Незважаючи на ажіотаж на валютному ринку, він рано чи пізно закінчиться, курс зупиниться (а цілком можливо, що і відступить нижче теперішніх пікових значень), і нам доведеться жити далі. Натомість без докорінних змін у грошовій сфері нам буде дуже важко отримати стійкі стимули для економічного росту та прогнозованої фінансової політики. Кілька простих кроків (з далеко не вичерпного списку), які можуть бути корисними у досягненні цієї мети.
Однією із ключових проблем України за останні роки стали дуже дорогі кредити. Вони, зі свого боку, є наслідком дорогих депозитів. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати поява на ринку грошей державного гравця, який запропонує довготерміновий ресурс у гривні (терміном не менше, ніж на рік). Теперішня ситуація у формуванні відсоткових ставок за депозитами (а, відповідно, і за кредитами) повністю віддана на відкуп комерційним банкам, які змушені залучати гривневі ресурси здебільшого на відкритому і дуже конкурентному ринку. Відсутність на ринку прогнозованого, стабільного та відкритого до усіх учасників гравця змушує банки використовувати ціновий фактор як одну із найголовніших умов залучення депозитів. У той же час, відсутність альтернативного (можливо, дорожчого від поточних ринкових пропозицій) джерела довгострокового фінансування перетворює такий монетарний інструмент, як облікова ставка центрального банку (НБУ), на суто декларативний індикатор. Таким чином, облікова ставка НБУ є відірваною від реальності і може бути додатковим джерелом корупції на рівні розподілу грошових ресурсів центрального банку держави.
Новим та відкритим гравцем може стати будь-який з державних інститутів, який пов´язаний із емісією, управлінням чи розподілом грошей у економіці. Наприклад, Міністерство фінансів, Національний банк України чи Державне казначейство. Важливо, щоб правила гри були однакові для всіх, зрозумілі та прозорі. Механізми для реалізації такого сценарію існують давно – це інструменти відкритого ринку: аукціони, відкриті торги тощо.
Міжнародні фінансові інститути (ЄБРР, Світовий банк), усвідомлюючи масштаб і важливість проблеми, уже давно намагаються запропонувати ринкові свої «довгі» гроші у гривні. Однак до останнього часу ці зусилля не мали якогось видимого ефекту. Це, зрештою, зрозуміло з державної точки зору, адже у країні фактично з´явився би, незалежний «емісійний» центр. Тому державний вплив на ринок через пропозицію довгих гривневих ресурсів є критично важливий для створення довготривалого тренду у кредитуванні щодо зменшення відсоткових ставок.
Іншим важливим елементом впливу на грошовий ринок є створення і діяльність одного (а не кількох, як тепер) органу нагляду і регулювання діяльності фінансових установ. Цей органу має бути позбавлений політичних впливів і прирівняний мало не до суддівського корпусу. Водночас, він повинен мати гарантії незалежності та впливу. Однозначно, такий орган потрібно робити окремим від НБУ і абсолютно незалежним. Першими кроками цього органу повинні стати стрес-тести наших фінансових установ на основі міжнародних стандартів звітності: банків, страхових компаній, пенсійних фондів, компаній управління активами, кредитних спілок. Вимогу про відокремлення нагляду за банками від НБУ обіцяють реалізувати уже давно, але віз і досі там. Натомість інші органи нагляду лише розпорошують сили, методологію, в додаток, вони є потужним джерелом корупції у галузі.
Ще одна ідея, яка радше стосується фіскального сектору, – спробувати за допомогою податкових механізмів відвантажити державу від соціальних функцій і, одночасно, оживити легальний оборот товарів та послуг. Така система добре спрацювала у Польщі. Її суть – дозволити зменшувати оподаткування фізичних осіб, які офіційно підтверджують суми витрат на те, чого не може дати держава. Наприклад, я доплачую своїм батькам до пенсії певну суму/ я витрачаю гроші на будівництво свого першого житла/ я витрачаю гроші на підвищення своєї кваліфікації чи переорієнтацію/ я здійснюю медичне страхування для себе чи родини/ я їжджу громадським транспортом на роботу (всі почнуть вимагати квитки)/ я купую книги для професійного росту. Зараз в Україні лише невелика частина витрат може бути включена до податкової знижки, а механізм такого включення складний і незрозумілий.
Тарас Хома, експерт з фінансів, викладач LvBS
