Як будувати рідну хату, або Хто навчив українців стратегії win-win?

Коли Климентина Авдикович, вдова професора з Перемишля, прийшла до митрополита Андрея Шептицького з проханням інвестувати в її бізнес, мабуть, вона і не здогадувалася, що вже скоро відкриє першу українську шоколадну фабрику, солодощі якої стануть популярними не лише серед українців, а й у Європі. Саме цю фабрику називають попередницею «Світоча».

sz

Фортуна нова

Перенесімося майже на 100 років назад, і спробуймо уявити обставини, в яких все починалося. Вдова професора з Перемишля Климентина Авдикович залишилася сама з дітьми, без чоловіка, а, відповідно, без засобів для існування. Жінка не опускає рук і вдома починає пекти солодощі, продає і заробляє перші гроші. Далі інвестує зароблене, пече більше і заробляє ще більше. У неї з’являється кілька працівників, проте жінка не зупиняється і на цьому. Вона шукає інвестора, який допоможе їй виробляти не просто домашні смаколики, а перетворити її пристрасть на успішний бізнес. Так Климентина Авдикович переїздить до Львові та йде до глави УГКЦ Андрея Шептицького з пропозицію бізнесового партнерства. 1924 року вона уклала угоду про спільне підприємство «Фортуна нова» з митрополитом Андреєм. Окрім позики, він дає жінці в оренду будинок. Вона інвестує позичені кошти у ремонт і купівлю сучасного обладнання.

«У мріях бачила я сотні зайнятих робітників і гордість із приводу українського почину, бо тоді моя фабрика була одна з перших українських робітень у краю… В душі всміхалася до чарівних примарів: високих, стало димом сповитих димарів, сику пари, лоскоту моторів і машин, гамору соток зайнятих веселих і вдоволених робітників, туркоту возів і т.д. А все це – українська фабрика, котрій почин дала я, вдова по ґімназіяльному професорі», – писала вона.

Від митрополита Андрея фабрика отримала інвестицій на суму $46 000 (приблизно $1 млн. зараз). За кілька років з маленької сімейної кондитерської виросла перша у Львові українська шоколадна фабрика «Фортуна нова», яка мала свою мережу крамниць у місті, також крамнички у Стрию та Дрогобичі. Солодощі «Фортуна нова» експортували до Європи. Серед українців, особливо у діаспорі, популярністю користувався комплект шоколадок «Солодка історія України» з портретами українських монархів і гетьманів – від Володимира Великого до Павла Скоропадського. Наприкінці 1930-х на фабриці працювали понад 100 осіб, щодня тут виготовляли до 5 тонн солодощів. Фабрика вирізнялася цікавими маркетинговими підходами: реклама у пресі, презентації, креативні  плакати та лозунги: «Солодші від меду, смачніші від сну – солодощі «Фортуни нової», – гарно звучить, правда ж:)?

Через брак фахівців, зокрема хороших інженерів та відсутність у них технічного  досвіду, «Фортуна нова» так і не стала промисловим гігантом та не принесла митрополиту бажаних дивідендів. Однак він не розчаровувався: «Його щирим бажанням було причинитися до зросту та зміцнення українського промислу, бажанням наскрізь шляхетним, що могло нам, українцям, принести великі користі», – згадувала Климентина Авдикович.

Чому Шептицький?

У цій історії усе цікаве – і жінка-підприємець на той час, і інвестор-митрополит, і чому Авдикович вирішила піти саме до Шептицького?

Завдяки далекоглядності і підприємницькому хисту митрополита Андрея, він інвестував у сотні проектів та людей. Здібним студентам допомагав стипендіями і відправляв на навчання за кордон, підтримував підприємців на старті, інвестував у вже діючі бізнеси, тим самим формуючи сильний середній клас українців; заснував перший український банк (Земельний банк гіпотечний), якому довіряли міжнародні партнери...

Митрополит походив з багатої родини, його статок був немалий. Але він умів бути багатим: не розкидався грішми, а навпаки – мудро інвестував та примножував. У його постаті поєднувалося багато ролей – він був Главою УГКЦ, монахом – і проніс це покликання та аскетизм упродовж усього життя, він був державотворцем і дипломатом, громадським лідером та меценатом, візіонером, який будував глобальну структуру УГКЦ. Своєю діяльністю Шептицький заторкував усі аспекти громадсько-суспільного життя. Коли переглянути життя митрополита, виникає логічне запитання: як він все це встигав? Він не був суперменом. Йому вдалося сформувати правильну команду однодумців. Наприклад, його фінансами управляв здібний отець Тит Войнаровський, який був правою рукою митрополита. За умов відсутності української держави, Шептицький фактично сформував неформальний Кабмін у межах УГКЦ, який вирішував нагальні господарські потреби галичан. У кожній сфері, де вів справи, митрополит мав довірених людей, вимагав від них регулярних звітів: «...Християнин, а тим більше священик мусить домагатися якнайстислішого контролю. Контроль вважати за брак довір’я, а навіть за особисту образу, є знаком такої примітивності у справах фінансових та економічних, що мусить бути підозріння, що тим самим прикриваєте нелад і невміння провадити справи», – пише він у посланні «Про милосердя».

Не менш новаторськими були погляди Шептицького на відносини між власниками бізнесу і простими працівниками. Він перший у Галичі запровадив соціальний пакет, зокрема страхування життя для робітників, домагався від власників бізнесів, з якими вів справи, створення належних умов та чесну оплату праці. І загалом переосмислив підхід до роботи. Шептицький повертає у вжиток поняття «сродної» праці Григорія Скороводи, праці, яку любиш, яка облагороджує. І, звісно, усюди на першому плані у його посланнях чи діях є людина – її гідність, благо, добро.

Окрім доброї команди та правильних методів управління, мусимо поглянути глибше, щоб зрозуміти, як Шептицькому вдалося поєднати стільки ролей і зберегти мотивацію до такої титанічної праці. Для чого він це все робив? Блаженної пам’яті Любомир Гузар на це питання відповідав: «Так митрополит здійснював своє покликання душпастиря. Він мав велику пошану до людини. Хотів кожному допомогти бути доброю людиною, добрим громадянином, добрим сім’янином, бути собою. Він працював для людини».  Шептицький пережив сім змін влади, і кожна намагалася його схилити на свій бік, але нікому це не вдалося: “Він мав духовний компас. Кожна влада намагалася обернути його компас у протилежному напрямку, але стрілка завжди вказувала в одному – на Бога і на Божі заповіді», – каже правозахисник та проректор УКУ Мирослав Маринович.

Фіакр для сиріт або чи достатньо ви любите своїх працівників?

На зустрічі з підприємцями у LvBS Блаженніший Любомир Гузар пригадав таку історію про митрополита Шептицького. В одному селі помер молодий священик, залишив дружину, двоє чи троє дітей. Вдова мусила покинути парохію і переїхати до своїх родичів. «Мабуть, це був нелегкий момент як для жінки, так для дітей. І ось, коли вони приїхали у новий дім, раптом ні з того ні з сього перед будинок заїхав фіякр (повіз). Усі здивувалися таким гостям. Як виявилося, повіз замовив митрополит Андрей, щоб трохи розвіяти дитячий смуток і повозити по їх Львову... Який момент людяності та уважності», – підсумовує Блаженніший. Переконана, митрополит мав безліч інших невідкладних справ, але з якою любов’ю та уважністю він подбав про цю родину.

Після Першої світової війни у Галичині сиротами залишилося дуже багато дітей, станом на 1920 р. їх налічувалось близько 20 тис. Ситуація була важка, майже безнадійна. Тоді Шептицький заснував фонд допомоги сиротам, звертався по допомогу до Папи Бенедикта XV, збирав гроші по всьому світу, щоб допомогти цим діткам вижити. Під час душпастирської поїздки до США Шептицький відвідував місцеві громади УГКЦ, де збирав кошти для фонду. Священик, який його супроводжував, пригадує таку історію. Була негода і слизько, митрополита боліла нога, яку той пошкодив ще замолоду, але він вперто шкутильгав до готелю. Священик запитав, чому він не взяв таксі, адже це коштувало б всього $1.  На що Шептицький відповів: «У Галичині за цей долар сирота зможе цілий тиждень прожити». У США Шептицький зібрав 8 тисяч доларів для допомоги сиротам.

sz

Захоронка в Уневі. Шептицький з усіма братами-студитами і чоловічою захоронкою-сиротинцем

Він любив навідувати сиротинці та спілкуватися з дітьми, і сироти його дуже любили, про що свідчать численні листи дітей до Шептицького.

«Я ще не умію писати, але пишу кілька слів, щоби сказати, що я Таточка люблю. Бо я не маю нікого. Мама і тато мені померли. А тут я маю всьо і також Таточка. Я нічого не можу післати Таточкові, лишень рогульок і тісточко».

«Я Любця. І дуже боюся чорта. Най Таточко приїдуть і мене сховають під плащ, і чорт мене не буде бачити».

Як будувати Рідну Хату?

Таких історій з життя Андрея Шептицького є дуже багато, а скільки ще недосліджених, не відкритих, знищених, про які ми не дізнаємося. Але велика частина спадку відкрита усім нам і сьогодні, ми не маємо права не знати, забути, не використовувати. Для нас, сучасників, він залишив багато вчення і вказівників. Понад століття тому Шептицький показав українцям, як на практиці застосовувати стратегію win-win, коли гравці стають ефективнішіми, працюючи разом, а не поодинці, відповідно, отримують більше.

Дослідник діяльності митрополита Андрея, Мирослав Маринович виділяє такі засадничі пункти в економічній діяльності Шептицького: моральне перевиховання всього народу; організація промотора реформ (у випадку Шептицького це було духовнество); освіта, навіть серед найнижчих верств населення; широка кампанія самофінансування; самоорганізація у сфері виробництва і торгівлі (створення кооперації, рух «свій до свого по своє». «Що важливо, що «увесь цей клубок завдань починався з ціннісного перезавантаження, і вже потім переходив до самоорганізації», – наголошує Мирослав Маринович.

Оцього ціннісного перезавантаження усім нам бажаю. А головне читати Шептицького, пізнавати, вивчати, надихатися і наслідувати.

«Ясно, як на до лоні, що Рідна Хата не повстане, якщо не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, обходячи всі різниці, які їх ділять, завести між собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, а та потреба накладає на нас усіх обов’язок, і від сповнення того обов’язку залежить майбутнє Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати, бажанням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися на справах, і ті справи мусять вести до єдності. До єдності в усіх напрямах, тому й до релігійної єдності», – (Пастирське послання митр. Андрея Шептицького до вірних «Як будувати Рідну Хату?» 1941 р.)

Вероніка Саврук

 

10 заповідей «Фортуни нової»

  • Не будеш уживати інших цукерків і солодощів, тільки одинокої української фабрики «Фортуни нової».
  • Не говори нічого злого на «Фортуну нову», доки ти не покуштував усіх її виробів.
  • Не купуй цукорків «Фортуни нової» на кредит.
  • Не йди ніколи до панночки без цукерків «Фортуни нової», якщо не хочеш собі її втратити.
  • Замість поздоровлення вітайся зі знайомими запитом: «Чи Ви вживаєте постійно цукерків «Фортуни нової?»
  • Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами «Фортуни нової».
  • У новорічних і святочних побажаннях пиши до кревних і знайомих: «Хай Вам буде солодко в житті, як на цукерках «Фортуни нової».
  • Не частуй нікого чужими виробами солодощів, бо в них є дуже часто всяка погань – або тим самим не підривай нікому здоровля.
  • Дітям, внукам і правнукам залиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про «Фортуну нову» й радили її «всім і вся».
  • Тям, що кожний українець без огляду на його партійну приналежність повинен належати до одної всеукраїнської партії Шанувальників виробів «Фортуни нової».

 

Джерела:

  • Risu: Перша українська фабрика цукерків «Фортуна нова» і митрополит Андрей Шептицький https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/63071/
  • Блаженніший Любомир Гузар: «Де скарб Твій?»
  • Зустріч Блаженнішого Любомира Гузара з підприємцями «Як будувати Рідну Хату?», 20.05.2015 р.
  • Лекція Мирослава Мариновича «Митрополит Шептицький і принцип доданої вартості», 11.09.2017 р.
  • https://Na-skryzhalyah.blogspot.com
  • http://old.dyvensvit.org/articles/9702.html
  • Фото Шептицького https://zbruc.eu/node/58161
  • «Небо. Святому Миколаю через руки Митрополита Андрея Шептицького», вид-во «Добра книжка»