Ніч напередодні старту. У нашому готельному номері, який став імпровізованим офісом, пахне чистими рушниками, свіжим папером та вином із щойно відкоркованої пляшки. На столику напоготові лежить стосик друкованих матеріалів для півсотні учасників. Ми виїхали зі Львова, щоб зробити кількаденну надихаючу програму для топ-менеджерів з усієї країни.
«Хочу ще раз перевірити проектор»
Присутні переглянулись між собою. Я відставляю непочатий келих і тягнусь до купи привезених речей в кутку кімнати. Колега вмощується поруч з робочим ноутбуком. Мимоволі на екрані помічаю кілька відкритих діалогів і поганеньке з’єднання wi-fi. А ще не знаходжу потрібного входу для проектора. Напередодні ми оновили комп’ютери, а перехідники поки залишилися для старих моделей. Зустріч учасників запланована ще перед відкриттям магазинів з електронікою, за кілька годин перед початком довгого насиченого дня.
***
За день до виїзду. Навколо столу упаковані валізи з усім необхідним офісним приладдям. Докладаю брендовані папки, які щойно доставили з поліграфії. До мене не підступитись. Планую пообідати після контрольного дзвінка головному перевізнику. Літо, активний сезон перевезень.
«Як це відмовляєтеся?»
Поки дослуховую довге і відверто нецікаве виправдання, обводжу червоним олівцем пункт «перевезення» у списку справ. Роблю ще коло і міцніше коло. Олівець не ламається.
***
Виїзний модуль у Києві. Пізно. Знову ж, у готелі. Матрац на ліжку настільки приємний, що я обіцяю собі замовити схожий додому. Зроблю подарунок своїй сім’ї. Хочеться заснути після тривожної дороги. Колега, з якою живемо в кімнаті, підозріло оглядає вміст наших дорожніх сумок, поки я намагаюся виставити будильник. Виявили, що для спікера, з яким вели переговори про співпрацю упродовж двох років, за кілька годин до початку навчання не можемо знайти петличний мікрофон. І ні ручного, ні казна-якого іншого бути просто не може. Виключно петличний.
«Чому вони не піднімають слухавки?»
Опів на другу ночі група конференц-сервісу готелю чомусь не відповідає на наш терміновий запит. Мій сон вивітрюється за мить… разом з думками про новий матрац.
***
Розглянемо варіанти інструктажу щодо того, як залучити свою мотивацію і скерувати її на благо натхнення. Швидко згадати щось хороше, щось найкраще – пов’язане з роботою. Якийсь надзвичайний спогад чи відчуття, як звучить втішений гамір учасників у повітрі нагрітої за весь день навчальної аудиторії. Адже важливо думати про те, що буде наприкінці.
Яка ж загалом роль натхнення у процесі навчання? І скільки його щоразу має бути в кожному з елементів навчальної програми? Як усебічно воно має впливати, аби вдихнути в учасників імпульс до подальших змін і до трансформації власного мислення. Це так круто і глибоко!
Ще варіант – відновити в пам’яті досвід своїх авторитетів з натхнення чи TED-івські виступи на цю тему, або ж концертні записи улюблених виконавців. Щоб збадьоритись, зібрати крихти азарту, аби завжди бути готовими гасити пожежу у вечірньому вбранні з мирним обличчям істинного просвітника.
Втім, із крихт вечері не зготуєш. Ні внутрішні монологи, ні сильні формулювання, а тим паче раптові просвітлення з улюбленого відео не працюють, коли менеджерське натхнення підгорає тут і зараз, наче забута новорічна страва у печі.
Я намагаюся очікувати неочікуваного. Готуюсь не лише до раптових проблем, а й до несподіваних рішень цих проблем.
О другій ночі нам вдається знайти мікрофон або ж перехідник. Досі надзвичайно приємно згадувати той ранок поруч зі спікером, якого ми дуже довго чекали, і допомагати йому одягати віднайдений мікрофон за кілька хвилин до старту програми. Після короткого сну мені вдається чудово спілкуватися і навіть непогано жартувати.
Це момент ейфорії, те яскраве враження, на яке полює, мабуть, кожен творець натхнення. Втім, що ж відбувається між тим? Що ж підштовхує мене продовжувати робити далі? Можна було б сказати – нічого, окрім поставлених завдань, термінів, визначеної стратегії – кожен сам собі знає. Але чи це було б до кінця щиро? Комусь – так.
Я ж відповім – мене заряджають випускники (випускники навчальних програм Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS), – ред.) і їхні реалізовані ідеї, їхнє задоволення і впевненість, їхні несподівані рішення нових викликів.
Мене тішать очікування, що таких людей може ставати більше, і це дає наснаги працювати над вдосконаленням себе та навчальних програм. А щодо натхнення… воно завжди приходить наприкінці, головне зуміти його дочекатися.
Антон Ткачук, Ольга Доля, Мар’яна Новоставська
Статтю підготовлено спеціально для ІІІ числа бізнес-видання Insight LvBS Inside, яке ви можете отримати на заходах та в офісі Львівської бізнес-школи УКУ.
