«Ви не просто випускники Бізнес-школи УКУ. Ви — воїни, які борються за економічне, стратегічне, геополітичне й фінансове виживання України», — звернулася до випускників Емі Л. Кенворсі, почесна промовиця цьогорічної церемонії. Її виступ став подією, яку ми не забудемо. Професорка, міжнародна дослідниця, визнана експертка з соціального підприємництва та лідерства, а також союзниця змін, яка вже понад три роки активно співпрацює з викладачами й студентами Бізнес-школи УКУ, виголосила глибоко особисту, емоційно сильну та надихаючу промову, звернену до нової генерації лідерів.
Ділимося з вами повним текстом промови Емі:
«Спершу я хочу подякувати Ярці Бойчук і Софії Опацькій за запрошення бути з вами у цей день, який знаменує собою справді велике досягнення і є щирим святом для кожного з присутніх. Я не можу передати словами, наскільки для мене велика честь бути сьогодні тут з вами.
І з цього хочу почати: я тут не тому, що мій університет підтримав мою поїздку — ні, не підтримав. З юридичного погляду, мій університет не може мати жодного стосунку до мого перебування тут. Мені довелося взяти відпустку та оплатити подорож власним коштом. Але я тут. Я тут тому, що побудувала справжні стосунки з людьми, які стали моїми співавторами, колегами та дорогими друзями. Я закохалася в них, у вас, у цю багату та прекрасну країну й культуру, яку ви маєте щастя називати своєю. У країну, культуру й народ, за які ви щодня боретеся.
І сьогодні, у своєму виступі, я поділюся трохи про себе, розповім про деякі речі, яких навчилася у вас, і озвучу виклик. Мій виклик для вас — продовжуйте ділитися тим, що ви дізнаєтесь, з усім світом, аби тримати світове світло, спрямоване на Україну. Стійте разом — рішуче і єдино — і знайте: з вами стоять інші. Ви — не просто випускники Бізнес-школи УКУ. Ви — воїни, які борються на передовій за економічне, стратегічне, геополітичне й фінансове виживання України.
Цю війну не можна виграти без вашої підтримки й залученості. Саме в цьому — ваша справжня сила. Саме тому я тут.
Трошки про мене. Я виросла у США, у маленькому містечку між Бостоном і Нью-Йорком. Після завершення Ph.D. я переїхала до Австралії, де живу вже понад 25 років.
Мої батьки були вчителями та соціальними працівниками. Більшу частину своєї кар’єри мама очолювала некомерційну організацію, яка допомагала дівчатам із вразливих категорій. Тож я з братом зростали в середовищі служіння — більшість тижнів, вихідних і літніх канікул ми працювали волонтерами в цій організації. Коли настав час обирати університет, я сказала родині, що хочу щось зовсім інше — більше жодної благодійності.
Тож я вступила до бізнес-школи вивчати бухгалтерський облік.
Дякувати тим із вас, хто обрав бухоблік — я швидко зрозуміла, що це не для мене. Я закінчила навчання зі спеціальністю «бізнес-комунікації» та спеціалізацією з соціології — науки про взаємодію людей. І саме там я знову повернулася до волонтерства. Це були ранні 90-ті. Студенткою я допомогла створити першу у світі програму навчання з залученням бізнес-школи до роботи з громадою. Я закохалася в цю справу. Продовжила навчання на MBA вечорами, а вдень розвивала цю програму, застосовуючи управлінське та організаційне проєктне мислення.
Фактично, я повернулася до витоків — використовуючи інструменти бізнесу для розширення рамок участі в житті громади. Я почала поєднувати бізнес із суспільством. І це сформувало напрям мого подальшого професійного та особистого життя. Щоби робити це добре, я стала експерткою в організаційній психології, соціальному підприємництві та переговорах. Відтоді я викладала, консультувала, працювала та розробляла програми бізнес-шкіл на шести континентах у таких країнах, як Австралія, Канада, Данія, Франція, Японія, Литва, Польща, Перу, Південна Африка та США.
Я співпрацювала з незліченною кількістю бізнес-студентів і лідерів, але я ніколи не була настільки вражена та натхненна, як тоді, коли працювала з викладачами та студентами магістерських програм Бізнес-школи УКУ.
Ви — надзвичайні.
За останні три роки нашої співпраці та дружби я разом із дев’ятьма викладачами УКУ написала сім статей про Україну, які вийшли в авторитетних міжнародних журналах. Ми разом із деякими з вас у цій залі — українськими бізнесменами та студентами — створили п’ять кейсів, присвячених стійкості. Два з них уже викладають у бізнес-школах в різних країнах. Ми також написали «провокативну» статтю про сучасну геополітику, роль надії та досвід спротиву. Це дуже відвертий, щирий, потужний текст. Його представить міжнародна організація UNESCO. У ньому є заклик до світу — бути з Україною у боротьбі проти росії, агресора, який вбиває ваш народ і намагається стерти вашу культуру.
І от я подумала: що я можу сказати вам у цей особливий день? Що я винесла з цієї співпраці? І що варто продовжувати транслювати світові? Я поділюся трьома думками:
1. Бізнес і громада — це не окремі сутності. Вони єдині. Вони взаємозалежні та не можуть існувати одне без одного. Неможливо вести бізнес, не маючи громаду як партнера. Це підтверджують ваші випускники Маріанна Білик та Андрій Немировський, які створили благодійну організацію, ГО та перший в Україні бізнес у складі благодійної організації. Їхня робота стала основою нового напряму туризму — «волонтерський бізнес-туризм у часі війни». Завдяки цьому Україна увійде в історію як країна, де бізнес-лідери показали світу, як використовувати бізнес-інструменти, навички та мережі для підтримки людей на фронті та в зруйнованих регіонах.
2. Організаційна стійкість — значно складніше явище, ніж ми думали. В одному з проєктів із моїми колегами з УКУ ми опитали багатьох із вас про стійкість ваших організацій у перші два роки повномасштабної війни. Цього тижня ми отримали фінальну версію статті про це в міжнародному журналі. І ось у чому головне відкриття: ви переосмислили стійкість. Стійкість — це не лише про те, як швидко компанія повертається до прибутків. Це також про те, що вона продовжує працювати. Відчинені двері, зарплата для співробітників, послуги для клієнтів. Це місце зустрічей, рефлексії, адаптації, інновацій. Ви залишилися відкритими тоді, коли інші зачинялись. Саме це є справжньою стійкістю.
3. Люди — головний ресурс для виживання організації. У тому ж дослідженні 80% респондентів визначили співробітників головним фактором організаційної стійкості. Фінанси — на другому місці. Далі — виробництво й енергетика, нові ринки, обладнання, ІТ, політика. Наше дослідження показало: стійкість організації — це результат довіри, комунікації, інновацій, підтримки, лояльності, систем навчання і, насамперед, роботи з людьми.
І тому я знову звертаюся до вас із викликом. Я знаю, як ви втомилися. Я знаю, як боляче жити в реальності геноцидальної війни. Я знаю, що іноді здається, ніби світ вас покинув. Але я тут — я приклад вашої сили змінювати.
Мій виклик до вас — не здавайтеся. Продовжуйте звертатися до світу, розповідайте про ваш досвід, відкриття, рефлексії. Розказуйте, ким ви є, за що стоїте, як живете і що вмієте. Служіть, свідчіть, дійте.
Сьогодні ви отримуєте дипломи Бізнес-школи УКУ. І вони — значно більше, ніж просто документ чи рядок у резюме. Вони мають глибший зміст, ніж більшість бізнес-дипломів у світі, тому що…
-
Інші студенти вивчають теорію VUCA, а ви — живете в ній.
-
Інші аналізують можливі наслідки геополітики, а ваші життя й бізнеси залежать від них.
-
Інші читають кейси. А ви — створюєте їх щодня.
-
Інші здобувають багато теорії. А ви — практикуєте щоденну боротьбу.
-
Інші планують на 3-5 років. А ви — живете в реальності, де щодня потрібен новий план. Ваші ключові навички — єдність, зв’язок, адаптація, інновації — ви застосовуєте їх щохвилини.
Ви не просто студенти. Ви — воїни. Ви — охоронці економічного й соціального життя України.
Я не можу уявити важливішого часу для досягнень, які ви сьогодні святкуєте.
Тож усім вам — випускникам Бізнес-школи УКУ 2025 року, викладачам, родинам, друзям, колегам і спільнотам, які підтримували вас у цій подорожі — я кажу всім серцем:
Вітаю вас. Ви великі молодці. Дякую».
