Ефективний спосіб підтримки економіки – скорочення невиправданих держвидатків, – Олег Гаврилишин (IPress)

Потрібно ліквідувати субсидії на газ, урізати привілейовані пенсії та зменшити кількість кадрів у міністерствах

Канадський економіст українського походження Олег Гаврилишин у Львівській бізнес-школі розповів про ефективний спосіб підтримки економіки України в сьогоднішній ситуації, шляхи мінімізації чорного ринку та оптимістичну можливість залучення нових інвестицій в умовах війни.
 

- Якою повинна бути відповідь уряду на фінансову кризу та загальну економічну рецесію в Україні?

- Країні надалі надаватимуть позики від МВФ. У грудні буде черговий транш, тому що ніхто із "Великої сімки" не дозволить, щоб Фонд не виділив кредит. Це політичне рішення: через те, що не допомагають зброєю, дають гроші. Транші від МВФ потрібні, однак збільшується рівень заборгованості держави. Тому це не вихід. Окрім цього, грошей МВФ може не вистарчити для закриття дірки.

Можливою та правильною стратегією у випадку України є різке скорочення бюджетних видатків. Нераціональні держвитрати становлять щонайменше 10% ВВП.

До прикладу, субсидії на газ треба якнайшвидше ліквідувати. Найкращий момент для підвищення ціни був, коли Росія перекрила кран. Шкода, що опустили. Звісно, люди платитимуть більше. Проте в Польщі, Естонії це зробили ще на початку 90-х років. Ніхто з мешканців цих країн не жаліє. Близько 40 % населення України з малим рівнем доходу мали б отримувати адресну допомогу через підвищення ціни на газ. Усі решта здатні оплатити. Можна дякувати панові Коломойському за його роботу для незалежності. Проте чому він не використовує право збільшити рівень видобутку газу? Тому що невигідно. Із підвищенням ціни, зросте і видобування природнього газу в Україні.

Також можна скоротити цілком невиправдані субсидії на деякі галузі економіки, зокрема: машинобудування, сільське господарство.

Наступне, на чому варто зменшити державні витрати – це пенсії. Вони становлять 18% ВВП. У країнах схожого економічного рівня складають 10-12%, що є теж багато. Привілейовані пенсії в Україні – це трішки менше, ніж 5% від внутрішнього валового продукту. Дехто має по 10 ставок, а слід знизити до 4-5.

Теж слід скорочувати кадри в міністерствах. У Мінекономіки говорили, що зменшать кількість працівників на 70%. Було би це правильно. Проте водночас потрібно підвищувати зарплату робітникам, які залишаться. Адже якщо в приватному секторі можна заробити вдесятеро більше, то кращі не матимуть мотивації, щоб іти в уряд. Водночас, малі доходи в політиці є причиною корупції. Корупціонерів треба гнати, риба гниє з голови.

- Чи варто урядові розглядати можливість дефолту?

- Навіть коли я був чиновником МВФ, що є практично гріхом на цій посаді, все одно вважав, що дефолт може бути оптимальним рішенням. У випадку України його можливості не варто виключати. Проте зарано робити пропозицію, що дефолт є найкращим способом. Держава повинна добиватися рішення в арбітражних судах на свою користь про несплатунав’язаних боргів Росією та лідерами, яких народ не визнає. Це так званий частковий дефолт.

- Які шляхи мінімізації чорного ринку?

- Міжнародний досвід доказує, що єдиний спосіб подолати чорний ринок – це просто відкрити його. Щоб не було нелегалізованих доходів, насамперед потрібно здійснити дерегуляцію бізнесу. Сьогоднішні закони України вимагають від підприємця величезних витрат часу на зовнішні інспекції, паперову роботу. Це має бути спрощено, тому що за таких умов новий бізнес створюватимуть в інших країнах, а не Україні. Процес податкової інспекції є ще більшою проблемою. Треба законодавчо обмежити можливість для сваволі, до прикладу, щоб чиновник не міг собі вибрати будь-яке підприємство для перевірки та отримати хабар.

Швидшим способом, ніж дерегуляція, є скорочення кадрів. Це вдалий досвід Грузії – мова йде про реформу ДАІ.

- При розробці стратегії розвитку України було вирішено, що один із аспектів, який би міг запустити економіку, є пільгове кредитування. Знизили відсоткові ставки. Проте  пізніше політику змінили, ввівши податок на доходи із депозитів і підвищивши ліміти для банків. Сьогодні маємо дуже багато грошей поза банківською системою. Чи могло б пільгове кредитування сприяти економіці в теперішній ситуації України?

- При економічній кризі, навіть не враховуймо війни на Донбасі, введення пільгового кредитування є неефективним. Погляньмо на економіку США останніх років. Начебто було подолано рецесію та почав підвищуватися ВВП Америки, проте, незважаючи на наявність багатьох засобів для кредитування, люди ними користувалися мало. Тому що не було впевненості в завтрашньому дні.

Із розпадом Радянського Союзу я хотів, щоб у постсоціалістичних країнах якнайшвидше збільшувалася кількість наданих кредитів. Адже коефіцієнт відношення кредитування до ВВП тоді становив 20%, коли норми для країн середнього економічного розвитку – 50-60%. Підвищити до нормального рівня – це правильно. Проте потрібно це робити в стабільний час. Інакше – не те що нічого не покращиться, ще й призведе до привілеїв окремих осіб.

- В умовах тривалого продовження війни на Донбасі можливо залучити іноземні інвестиції в українську економіку?

- Треба всіх політичних діячів, олігархів відправляти на Донбас. Це тільки напівжарт. Якщо б був на п’ять років молодший, то, напевно, пішов би воювати.

Я телефонував до дуже відомого макроекономіста. Він десять років був головним економістом у Європейському банку в Лондоні, добре знає міжнародний ринок, є в фінансових колах. Запитав його, що може уряд зробити в умовах війни, щоб залучити нові зовнішні інвестиції. Нідерландець відповів: "Вибач, Олеже, але нічого".
Справді, в умовах війни немає жодної впевненості, тому мало хто ризикне інвестувати.

Однак скільки б не тривала війна, потрібно пригадати національну ідею, тобто вимогу Майдану – виправити помилки за двадцять три роки і рухатися в напрямі Європи. Колись доведеться взяти мотику до рук. Чому не вже? У мене є маленький оптимізм, якщо за кордоном побачать правильні політичні рішення, то знайдуться інвестори, які готові на великі ризики. До прикладу, поляки знають, що у Західній Україні немає бойових дій. Польський капіталіст може зараз порахувати, що за ту ж роботу на батьківщині він платить 15 євро за годину, а в Україні даватиме 3-5 євро. Це шалені доходи. Мене колись навчили правилу: лібералізуєш зовнішню торгівлю, будь готовий на приємні сюрпризи.

ЧИТАЙТЕ: Криза - унікальний шанс для прориву

Путін хоче повернути Росії статус однієї з великих сил світу. Ця політика продовжується ще з часів Петра I. Проте якщо Україна проведе заходи, реформи, які покращать економіку, то докаже своїм громадянам, Путіну та світові, що головну свою ціль – напрям руху до Європи – реалізовує, наскільки можна. І в цьому також елемент перемоги над ворогом. Треба боротися всіма можливими способами.

Зрештою, в умовах війни економіка України не стала на місці. Інший момент – держава могла б бути в набагато кращому економічному становищі. Адже з розвалом Радянського Союзу, у 1992 році економічні спеціалісти світу провели аналіз і зробили висновок, що Україна з усіх постсоціалістичних країн має найкращі перспективи для економіки. Сьогодні ми майже вкінці.

- Чому найбільші шанси України із пострадянських держав на найкраще економічне становище не стали реальністю?

- Економічні реформи не відбулися. Якщо дивитися на показники, як швидко проходили зміни для перетворення економіки на ринкову, то в Україні їх початок припав аж на 1994 рік. Пинзеник і Ющенко зробили певні кроки. Проте після першого етапу перетворень Україна залишилася в перехідному стані – ні соціалізм, ні капіталізм. І це найгірше, тому що такі умови створюють можливості для формування нових олігархічних сил.
Дуже поважаю Чорновола, проте Народний Рух вважав, що найважливішими є інституції державності, а з економічними змінами зволікали. Це було дуже зручно для колишніх комуністів, очолюваних Кравчуком, які сприймали трансформацію до ринку як загрозу для себе. Вони повністю корисливо керували економічною політикою, затягуючи з реформами. Відчинилися двері для прихватизації. Формування олігархів почалося не за Кучми, а ще Кравчука.

Біографічна довідка:

Олег Гаврилишин – канадський економіст українського походження, 1943 року народження. Він очолив Економічну і дорадчу раду при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, до якої входять, зокрема, Каха Бендукідзе, Андерс Ослунд. Був заступником міністра фінансів України. Працював на різних посадах у МВФ.

Оксана Загакайло

Джерело: IPress