Влада Недак є очільницею Всеукраїнської громадської жіночої організації «Проєкт Кешер в Україні» та Фонду «Жіночі можливості в Україні». Влада – випускниця магістерської програми Key Executive MBA Бізнес-школи УКУ 2022 року, мешкає у Кривому Розі. Це інтерв’ю було записано незадовго після ворожої атаки на Каховську ГЕС.
Сьогодні Влада концентрує свою увагу саме на діяльності благодійного фонду, який займається гуманітарними проєктами та підтримкою жінок в їхньому економічному зростанні. В інтерв’ю LvBS вона поділилася, якими є найбільші виклики в умовах повномасштабної війни, як взаємодіє бізнес та громадськість у Кривому Розі, яку роль в її житті відіграє Спільнота Бізнес-школи УКУ.
Владо, минув рік, як ви завершили навчання на програмі Key Executive MBA. Якими рефлексіями можете поділитись?
По-перше, я все ще зберігаю перелік книг, які залишила для себе, щоб перечитати. Час від часу я повертаюсь до роздумів над різноманітними темами, такими як філософія бізнесу та маркетингові аспекти, які особливо цікаві для мене. І звісно, цінності. Постійно думками повертаюсь до них.
По-друге, мені вдалося заснувати фонд – це була одна з ідей бізнес-проєкту. Окрім того, я надаю безкоштовні консультації громадським організаціям під час пошуку ресурсів від українського або іноземного бізнесу для підтримки їхньої діяльності. Також працюю з деякими одногрупниками, пробую на їхніх прикладах допомагати бізнесу зрозуміти, як вони можуть бути більш соціально відповідальними, як можна це досліджувати та поглиблювати.
Які для вас зараз найбільші виклики через війну?
Я бачу, що часто громадські організації мають чудові наміри, проте стикаються з проблемами, пов’язаними з правовим оформленням своїх ідей. Наприклад, щиро хочуть допомагати з харчуванням дітям або літнім людям, але швидко зіштовхуються із складним оподаткуванням та іншими юридичними питаннями. Молоді організації мають потенціал робити гарні речі, але професійності їм поки що бракує.
У нашому фонді нещодавно завершилася аудиторська перевірка. Цього року вона була дуже довга, оскільки було багато питань стосовно гуманітарної допомоги: як її оформлювати, якими мають бути оподаткування та звітність? Ці професійні знання є дуже важливими. Тому зараз ми намагаємось створити свого роду хаб між громадськими організаціями – платформу для того, щоб надавати безкоштовні консультації, пропонувати курси. Це допоможе громадським організаціям професійно орієнтуватися у своїй діяльності.
У малому бізнесі зараз часто домінують міграційні процеси. Як благодійний фонд, ми надавали гранти малому жіночому бізнесу. На власні очі побачили, що є багато тих, хто релокував свій бізнес, їм доводилося знаходити місцевість, розпочати все з нуля… Ці люди, незважаючи на статус ВПО, намагаються продовжувати якісно робити те, що вміли, та навіть зростати. Вони розуміють, що зараз не можна розраховувати на державну підтримку у повній мірі, тому бізнес реагує дуже швидко. Мені здається, що ще й помітно зростає з кожним новим викликом. Зараз такий момент, коли Україну впізнають у світі, тому дуже важливо те, що ми робимо – виводимо наші бізнес-моделі, процеси та компанії на міжнародний рівень.
Ви проживаєте у Кривому Розі, як загалом, на вашу думку, бізнесу та ГО там зараз вдається справлятися з кризою?
Звичайно, кожен день починається з фрази «Як ви?» у зверненні до моєї команди. Ми максимально уважні до потреб один одного.
Якщо говорити про місцевий бізнес – я наживо бачу, як з’являються нові місця у місті, люди відкривають навіть флористичні бутіки. Середній та малий бізнес працює, а от великий – переживає ці випробування у повільному темпі. Взагалі після підриву ворогом Каховської ГЕС ситуація з водою дуже погіршилась у Кривому Розі, бо на 70% ми залежали від Каховського водогону. Наші фахівці зараз роблять неймовірні зусилля, перебудовуючи всю систему водопостачання.
Фонд, яким ви керуєте, вклав 52 000$ у гуманітарну допомогу для тих, хто постраждав від руйнування Каховської ГЕС. Як вам вдалося зібрати таку суму?
Наша організація фінансується здебільшого індивідуальними пожертвами єврейських жінок в США. Маємо окремий Emergency Fund, який у перші півроку війни зібрав великі кошти. Ми збирали те на відновлення України, а також на той випадок, якщо буде потрібно швидко реагувати на волонтерські та гуманітарні потреби. Коли постало питання термінової допомоги, – ми обговорювали, як можна відкачувати воду з підвалів будинків у Херсонській області. Впродовж доби після тієї розмови, ми вже закуповували 15 професійних помп для відкачування води. Багато людей не залишали Херсон. Хтось переїхав у передмістя та селища, там відбувалася найскладніша робота з водою та руйнаціями.
Також щодня наша бухгалтерка звітує про невеличкі суми, які надходять і від людей в Україні. У мене є знайомі, які навіть у найскладніші часи перебували у Харкові та не залишили своє місто. І вони теж знайшли можливість перерахувати кошти на допомогу постраждалим від вибуху на Каховській ГЕС в наш фонд.
Я сама не доїжджала на ту територію, але у нас побудовані міцні відносини з партнерами та різними організаціями, тому ми мали чітке розуміння того, що відбувалося. Наприклад, ми швидко знайшли можливість організувати необхідні вакцинації, бо в ті дні вода була надзвичайно брудною, що могло мати жахливі наслідки. Ми продовжуємо працювати та робимо усе, що в наших силах.
Який, на вашу думку, зараз має бути основний вплив бізнесу, ГО для підтримки країни?
Мені здається, що головне – не перебувати у постійних змаганнях між собою. Так, у всіх різні ресурси, команди, направленості. Але коли ми розпочинаємо якийсь процес, важливо розуміти, чи є хтось, до кого можна згодом звернутися за підтримкою. Наприклад, є ГО, яка допомагає мешканцям містечка Марганець у Дніпропетровській області. Ми взнаємо, що це місто залишилося без води. І для нас очевидно, що не потрібно шукати перевізника, – у першу чергу ми звертаємося до нашої місцевої ГО, яка знає ситуацію та може швидко підказати, який обсяг води потрібний. Саме тому організаціям важливо працювати у тандемі.
Чи змогли б ми зібрати велику суму грошей та практично допомогти людям, якщо б діяли б самотужки, без підтримки багатьох інших організацій, включно з Миколаївською ОТГ, яка є дуже потужною. Іноді варто не кидатися на амбразуру одноосібно, а уважно подивитися, хто всередині нашого середовища може нас посилити.
Дивіться також:
Чим для вас є Спільнота LvBS, і чи відчули ви її вплив та підтримку за цей рік?
Насамперед, це моя група, з якою ми завжди на зв’язку, з якою переживаємо всі кризи, вболіваємо один за одного. Вважаю за потрібне отримувати додаткове навчання, і для мене це не просто пережитий етап. Я намагаюся триматися за спільноту, тому що тут дуже швидко генерується шлях від питання до відповіді.
Спостерігаю, як реагує спільнота й університет на виклики. Професійні люди, які з’являються у стінах УКУ, – вони завжди не тільки про підтримку, але й про зростання. Для мене важливо розуміти, що ось тут і зараз я не просто закриваю першочергові питання, а маю час і здібності для того, щоб підготуватися до відбудови, щоб потім поступово та професійно відновлювати країну.
Бізнес-школа – це приємне середовище Українського католицького університету, наші рідні стіни. Минулого року було важко налаштуватися та дописати диплом, але він є неймовірним. Я вже декілька разів поверталася до нього та думала: як можна було взагалі сфокусуватися в ті надважкі перші місяці війни? Думаю, я зробила важливі кроки у своєму виборі. Дуже сподіваюся залишатися у подальшій прямій взаємодії з Університетом.
Що ви б сказали людям, які вагаються зараз, чи варто їм йти вчитися, особливо на МВА?
Я вважаю, що окрім родини, робота та навчання – це єдині речі, які дійсно відволікають, концентрують тебе на іншому. Ми починали це навчання у складний період пандемії. Я тоді для себе зрозуміла, що, мабуть, це найкращий час і найкраща інвестиція в себе. Це про наповнене сенсом життя у тому, де і ким ти є. Це про майбутнє. Я однозначно відчуваю себе амбасадоркою Українського католицького університету і Бізнес-школи.
