представників католицьких університетів усього світу. В програмі – дві частини: одна в Римі, інша безпосередньо в Ізраїлі. Зокрема, це візити до університетів, think tanks, знайомство з колегами з ізраїльських університетів, аудієнція з Папою Римським. Метою таких подорожей є свідчення того, як Ізраїль працює над питаннями порозуміння та примирення, розвитку освіти та технологій. Саме з такої подорожі повернулася декан Львівської бізнес-школи УКУ Софія Опацька.
Вона поділилася враженнями та думками, як фахівцям цієї країни вдається поєднувати традицію та сучасність, які виклики єднають католицькі університети усього світу та чого варто повчитися в ізраїльських колег.
1. Терплячість.
Ізраїль – земля дуже складних стосунків між різними народами і релігіями. Шлях до примирення тривав тисячоліття. Результатом стало те, що зараз мешканці Ізраїлю дуже орієнтовані на майбутнє і кажуть, що треба бути терплячими, щоб дійти до нього разом. Терпляче!
2. Швидкі перемоги.
Ми мали честь зустрітися з Робертом Ауманом, який нагороджений Премією пам’яті Нобеля з економіки 2005 року “За поглиблення розуміння конфліктів та кооперації за допомогою аналізу теорії ігор”. Зараз професор працює в Центрі раціональних досліджень Єврейського університету в Єрусалимі.
“Є дві загрози для людства: одна – війна людей між собою, друга – війна людей з планетою. Друга – менш помітна для нас, ми не усвідомлюємо всієї загрози і не можемо наразі оцінити втрати в цій війні. Але наше завдання – створити належні стимули, щоб припинити руйнування світу”, – сказав Роберт.
Він пояснив, яким шляхом потрібно йти до великих результатів, аби не втратити наснаги:
“Навіть якщо перед нами стоять надважливі у довготерміновій перспективі завдання – реформи, подолання корупції – треба шукати і показувати людям також короткотермінові переваги (short term incentives). Хоча це дуже складно, їм це потрібно, щоб не втрачати довіру та мотивацію. Водночас, тільки показуючи швидкі перемоги та успіхи, можна впроваджувати довготермінове мислення”.
3. Важливість навчального середовища.
У нас є переконання, що вчитися потрібно в аудиторії. Але кілька днів перебування у середовищі можуть дати більший ефект, аніж роки вивчення його в теорії. Складні речі значно легше пізнавати, взаємодіючи з ними. І що більше такої взаємодії ми вноситимемо в нашу освіту, то якіснішою вона буде. За принципом «більше не означає краще»: можна мати 6 зустрічей за день, які будуть поверхневі, а можна мати всього 3 зустрічі, які, однак, будуть глибші, цікавіші і значно корисніші.
4. Баланс між традиційним і сучасним.
Запитання, що стоять перед університетами Ізраїлю схожі на ті, що перед нами: як поєднати традицію та сучасність? Релігію і науку? Людей з ортодоксальним підходом до релігії та представників секулярного світу? Усі вони в такому ж пошуку, як і ми. Але нам слід зрозуміти, що це – абсолютно нормальне запитання. Нема однієї конкретної відповіді на нього. В Ізраїлі це роблять, створюючи середовища, що не обмежують. В Університеті імені Бар-Ілана ніхто не ставить ультиматуму: будь традиційним чи будь сучасним – це можна поєднувати. В закладі є синагога, рабин. Навчальний календар складений так, щоб і євреям, і європейським студентам було зручно вчитися, не порушуючи при цьому наріжні релігійні традиції.
5. Виховання лідерів.
Мій висновок про роль католицьких університетів: наше завдання не лише дати якісну освіту та професію для сучасного світу, а й виховати лідерів – людей, готових брати на себе відповідальність. Обидві складові однаково важливі. Ми не можемо давати духовну освіту, не даючи прикладної професії. Разом з тим маємо «випускати» людей, які здатні приймати відповідальні рішення у житті. Потрібно усвідомлювати, що випускники університету, повинні бути самозарадними.
Зараз ми на дуже правильному шляху. І хоча ортодоксально релігійні люди кажуть, що ми надто ліберальні, крайні ліберали – що ми надто релігійні, в сукупності це свідчить, що ми все робимо правильно. Адже наше завдання – поєднати ці два світи і втримати баланс.
6. Ефективність освіти.
Студенти в Ізраїлі – значно старші та більш зрілі люди, аніж студенти в Україні. Вони йдуть вчитися пізніше: після 12 років середньої школи та армії. У цьому віці, ти краще розумієш, чого хочеш. Вони працюють паралельно з навчанням . З огляду на весь отриманий досвід, вони набагато більше готові відстоювати свою думку, аргументувати, дебатувати з викладачем, розвиватись через діалог та дискусію. To be bold.
7. Нові навчальні напрями.
В Ізраїлі дуже добре розвинута співпраця між університетами та військовими. Є окремі програми для військових керівників, серед яких -і програми з питань етики. Етика зараз часто має спеціалізовані напрями – етика та розвиток технологій, військова етика. УКУ міг би відіграти особливо важливу роль у тому, щоб армія виконувала свою пряму функцію, а люди після виконання свого обов’язку перед державою, повертались психологічно цілісні, не травмовані.
Інші навчальні напрямки, про які варто задуматися та які можна розвивати у тісній співпраці з Ізраїлем: кібербезпека, peace and conflict resolution, терапія мистецтвом.
8. Залучення науковців/викладачів світового рівня.
До Ізраїлю з цілого світу переїхало дуже багато нащадків тих, хто пережив Голокост. Зокрема це і люди, які народилися чи виросли у США. Однак потім вони вирішили жити на землі своїх предків. Тому Ізраїль багатий на фахівців, що мають прекрасну західну освіту, володіють іноземними мовами. Вони працюють в університетах, дослідницьких центрах, держструктурах. Саме тому освіта та наука там на значно вищому рівні, ніж в багатьох країнах світу, і в Україні в тому числі. Нам потрібно створити стимул повернутися на додому для українців з усього світу. Нам потрібно мати чим привабити їх жити і працювати на рідній землі.
