Видавництво «Дух і Літера» випустило чудову книжку – «Майдан. Свідчення». На тлі цієї пронизливої правди неможливо знайти нам виправдання.
В очі батькам нашого Богдана Сольчаника дивитися важко. А піднятися в Києві по Інститутській попри очі Небесної сотні – ніби пройти через шпіцрутен. Щось Україні знову пороблено – не впізнаємо самі себе…
В країні під голосну риторику сакралізації Небесної сотні та Революції гідності йде тихий саботаж революційних настанов і поступовий реванш старої ціннісної матриці. Система залишилася і своїх не здає. Натомість успішно бере реванш: ті, що мали прокласти нову лижню, навіть не помічають, як невпинно сповзають у лижню стару.
Усі, хто пам’ятає братерство Майдану, стрепенімося: Україна зараз нагадує кролика, який, хоч і труситься зі страху, але невпинно повзе у пащу змії. Чи допустимо?
Не слухаймо гарячих голів, що кличуть нас силою брати владні палаци. Майдан виграв своє відчайдушне протистояння зі злом не тому, що зібрав команду крутих мачо, а тому, що стояв на стороні добра.
На жаль, наше пробуджене Майданом суспільство досі не запропонувало чіткої альтернативи нинішнім «вчорашнім правителям». Більшість нових «старих політиків» стала тактиками ближнього бою, не заглядаючи далі свого носа. Якщо громадянське суспільство справді сильніше за еліту, то воно має зрозуміти: не буде яблуня родити груші. Зміна системи – це завдання не м’язів, а інтелекту. Серце можемо мати гаряче, але розум тримаймо у холоднику.
Шукаймо разом способів, щоб посилити свій тиск на владу і змусити її до стратегічного мислення і радикальних реформ. Прийшов час на активну самоорганізацію, яка має вийти за рамки одного лише волонтерства і суспільної солідарності, але матиме й політичний вимір – як українських «Рух», литовський «Саюдіс» чи польська «Солідарність». У нас є лише кілька «секунд» історичного часу – пам’ятаймо про це.
Пане Президенте, 22 травня 2014 року під час Вашого перебування в УКУ ми сказали Вам, що перед Вами стоїть важливіший і складніший вибір, ніж перед нами на президентських виборах. Він сьогодні такий самий: вибір між потаємними домовленостями з опорними людьми системи, з одного боку, і чесною співпрацею з народом – з іншого.
Так, цей народ може часами здаватися наївнім і недосвідченим. Але він – джерело влади в державі, і не раз рятував ситуацію, коли підводили політичні еліти. Для Вас він – сюзерен. Зважтесь на крок Теодора Рузвельта і разом з народом розпочніть демонтаж держави олігархату. Цей заклик стосується всіх, хто отримав від народу свій владний мандат.
У час тотальної недовіри одне до одного у нас вихід один – усім суспільством довіритись Богу. Це означає самоорганізуватись, віддаючи перевагу цінностям, а не інтересам. Тобто не торгувати Правдою. Обірвати ланцюг ворожнечі. Розчистити хащі, за якими сиротливо зіщулилась совість.
