Олег Левченко – директор з розвитку ГО «Подільська агенція регіонального розвитку» (м. Вінниця). Максим Павлюк – директор Благодійного фонду «Людина для людини». Обоє – випускники магістерської програми Key Executive MBA Бізнес-школи УКУ 2018 року. Саме LvBS познайомила чоловіків, і, схоже, ця дружба на роки. Зараз Олег Левченко є радником мера Маріуполя і мера Мелітополя та займається підготовкою до відновлення територій Приазов’я. А Максим Павлюк будує новий соціальний бізнес для відновлення мам та дітей.
Торік Олег та Максим започаткували спільну справу – кемп «Рестарт». Це літні табори у мальовничому селі на Вінниччині для мам та дітей, які постраждали внаслідок російського вторгнення. Звісно, не обійшлося без допомоги благодійників – за що засновники вельми вдячні*. У планах підприємців – з вересня запустити Центр лікування хронічної та фантомної болі для ветеранів у Вінниці. І ми вболіваємо, що їм усе вдалося.
В інтерв’ю LvBS Олег Левченко та Максим Павлюк поділилися своїми успіхами та розповіли, яку роль в їхньому житті відіграє Спільнота Бізнес-школи УКУ.
*Проєкт організували ГО «Подільська агенція регіонального розвитку» разом з Благодійним фондом «Людина для людини» за підтримки Фонду «Kinderhilfswerk ChildFund Deutschland» в межах проєкту, що фінансується Федеральним Міністерством закордонних справ Республіки Німеччина.
Напевно, правильним буде твердження, що «Рестарт» з’явився вчасно. Розкажіть, будь ласка, більше про цю ініціативу.
Олег: Ще під час навчання у LvBS ми з Максимом почали працювати над одним бізнес-проєктом, їздили на стажування і підтримували зв’язок. Коли ж почалася війна, я повернувся з Маріуполя, де був директором Центру економічного розвитку Приазов’я, і ми почали допомагати людям, які втікали із зони бойових дій. Максим саме приїхав з Києва зі своєю великою родиною і ми тут (у Вінниці, – ред.) почали більше тулитися один до одного. Ближче до літа минулого року Максим сказав, що готовий залишитися працювати тут пліч-о-пліч, якщо я дозволю йому зайнятися тією справою, якою він хотів – табором. І ми почали готувати табір.
Максим: Після повномасштабного вторгнення я опинився у Вінниці. Повертатися до Києва сенсу не бачив. Зате побачив можливість створення кемпінгу – гарна місцевість, спокій. Оскільки у Вінниці ми, власне, працювали із шелтерами, які приймали людей (а Вінниця, по суті, була таким собі містком між сходом і заходом, і тут було дуже багато хвиль людей, які виїжджали з фронтових областей), ми бачили, як важко люди переживають оцей момент (не)повернення. Надивившись на людський біль, стрес, дитячі травми, оцінивши, в яких умовах сім’ям доводиться обживатися на новому місці – було зрозуміло, що треба щось робити. І, власне, сукупність усіх цих чинників надала поштовх ідеї, що в першу чергу людям потрібно дати можливість заспокоїтися.
Олег: Частково ми знайшли гроші, трохи залучили наших канадських партнерів, зокрема до 10 наметів вони нам передали. Також почали співпрацювати з Німецьким дитячим фондом. Вони мали ресурс для того, щоб провести декілька таборів. На необлаштованій ділянці біля річки у селі Северинівка Вінницької області Максим почав облаштовувати наметовий табір. Максим також заручився підтримкою та допомогою родини. Залучивши обладнання та ресурси, ми взялись робити сімейний табір, куди приїжджали люди, що тікали від війни. Ми свідомо відмовилися від абревіатури «ВПО», а говоримо про людей, які поїхали від війни.
Наша формула – це мама і щонайменше двоє дітей. Чому мама? Тому що розділення сімей не сприяє відновленню. Позитивний ефект є, коли мама з дітьми відновлюються разом. Максим назвав табір «Рестарт». І ми почали приймати людей зі всієї України, які перезапускали себе після виїзду із зони бойових дій, або з територій, де небезпечно.
Максим: Це літній кемпінг, розрахований на теплу погоду – з початку травня до кінця вересня. Головна мета кемпу – перезавантаження – заспокоїтись та знайти ресурс для того, щоб вийти в життя після кемпінгу і мати ресурс для змін, для себе, для дітей, і власне для України також. Тому перші кілька днів ми працюємо над тим, щоб люди просто заспокоїлися. Треба дати їм відчуття безпеки в першу чергу, спокою і потім спробувати надати людям ресурс та можливості до влаштування свого особистого життя – виховання дітей, новий дім, пошук роботи – у всіх різні потреби, але наша місія в тому, щоб надати ресурс для реалізації планів.
Читайте також: «Бізнес навчився швидко реагувати та зростати з кожним новим викликом». Інтерв’ю з випускницею Key Executive MBA Владою Недак
Про яку тривалість ми говоримо?
Максим: Це тижневі заїзди, близько 60 людей в тиждень ми приймаємо. Це мами з дітьми здебільшого із Мелітополя, Запоріжжя, Харкова. Скажімо, у нас було декілька заїздів з Мелітополя. Зрозуміло, що зараз вони не живуть у Мелітополі, їх розкидало дуже сильно по Україні – переважна більшість у Запоріжжі, але є й з Києва та Ужгорода. Приїжджають на тиждень, тиждень ми працюємо, а потім повертаються хто до домівки, хто до тимчасової домівки.
Цікаво, що порівняно з минулим роком, трішки змінився запит людей. Зараз основний запит – банально поспати. Тоді як минулого року в першу чергу це була безпека. Поспати без сирени, просто виспатися. Зрозуміло, що безпекові речі нікуди не ділися, люди частково звикли. Але сирена – це такий тригер, який не дає виспатися і забирає ресурс. У нас спів пташок і коли я виходжу о 8-й ранку, це вже не сильний ранок – в таборі повна тиша, всі сплять.
Олег: Максим живе у таборі і намагається створити тут нову атмосферу. Він тут працює, будує та розвиває наше соціальне підприємство. Він є тим, на кому тримається табір.
А скількох людей уже вдалося прийняти?
Максим: Уже більше 700 людей – минулого року орієнтовно 300 і цього року приблизно стільки ж.
Олег: У нас тут стаціонарна кухня. Також зараз ми робимо пайки для тривалого зберігання. Зараз це повноцінний живий табір зі штатом, з психологами, соціальними працівниками, зокрема з програмами для мам та дітей, екскурсіями тощо. Ми маємо багато історій і кейсів, які говорять про те, що завдяки цьому вони змогли почати жити, не жити війною, а жити своє життя.
Нам вдалося організували процес фандрейзингу, залучити частково місцевих меценатів. Нам допомагає «Ротарі клуб», канадська діаспора. А ще нам страшно повезло з Фондом «Kinderhilfswerk ChildFund Deutschland». Вони знайшли кошти для 12 змін по 60 людей. Ми ще цього року і наступного маємо прийняти 700 людей – 500 цього і 200 наступного.
Ми завжди будемо раді підтримці LvBS. Не про гроші йдеться. А допомога якимись ідеями, ресурсами чи компетенціями. Зі свого боку ми готові цей осередок розбудови й відновлення якраз робити.
А якими рефлексіями від навчання на програмі Key Executive MBA Бізнес-школи УКУ можете поділитися?
Олег: Мені вдалося навчатися на різних програмах у чотирьох бізнес-школах. Часто можна почути, що бізнес-школи вже не актуальні, втрачають зміст, можна багато курсів пройти онлайн де-завгодно. Але нічого не дає такої наснаги, відчуття мережевості і сили спільноти як Бізнес-школа УКУ. LvBS не просто дає знання, вона будує впевненість, що тебе підтримають. І ключове тут – ти точно відчуваєш, що дорослішаєш на цій бізнес-школі як бізнесмен і як людина. Це бізнес-школа цінностей та зв’язків.
Максим: Є статистика, що 70% випускників МВА йдуть зі своєї роботи – я якраз у ту статистику потрапив, розумію, чому вони йдуть, на власному досвіді. Десь за рік після закінчення я звільнився з власної компанії. Власне, розумів, що мені треба змінити 99% людей, з якими працюю. А це мені здавалося неможливим в той момент, тому я пішов. Якраз covid був, така слушна для мене нагода вийшла. Це кардинально змінило мій світогляд та відношення до багатьох речей.
Що б ви порадили людям, які вагаються, чи варто їм зараз йти вчитися, особливо на MBA?
Олег: Якщо ви не хочете мати декілька сотень друзів-бізнесменів, які склалися як люди, як бізнесмени, які працюють на нових підходах – то не вступайте. А якщо ви хочете оновити свій бізнес, збудувати у ньому нові можливості, збудувати фундамент нетворкінгу, зв’язків – то вам сюди. У мене є формула «помнож себе на сотню» – на тисячу «укушників» і сотні учнів бізнес-школи.
Помнож себе на сто – це формула, яка працює для бізнес-школи.
Максим: Розуміння навчання – це теж великою мірою заслуга LvBS, тому що це таке усвідомлення, що додаткова інформація, якої ти не знаєш – це важлива річ, яка розширює кругозір. Дуже важливо взяти інформацію від людей з досвідом. Навіщо робити щось і ламати палки, якщо цю всю інформацію можна взяти і насправді не так багато заплатити. Бо якщо порахувати, скільки ти витратиш на те, щоби пройти цей шлях, то краще просто скористатися можливістю, інформацією тих людей, які вже цей шлях пройшли. Ну додаш щось своє, але зекономиш дуже багато часу і грошей. Думаю, це значно вигідніше, ніж самому проходити цей шлях і набивати ґулі.
Щодо МВА – відчуваю, що зараз дуже не вистачає саме менеджерів-професіоналів. Бо є багато людей з вузькими знаннями, але організувати процеси, розуміти ці процеси і вкласти їх в єдину систему – оце, мені здається, найважливіша компетенція менеджерів. І саме тут є потреба, я її відчуваю просто всюди – починаючи від бізнесу і закінчуючи державними структурами. Часто бачу некомпетентні рішення, які можна було б значно ефективніше розв’язати. І саме це, можливо, основна і конкурентна перевага в LvBS. Своїм колегам ще навіть в процесі навчання я радив LvBS – не лише МВА, а й інші програми, наприклад. Я направляв підлеглих на невеликі менеджерські курси по місяцю, по декілька модулів – і це потужний результат для організації. Це підготовка команд до розмови на одній мові.
Дізнатися більше про навчання на програмі Key Executive MBA
На вашу думку, який зараз має бути основний вплив бізнесу, ГО для підтримки країни?
Олег: І для звичайної людини, і для бізнесу в Україні, крім того, щоб йти на фронт чи щоб будувати тил фронту, є десятки способів бути гідним громадянином і як допомагати тим, хто потребує допомоги, так і будувати зовсім інші речі. Як казав мені один військовий, не всім потрібно йти на фронт. Але всім треба тримати плечем цю країну. Хтось має готуватися допомогти тим, то буде повертатися. Це буде нова війна за майбутнє і це потрібно робити все сьогодні – створювати умови для повернення і військових і родин. А ще відновлювати Україну. Я допомагаю Маріуполю і Мелітополю планувати майбутнє. І це теж потрібно не колись, а тепер.
Максим: Він може бути різним. Не дуже вірю в загальні збори для підтримки. Але мені більше імпонує ідея про адресну допомогу. Скажімо, я не мілітарна людина, мене більше цікавить соціально-культурна складова. Тому я, власне, займаюсь тим, що займаюсь. Є люди, які більш мілітарні і підтримують військових. В цьому випадку я б спрямовував свої зусилля на якісь конкретні роти, батальйони. І коли ти занурюєшся в це, розумієш, які є проблеми і що можна зробити, якісно зробити. Не тільки фінансово можна підтримувати, можна ще підтримувати своїми компетенціями, запропонувати якусь допомогу в ефективних рішеннях. Варіантів безліч.
