Чи можна прорахувати перемогу математично? Український досвід доводить, що за межами стандартних військових стратегій існує сила, яку неможливо виміряти цифрами, але саме вона визначає здатність нації до спротиву.
Це стало головним висновком панельної дискусії «Основи стійкості: міжсекторальна співпраця у воєнний час», яка відбулася в межах Форуму цілісного людського розвитку 2026 «Солідарність у часи зламів», присвяченого 10-річчю Факультету суспільних наук УКУ.
Розмова об’єднала лідерів державного, оборонного та бізнес-секторів – засновника Центру прав людини та меморіалізації війни Антона Дробовича, керівниці Бізнес-школи УКУ Ярини Бойчук та президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара за модерації директорки аналітичного центру УКУ Оксани Кулаковської. Дискусія стосувалася відповіді на головне питання: як перетворити «екзистенційну солідарність» на сталі інституції, що витримають шлях «удовгу».
Дух і воля проти системних збоїв
Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар наголосив, що український феномен не вписується у звичні військові стандарти. Він пояснив, що саме внутрішня мотивація кожного українця дозволяє суспільству демонструвати неймовірну синергію, яку важко вирахувати математично.
Він ввів поняття «сьомого домену» війни – духу та волі. За класифікацією НАТО існує шість офіційних доменів (сфер) ведення війни: сухопутний, повітряний, морський, космічний, кіберпростір та нещодавно доданий – когнітивний. Проте український досвід додає до них ірраціональний, але визначальний чинник внутрішньої сили.
«Сьомий домен – дух і воля. З раціонального погляду, напевне, потрібно було ті маркери виставити, якісь стратегічні пріоритети, алгоритми та протоколи напрацювати, але чи буде воно працювати? Я думаю, що це йде зсередини кожного з нас», – розмірковує експерт.
Водночас він висловив занепокоєння через послаблення державних інституцій. На думку Михайла, втрата досвіду та системності в управлінні створює серйозні перешкоди для стратегічного планування, що особливо помітно у критичних галузях.
Бізнес як партнер суспільства та пружина для розвитку
Керівниця Бізнес-школи УКУ Ярина Бойчук підкреслила трансформацію українських підприємців. За її словами, бізнес перестав бути суто економічним гравцем і взяв на себе функції, які в кризові моменти вимагали миттєвих рішень та мобілізації ресурсів.
«Бізнес перестав бути лише економічним актором, а став партнером суспільства, став підтримкою, прикладом самозарадності. Багато хто починав вирішувати проблеми безпосередньо безпеки і мав справу з ресурсами, які в них були тут і зараз».
Для бізнес-спільноти стійкість стала не просто способом вижити, а можливістю вийти на новий рівень функціонування. Ярина Бойчук бачить у цій здатності до адаптації головну конкурентну перевагу України:
«Життєстійкість (resilience) – це не просто встояти і залишитися на місці, а навпаки, як пружина, відштовхнутися і перескочити на наступний рівень завдяки інерції, яку ми отримуємо».
Екзистенційна солідарність та захист довіри
Засновник Центру прав людини та меморіалізації війни Антон Дробович зауважив, що українці мають унікальний досвід згуртованості в моменти найбільшої небезпеки. Проте він розділяє цей стан від щоденної взаємодії, яка вимагає більше зусиль та дисципліни.
«Я називаю це екзистенційною солідарністю. У нас з нею фантастично добре в українців, але у нас поганенько з буденною солідарністю».
Громадський діяч наголосив, що для збереження цієї єдності на довгій дистанції держава та суспільство мають розробити прозорі правила гри. Лише чіткі процедури та зворотний зв’язок можуть запобігти виснаженню суспільного капіталу та розчаруванню.
«Процедури захищають довіру. Буває, що людина довірилась комусь, а зворотного зв’язку не формалізували – і все, довіра втрачена, хоча все зробили і виконали».
Шлях до інституційної міцності
На завершення учасники дискусії підкреслили, що стійкість України у 2026 році – це здатність жити та планувати майбутнє «тут і зараз», не чекаючи ідеальних умов. Спільний вектор розвитку вимагає не лише героїзму, а й «стримання» у внутрішніх конфліктах та дбайливого ставлення один до одного у зраненому війною суспільстві. Міжсекторальна співпраця стає тією платформою, де через діалог і довіру будується інституційна сталість, здатна витримати виклики завтрашнього дня.
