«Свобода – це не повітря, а серцевина нашого життя, яку треба захищати». Правозахисник, журналіст та громадський діяч Максим Буткевич, який два роки перебував у російському полоні, взяв участь в обговоренні книги Ігоря Козловського «Вільний у полоні». Під час цієї події її учасники розмірковували над темами свободи та відповідальності, любові та надії. Чи можна підготуватися до полону, про повернення звідти, чи можна втратити свободу та багато іншого? Основні інсайти з дискусії читайте далі.
У серпні під час книжкового фестивалю BestsellerFest у Львові відбулась публічна дискусія, організована Бізнес-школою УКУ з ініціативи Книжкового клубу випускників. У розмові взяли участь проректорка Українського католицького університету та декан-засновниця Бізнес-школи УКУ Софія Опацька, випускник програми Key Executive MBA 2024 Тарас Василишин, письменниця та головна редакторка Видавництва Старого Лева, випускниця програми Key Executive MBA 2025 Мар’яна Савка.
«Вільний у полоні»
Мар’яна Савка у своїй вступній промові закцентувала на важливості взаємодій бізнес-спільнот з мистецькими. Вона зазначила, що книжковий фестиваль BestsellerFest є тим майданчиком, де люди з обох спільнот можуть знайомитися, творячи ще одну спільноту читачів. А також, що такі зустрічі, рефлексії та дискусії є надзвичайно важливими, бо ці історії – Ігоря Козловського та Максима Буткевича – вони про цінності, тому й потрібні українцям, аби підтримувати свою морально-етичну рамку, зберігати гідність, бути вільними й сильними людьми для того, щоб врятувати не тільки Україну.
Софія Опацька доповнила, що якраз ця зустріч і є прикладом такої взаємодії, адже йдеться про нагоду партнерства Бізнес-школи УКУ з Видавництвом Старого Лева. Одним з проєктів Бізнес-школи є Книжковий клуб випускників. Щорічно учасники визначають перелік книжок для прочитання і цього року серед інших була книга «Вільний у полоні» Ігоря Козловського, українського правозахисника, вченого, письменника та філософа, котрий провів два роки у полоні.
Максим Буткевич зазначив, що постать Ігоря Козловського для нього особливо важлива, хоч за життя Ігоря їм не вдалося перетнутися, та дуже значущим залишається те, що говорив Ігор про любов, свободу та сенс.
Максим Буткевич: «Мені подарували книжку Ігоря Козловського. Я її прочитав. І ось дивне явище, коли читаєш текст, і розумієш, що міг би це написати сам, бо у слова вкладено абсолютно твої думки. Я також почав писати текст, розповідь про доброго самарянина з Євангелія від Луки. Там головним запитанням було – кого мені любити, та хто є моїм ближнім? Автор історії, тобто Ісус, пояснив, що любов – це не емоція, і не думка, і не ідея. Любов – це дія. Саме через любов ти стверджуєш буття іншої людини. На мій подив найперше, що я побачив у книзі Ігоря було: любов – це дія».
Під час дискусії Максим Буткевич дуже багато роздумував про свободу як найбільшу цінність.
Тут зібрано головні тези з його виступу:
- Свобода притаманна тільки людині. Вона накладає на неї внутрішні обмеження через відповідальність, яка починається з тебе самого.
- Ніколи й нікого не можна позбавити свободи повністю. Але можна забрати дуже відчутну її частину.
- Вибір і свобода дуже тісно переплетені. Людина може обирати, як жити, з ким спілкуватись, що робити зі своїм життям.
- Вибір і свобода – місток, кинутий через прірву в майбутнє.
- За кожним вибором стоїть відповідальність і позбутись її неможливо. Людина несе відповідальність за те, що зроблено, і за те, що незроблене.
- Свобода до полону – вона даність. Після полону – найвища цінність. Можливо, друга найвища цінність після любові. Ти її бережеш, плекаєш та оберігаєш. Свобода – це не повітря, а серцевина нашого життя, яку треба захищати.
Надія і сенси
Софія Опацька, цитуючи слова Ігоря Козловського, зазначила, що за кожною людиною є історія. І кожну людину з цією історією ми повинні пам’ятати, боротись. Ви, Максиме, також багато робите для визволення наших полонених і за те, щоб їх не забували. Також Ігор казав, що цей процес повернення є непростим і не всім вдається. Поділіться, що ви робите, аби вдавалось і що ми могли б робити?
Максим Буткевич: «У всіх полонених з часом з’являється момент занепаду та зневіри. Однак в такому часі допомагає віра, що тебе чекають. Я знав, що мої друзі щось роблять, витягують, не сидять склавши руки. Просто поклав всю надію на них. Дуже важливим є розуміння, що про тебе пам’ятають. Воно дає сили пережити майже будь-що. І не менш важливим є почуття гумору. Дозволю зацитувати собі Віктора Франкла, який писав: «Гумор – це теж зброя душі для самозбереження. Гумор здатен створити певну дистанцію між людиною і її ситуацією. І це правда».
Важливою темою події також стала тема реінтеграції звільнених полонених. Правозахисник наголосив на потребі створення й запровадження системи реінтеграції осіб, які повертаються з полону та війни. Адже мова йде про десятки тисяч людей. Також додав, що не менше важливо готувати військовослужбовців до ймовірного перебування в полоні. Й зазначив, що у нас досі немає відповідної програми такої підготовки. Розповів про власні ініціативи, які втілює для підтримки полонених.
Далі модераторка дискусії Софія Опацька запитала у представника бізнес-спільноти Тараса Василишина, навіщо бізнесу читати подібні книги, як от «Вільний у полоні»? І як можна отримані знання взяти в компанію?
Тарас Василишин: «Є така ілюзія, що бізнес-спільнота читає тільки бізнес-літературу. Це далеко не так. Ось в Книжковому клубі ми читали книгу і вона про український контекст. Найбільше мені імпонувала думка Ігоря Козловського, що всі ми боржники любові. Я пригадав Митрополита Андрея Шептицького та його ідею служіння через справу, яку робиш.
Ті книги, які ми читаємо на Книжковому клубі, пізніше читаємо та обговорюємо у себе в компанії. Це все допомагає нам зрозуміти глибші сенси і дає опору та ще більше надії».
Завершилась дискусія запитанням про те, як зберегти гідність у важкі часи.
Максим Буткевич: «Одна з філософських течій, яка пов’язана з гідністю – стоїцизм, вона наче створена для війни і тюрми. Йдеться про вміння приймати те, з чим не можна змиритись, зберігаючи власну гідність. І тут дуже багато зосереджено довкола надії і сенсу. Ми точно єдині істоти, яким потрібний сенс. Він у нас або є, бо ми його виробляємо, або просто потребуємо. Як писав в одному зі своїх ранніх творів Станіслав Лем – світ набуває сенсу лише через наші очі, ми приносимо сенс в буття. Сенс дає надію. Сенс і надія – це те, що дозволяє зберегти гідність».
Наприкінці Максим Буткевич пригадав усім, що головним проєктом для кожного з нас є надія. Він зазначив, що найціннішим є люди, котрі нас оточують, чи це військові, чи ті, хто повернувся з полону, чи ті, хто їх зустрічає. Максим Буткевич також додав, що жодна країна після Другої світової війни не стояла перед такими викликами, як Україні тепер. Тож задля добробуту громад та людей дуже важливо пам’ятати й дбати про гідне повернення ветеранів та звільнених з полону у звичне середовище. Підтримувати та допомагати одне одному.
