Марія Бей – співвласниця міжнародної логістичної компанії «Бей-Транс», що має офіси в Україні, Польщі та Бельгії. У липні 2020 року компанії виповнилося 24 роки. Марія є випускницею програми Key Executive MBA Львівської бізнес-школи УКУ, разом з чоловіком Тарасом Филипчуком є фундаторами студентської стипендії УКУ протягом 9 років поспіль.
Маріє, вітаю! Розкажіть, будь ласка, більше про вашу компанію? З чого все починалося та як трансформувався ваш бізнес за ці 24 роки?
Це був кінець 90-х, коли ми з чоловіком обоє навчалися в аспірантурі. Ми були молодою сім’єю, яка, безумовно, прагнула фінансової незалежності і достатку. Щоб розпочати власну справу, чоловік залишив аспірантуру. Звичайно, як здебільшого буває на початку ведення бізнесу – це було аматорство. Вибір галузі був зумовлений випадковістю, але те, що ми прийшли в галузь з непрофільною освітою зіграло свою вирішальну позитивну роль для розвитку компанії. Саме тому, нам вдалось створити компанію, не схожу на інші в галузі транспортування вантажів.
За дуже короткий термін, завдяки нетиповому підходу, харизматичній комунікації та виразній корпоративній культурі нас почали помічати на ринку. Високий рівень сервісу був і є ключовою складовою, яка формує нашу цінність, як компанії на нашому складному висококонкурентному ринку. За ці роки праці неодноразово виникало питання, а чи саме це і є моя справа життя? І якщо б не було «Бей-Трансу», то чим я б воліла займатись, якою була б моя сродна праця? Але аналізуючи глибше, розумію, що я люблю, те, чим займаюсь.
Логістика – це одна з ключових галузей, завдяки якій світ протягом останніх 50-ти років дуже змінився. Зміни в транспортуванні вантажів, коли ланцюги поставок морських, залізничних та автомобільних перевезень стали дешевшими та взаємодоповнюючими, трансформували світову економіку та змоделювали новий взаємопов’язаний світ. Зокрема, зростання контейнерних перевезень стало рушійною силою глобалізаційних процесів. Це тому, що транспортна революція, яку спричинила контейнеризація перевезень, дозволила взаємопов’язати економіку сучасного світу та наблизити виробника з будь-якого куточка світу до свого споживача і навпаки – дати людям з будь-якого куточку світу можливість користуватись благами цивілізації. За ці 24 роки, коли ми є на ринку, з маленької локальної компанії ми перетворилися в міжнародного гравця з трьома локаціями – Україна, Польща і Бельгія.
Зараз ми дійшли до усвідомлення того, що в Україні залишився невеликий відсоток сімейних господарств, які б жодного разу не користувались продукцією, яку ми транспортуємо. І це надзвичайно надихає та мотивує нас, щоб довести цей показник до 100%.
Що, на вашу думку, є надійним фундаментом вашої компанії?
По-перше, ми маємо класичну модель західноєвропейського сімейного бізнесу, характерного для Німеччини, Голландії, Бельгії. Ця модель характеризується відповідальністю не лише за свій бізнес і колектив, а й за громаду, середовище, довкілля. Наша компанія вирізняється доброю якістю послуг, залученістю, вмінням вистояти в кризу. Крім того – порядністю, дбайливістю, ощадливістю, зрештою – людяністю. У нашій компанії люди знають, що в них є ще одна сім’я – професійна, яка не конкурує з родиною, а доповнює в іншому життєвому аспекті, де ми себе реалізуємо в професійному плані. І, крім того, при потребі, ми можемо прийти на допомогу і спільно долати життєві труднощі.
По-друге, в бізнес-школі нас навчали вести системний бізнес. Тоді, в 2010 році, здається ми навіть до кінця не розуміли про що йдеться. А пізніше, ми мали складнощі з розумінням, як можна цю системність накласти на наші реалії. Ми навіть часом думали: що з нами не так? Але поступово, завдяки знанням здобутим на семінарах, в т.ч. присвяченим особливостям сімейного бізнесу, які організовувала Львівська бізнес-школа УКУ, конференціях, бізнес-турах, перечитаній великій кількості літератури до нас прийшло усвідомлення, що з нами все ок.
Кожен бізнес є унікальним – і це комбінація тисяч факторів. Ми зрозуміли, що генетичний код традиційного сімейного бізнесу закладений в нашій компанії можна поєднати з побудовою системного бізнесу. І ми це робимо в свій особливий спосіб. Що не коректно себе порівнювати зі сторічними європейськими бізнесами, які розвивались в попередні епохи. Світ докорінно змінився. Ми розуміємо, де ми живемо та в який час ми живемо. Те, що ми зараз бачимо в Німеччині, чи Голландії – це напрацювання багатьох попередніх поколінь. Якщо б вони починали зараз, то їхнє майбутнє теж не було б передбачуваним, як і наше зараз. Тому однозначно таким фундаментом є наша націленість на довготривалу перспективу та можливість передачі бізнесу своїм нащадкам.
Чи були складні виклики, з якими вам довелося зіштовхнутися за час цьогорічної кризи?
Кризовий час однозначно для нас ще не закінчився. Ми і надалі ще не розуміємо, що нас чекає. Та сказати, що ми боїмося цієї невизначеності та наслідків кризи також не можемо. Ми – українці звикли жити в кризу. Це наше нормальне середовище існування. Ситуація непередбачувана і надалі, але на загал ми з оптимізмом дивимось вперед. Завдяки викладачу LvBS Адріану Сливоцькому ми знаємо, що існують магнетичні продукти. Але я вважаю, що за таким самим принципом існують ще магнетичні компанії. І, якщо ви одна з них, то вам нічого боятись. Краще скерувати енергію страху в творче русло.
Звичайно, внаслідок кризи, яку пришвидшила пандемія, у нас впали об’єми. План першого півріччя ми заледве виконали на 80%. Особливе падіння ми відчули у квітні-травні, коли цілі заводи та фабрики-виробники зупинялись в Італії, Німеччині, Польщі… Як правило, ми працюємо з глобальними гравцями і це, як ефект доміно: зупинка в Італії призводить до зупинки в Польщі, та в свою чергу впливає на виробництво в Україні… Але правда також в тому, що ми зуміли перебудувати свою роботу практично з першого дня карантину. Завдяки попередньо проробленій роботі, ми технічно були готові до нових реалій. А це мало чи не вирішальне значення, оскільки ми блискавично забезпечили дистанційну роботу нашому персоналу, щоб захистити від ризиків. Ми впровадили певні правила дистанційної роботи, зокрема, хто в нас взагалі не виходить в офіс – це люди з групи ризику, хтось виходить раз в тиждень, хто по потребі і т.д. І вся ця мобілізація наших ресурсів дозволила продовжити нашу роботу без збоїв і наші замовники не відчули жодних незручностей.
Окрім того, відверто кажучи, ми для себе відкрили ряд позитивних змін від останніх кризово-карантинних подій. Раніше ми робили корпоративну нараду раз в місяць, коли були всі керівники відділів і напрямів, де ми проговорювали поточний стан справ, що відбувається у компанії, куди ми рухаємось, для того, щоб скоординувати наші спільні зусилля. Коли почалася дистанційна робота і ми не могли, як раніше, бачитись і комунікувати, то прийняли рішення робити щотижневі корпоративні синхронізації.
Що покращилося у робочих процесах? Швидкість прийняття рішень. Раніше складні питання вирішувались суттєво довше. Спочатку вони піднімалися на нарадах, передавались з підрозділу до підрозділу та відповідальних осіб, потім знову повертались на наради. Тепер такої проблеми немає завдяки сучасним технічним можливостям і, що важливо нашому вмінню і готовності їх застосовувати. Потрібна якась людина чи інформація, ти не чекаєш тиждень до наступної запланованої зустрічі – ти підключаєш потрібну людину до наради і відразу питання йде на вирішення. Для мене це колосальне полегшення, як для керівника. Я вважаю, що протягом цього непростого року ми зробили багато підготовчої роботи задля подальшого зростання. Ми ще не бачимо результатів, але я переконана, що результати перевершать наші очікування.
На певному етапі розвитку бізнесу ви вирішили здобути бізнес-освіту у Львівській бізнес-школі УКУ. Як навчання на програмі Кеу Executive MBA вплинуло на вас? Та як би ви охарактеризували свій особистісний та професійний розвиток після навчання?
Звичайно, більшість з нас прийшло в бізнес самоучками. Ми не мали великих можливостей навчатись в навчальних закладах, як вести бізнес. Навіть, наймаючи професійних менеджерів, власники, можуть мати брак знань в певних галузях, процесах, та й зрештою просто можуть не знати усього і це нормально. Бізнес-школа УКУ в цьому плані дуже багато нам дала. Ми заповнили багато пробілів в своїх знаннях, отриманих на практиці.
Як власник та керівник, я отримала концентровану подачу необхідної інформації в різних аспектах ведення бізнесу. Безумовно, це вплинуло на нас та на нашу компанію, дало нам потужний поштовх, можливості і рішучість. Пам’ятаю, що особисто для мене був дуже зручним модульний формат, коли після 4-ох денного навчання застосовуєш отримані знання протягом наступного місяця в компанії.
Як я вже зауважила, важливими були отримані знання, але також і середовище, в яке ми потрапили. А ще нам тоді пощастило, що такого рівня бізнес-школа відкрилась у Львові. Адже ми якраз стояли перед вибором, щоб їхати навчатись до Києва, що було б непросто поєднувати з роботою та з батьківськими обов’язками. А коли ми дізнались, що у Львові є молода на той час бізнес-школа в УКУ, ми прийшли, подивились і прийняли рішення, що навчаючись ми вносимо свою маленьку лепту в підтримку такого важливого проекту в нашому місті. Тепер пишаємось, що закінчили саме LvBS. Адже вона стала дуже знаковою школою в країні. І, хоча навчання на програмі Кеу Executive MBA в бізнес-школі ми давно закінчили, та тісний зв’язок з LvBS ми плекаємо та підтримуємо. Бізнес-школа має дуже широку пропозицію програм та подій, які нам і надалі потрібні, цікаві, тому ми із задоволенням продовжуємо навчатись, але вже в іншому форматі.
Якою для вас є спільнота Школи та УКУ?
УКУ – це для мене місце сили. Тепер життя нашої родини великою мірою обертається довкола цього університету. Спільнота УКУ – це насправді дуже близькі для нас люди по духу та цінностях. Ми багато часу проводимо разом, відвідуємо події в УКУ, подорожуємо. УКУ – це суттєва частина нашого життя. Університет має настільки велику пропозицію для своєї спільноти, що ми не завжди маємо часовий ресурс, щоб скористатись цими можливостями. Нам дуже імпонує середовище УКУ, це, так би мовити, правильна реальність, або та, яку ми б хотіли бачити та творити довкола в нашій країні.
Ви займаєте активну позицію щодо інвестицій у позитивні суспільні зміни. Розкажіть, які напрями вважаєте найбільш важливими?
Освіта, перш за все. Ми з чоловіком віримо, що через освіту – не лише ту, яка йде через навчальні заклади, а й через культуру освіти, яка йде від сім’ї, ми можемо зробити поступ в країні.
Відносини між людьми, повага один до одного – це також про освіту та культуру.
На мою думку, в Україні є менталітет бідності, який дуже впливає на все наше життя, хоча насправді таким чином ми робимо неправильний вибір. І це теж про наш рівень розвитку та освіченості. Ми не є бідними! Це нерозумне самонавіювання. Якщо порівняти Україну за багатьма параметрами з розвиненими країнами, то можна побачити, що в нас є безліч можливостей, а часом й переваг. Пропоную на це звертати увагу, а не фокусуватись на негативі. Давайте чесно визнавати, що від нас самих багато залежить. Хочемо процвітати, мусимо навчитись важко працювати в себе вдома, а не рятуватись втечею на заробітки, платити податки, таким чином спочатку даючи, а потім вимагаючи.
Ще інше питання, це допомагати маргіналізованим людям, які не можуть собі самі допомогти з різних причин. У нас самих є донька з особливими потребами, тому ми розуміємо, які труднощі з цим пов’язані. Також ми пам’ятаємо, що війна на Сході все ще триває. Незалежність в наших умовах є дуже крихкою і її далі потрібно відстоювати.
Яким є ваш досвід, як багаторічної фундаторки стипендії для студентів УКУ. Розкажіть, будь ласка, більше про це.
Я вважаю, що УКУ нам дав чудову можливість інвестувати правильно. Тому що, коли ми говоримо про інвестицію в освіту, то розуміємо, що говоримо про перспективу. Сьогоднішні студенти будуть співтворити нашу країну вже в близькому майбутньому. Ми вже давно маємо гарні контакти з нашими студентами-стипендіатами, а з деякими підтримуємо стосунки і надалі, навіть по завершенні їх навчання. Раніше ми виходили з розуміння, що «нехай ліва рука не знає, що робить права», коли жертвували. Ми не надто хотіли «світитись» перед студентами, а тому не зголошувались на спеціально організовані зустрічі, вручення стипендій. А потім зрозуміли, що дарма. Що така близкість є взаємно корисною і почали знайомитись ближче з нашими стипендіатами. Ми зрозуміли, що нам самим це теж потрібно. Для прикладу, цьогорічний лист студентки, яка дякувала за стипендію в кінці року, мене надзвичайно розчулив та надихнув.
Для нас, як і для стипендіата, є теж велике везіння знайти один одного, тому це добре, що студенти йдуть з нами на контакт.
Правда також в тому, що ми не очікуємо від студентів вдячності, це нам самим приносить велику радість і наповненість і, сподіваюсь, їм теж. Ми зберігаємо всі листи з подяками від УКУ, від владики Бориса Гудзяка, отця-ректора Богдана Праха, від студентів. Я думаю, що колись настане час, коли ми зробимо музей компанії, тоді поставимо всі ці листи в рамочки, щоб бачити, яких чудових людей ми зустрічали в житті. Надіємось, що наш приклад стипендіати будуть втілювати в життя – в майбутньому будуть мати можливість підтримувати інших і робитимуть це…
Що, на вашу думку, є «бонусом» стипендійної підтримки УКУ?
Прямий, очевидний та практичний бонус – це те, що до нас у компанію приходять працювати колишні студенти УКУ. Це класні спеціалісти з широким світоглядом. Якщо ви читали «Фактологію» Ганса Рослінга, де він відкидає стару класифікацію країн та говорить про людей зі світоглядом сучасної людини, то ви зрозумієте, що я маю на увазі,говорячи про студентів УКУ. Для нас – це величезний плюс мати таких людей у команді. Якщо ти береш на роботу когось, хто закінчив УКУ, то будь спокійний – ти зробив найкращий вибір на ринку праці. Адже і з освітою в працівника все буде гаразд, і з цінностями.
(дзвонить будильник) Перепрошую, це мені нагадування, що в мене домашнє завдання з дитиною. (сміється)
інтерв’ю записала Галина Жеребецька
фото Олександр Урбан
