Соломія Чубай – культурна менеджерка, співачка, авторка багатьох музичних і літературних проектів, серед яких – «Колискові для Олекси» та «Чубай. Україна. Любов. POETY» і «POETY. Діалог поколінь». А віднедавна також перша стипендіатка Асоціацїя випускників Бізнес-школи УКУ, які започаткувала ініціативу – надання стипендій у галузі бізнес-освіти для представників креативних індустрій. Соломія отримала стипендію та успішно навчалася на програмі «Ефективне управління малим бізнесом» від LvBS.
Про свій досвід навчання, мотивацію до здобуття бізнес-освіти, виклики, з якими зіштовхуються представники культурного середовища, Соломія поспілкувалася з нами в інтерв’ю.
Соломіє, розкажіть, будь ласка, що стало для вас стимулом до навчання і змотивувало здобути бізнес-освіту?
Я розуміла, що все життя роблю великі мистецькі проекти на тисячі людей, але не вмію монетизувати їх. І хотілося, щоб нарешті культура і бізнес поєдналися. Звісно, найважливішою метою є мій проект «Колискові для Олекси», який я присвятила своєму синові з синдромом Аспергера (високофункціональний аутизм). Я втомилася щороку збирати кошти на іграшки, на консультації, на психологів, а потреба в цьому не зникає… Водночас під час COVID-19 основна індустрія, в якій я працюю, просто вмерла. Так як я співаю і могла збирати кошти на концертах, то пандемія позбавила всього цього. Відповідно виникла ідея зробити магазин «Все для сну», але з колисковими, консультаціями та психологами. Однак я не розуміла, як це зробити – як скласти бізнес-план, як взагалі втілити цей бізнес-проект і отримати прибуток – тому і пішла вчитися.
Розкажіть більше про ваші проекти, які ви на даний час розвиваєте і які ви мали наміри монетизувати.
Власне, «Колискові для Олекси» – проект, який стосується виховання і батьків, і дітей, соціально-культурно-освітній, я б сказала. Я видала два альбоми – перший у 2016 році, другий – у 2020 році, якраз під час COVIDу. Це альбом-книжка з нотами. Сам проект «Колискові для Олекси» був розпочатий, коли Олекса пішов у перший клас. Тому що батьки, коли почули, що в Олекси аутизм, почали збирати підписи на його виключення зі школи. Відповідно я подумала, що можу з ними сваритися, а можу співати, зібрати своїх друзів-музикантів і спілкуватися через українську колискову. Колискові, власне колискові моєї бабці – це було те, що найбільше заспокоювало Олексу. Коли він кричав, а я йому наспівувала ці колискові, то він просив – «мама, пай ще».
Окрім того, «Колискові для Олекси» – це взагалі переосмислення тексту, який ми співаємо дитині, оскільки дуже важливо, який посил ми даємо дитині. Бо більшість автентичних українських колискових це про те, що «покину тя», «залишу тя», і воно не дає ні безпеки, ні відчуття того, що мама і тато тебе люблять. Плюс питання колискових ще й у тому, що все кинуто повністю на маму і тато начебто не включений. Але більшість текстів «Колискові для Олекси» – це тексти українських, власне, поетів – чоловіків. І теж хотілося через це показати, що вони вміють любити і вміють дуже круто і глибоко відчувати своїх дітей. Й іноді вони навіть чутливіші, ніж мами.
Тобто «Колискові для Олекси» піднімають дуже багато питань. Оскільки я вже працюю над цим проектом з 2016 року, відповідно і матеріалу назбиралось – це і лекції для вихователів дитячих садочків про саме виховання, психологічні сторони і про інклюзію звісно. Аутизм дуже кльово показує, як поводитися з нейротиповими дітьми – як їх виховувати, поважати їхні кордони, а найперше – бути чесними з собою.
Чи вдалося вам досягти цих цілей, які ви ставили перед початком програми і як, власне, навчання вплинуло на ваші проекти?
Я зовсім нещодавно завершила програму «Ефективне управління малим бізнесом» від Бізнес-школи УКУ. Одна з важливих речей, яку я освоїла, це була фінансова грамотність. Раніше ми писали кошториси, але у фінансовому плані я просто не розуміла, як це все виводити і прораховувати наперед. Величезний плюс, який я винесла, це те, що не потрібно боятися інвестицій і кредитів.
Важливим аспектом для мене є також був курс про управління персоналом і роботу в команді, як її правильно вибудувати. Тому що у мене іноді в проекті працює до 150 людей і, відповідно, кожен митець і кожен має свої амбіції (я працюю з дуже потужними особистостями і треба знати, як з ними говорити, як вибудувати оцю правильну навіть не ієрархію, а правильну комунікацію) і це було дуже круто навіть з юридичної точки зору, як правильно оформляти працівників, як правильно їх звільняти. і просто як з ними говорити, тобто багато-багато потрібної і корисної інформації.
Щодо маркетингу – для мене це був досить надихаючий курс. Я зрозуміла, що в принципі все в цьому світі можна продати і на все є покупець, якщо правильно і вчасно йти до мети.
«Ефективне управління малим бізнесом». Бльше про програму
Як навчання вплинуло на вас більш особисто, якісь можливо особистісні трансформації довелося відчути?
Думаю, воно дало мені впевненості. Я вже дуже довго є культурним менеджером і постійно десь закрадається думка «о, це ж бізнесмени», відповідно часто недооцінюю того, що роблю в культурі. А навчання дало мені таку величезну цінність того, що я робила всі ці роки, бо я зрозуміла, що насправді все це знаю. І вмію це робити, бо 23 роки живу цим, беру участь у великих міжнародних мистецьких проектах, це фактично, як великий бізнес – ти, звісно, там на грантах, але не потрібно применшувати своєї ролі. Найбільшою ямою для культури завжди було – як заробити на цьому гроші.
Власне, що на вашу думку, найбільше перешкоджає людям з культурної індустрії монетизувати свої продукти, проекти?
Дуже важко монетизувати свої проекти і займатися творчістю, по собі знаю. Тому що і малюю, і пишу пісні, і придумую ідейно якісь інші великі проекти. Скажімо, зараз у мене закінчився проект «POETY. Діалог поколінь» із записом альбому з симфонічним оркестром. Коли твориш пісні і записуєш альбом, не можеш в цей час думати стратегічно, прорахувати, як ти його продаси. Тобто те, чого навчає Бізнес-школа – має бути команда. Воно, звісно, не зовсім так, як в якійсь компанії, коли є власники, які придумали бізнес, є директор, бухгалтер і т.д. А тут ядром є ти сам, а вже далі має бути і промоутер, і людина, яка продає те, що ти зробив, і людина, яка домовляється і т.д. Все-таки творчій одиниці дуже важко все це поєднувати.
Якщо говорити про навчання, на вашу думку, які найбільш корисні бізнесові інструменти необхідні для людей з креативних індустрій?
Одним з найбільших викликів, мабуть, є те, що культуру не сприймають як бізнес-одиницю. Дуже багато питань залишається відкритими. Наприклад, ми говорили про юридичну сторону, коли розлучається подружжя і вони мали у власності бізнес – що кому переходить. А коли розлучаються митці, кому переходять картини, кому переходить твір поетичний чи книжка, музика? Розумієте? Є дуже багато запитань, на які нам важливо отримати відповіді.
Як продати концерт, як продати свій продукт і, коли ти записав альбом, куди його розповсюджувати. Ці всі відсотки, прибутки, як взагалі юридично правильно оформляти, кому практично продавати свою музику? Якщо твоя музика потрапляє на величезні інтернет-платформи, як це все далі працює? Так само з галереями, там ще інший бізнес. Якщо брати культурну індустрію загалом – актори, театри, музиканти, художники, письменники, видавництва – кожна ланка має щось своє, але це три різні ланки. І, в принципі якщо взяти таких топових людей в культурі, які все-таки навчилися і зуміли це все добре продавати, налагодили добре роботу і поставити свою діяльність на комерційну основу, думаю, в них також є чому повчитися.
Якщо повернутися на початок, які у вас виникли думки, переживання, коли ви дізналися, що здобули стипендію на навчання?
Я плакала, тому що для мене це була надзвичайно велика цінність. І я дуже раділа насправді і це було дуже зворушливо, тому що, по-перше, я цього дуже хотіла – я дуже хотіла вчитися і не думала, що це буде настільки швидко. Мені все шалено подобалося – місце, де ми вчилися, викладачі, абсолютно все. Тому для мене це було дуже трепетно і неймовірно приємно. Чесно.
Що б ви порадили своїм колегам, що б могло їх змотивувати йти навчатися і перетворювати їхній продукт у масштабний проект?
У моєму колі вже стільки людей змотивованих, вони вже всі мене питають, як можна потрапити з культурних індустрій сюди на навчання. І це дуже цінно, що зараз для них з’явилася можливість вибороти стипендію. Впевнена, люди, яким це справді потрібно, скористаються такою можливістю.
А що б ви порадили випускникам-фундаторам, які обиратимуть майбутніх стипендіатів. На що їм звертати увагу?
Дивитися на реальні проекти та події. У нас насправді у Львові можна на пальцях перелічити людей, які реально дуже круто і потужно щось роблять. Їх є напевно людей 12, не більше. Якщо навіть давати стипендію тим 12, максимум 15 людям, думаю, що це би надихнуло багато кого. Потужні великі культурні проекти – це така річ…, ти тим живеш, це як твоя дитина, ти його виношуєш, народжуєш, але якщо ти не вкладаєш в це емоцію, воно нікого не зачепить.
Тут, власне, теж я винесла з Бізнес-школи – це те, що нам сказав Андрій Жовтанецький, викладач з фінансів, бізнес – це не твоє особисте, окремо бізнес і окремо особисте. А в культурі, якщо ти цим не гориш і якщо ти не виходиш на сцену відкритим – ну як ти захопиш зал на 1000 людей, якщо ти не щирий з ним? Або якщо намалюєш картину, нехай в галерею прийде 2-3 тис. людей – вони не куплять картину, якщо ти її малював не емоцією.
Якщо б вам довелося звернутися на пряму до потенційних фундаторів стипендій для креативних індустрій, з якими словами ви б до них йшли? Чому, на вашу думку, їм варто вкладати в розвиток людей з креативної індустрії, що це дасть загалом з точки зору і розвитку індустрії, і розвитку, можливо, міста чи громади в цілому? Глибоко в душі я вірю, що там, де є культура і де культура підтримується фінансово, там немає війни. Це найперша річ. Де є культура, там є добра освіта, тому що культурні люди завжди освічені, вони дуже багато читають. Відповідно, немає стада баранів і немає жертв… Дуже важко розмовляти з неосвіченими людьми – бо у них немає відповідальності. Тим часом людина, яка читає книги, яка ходить на концерти, яка знає декілька мов – вона глибше відчуває. Я знаю історію, знаю п’ять іноземних мов, я можу співати, можу малювати… В культурі більшість – це люди, які мають дуже широкий кругозір, проте нам дуже бракує впевненості в собі.
Які основні кроки ви плануєте зробити після навчання зараз для масштабування своїх проектів чи, можливо, щоб вийти на новий рівень з ними?
Я хочу розвинути свій проект «Колискові для Олекси» і по поетах – «Чубай. Україна. Любов. POETY» і «POETY. Діалог поколінь». Розумію, що треба виходити на інший рівень і залучати команду професіоналів, які вміють, по-перше, дихати з тобою. Знову ж таки, що я теж винесла з Бізнес-школи – люди мають бути не тільки зарплатою зацікавлені, вони мають поділяти цінності, культуру компанії – це головне. Якщо людина в компанії працює просто за гроші, вона не дуже потрібний працівник, вона нічого не дає компанії.
І також хочу додати, що вчитися ніколи не пізно і найважливіше – це взаємопідтримка. Освіта, культура і бізнес мають бути разом і співпрацювати. Тобто це три ключові складові, які творять основу цієї держави.
Розмовляла Олена Янковська
LvBS оголошує стипендію на навчання для представників креативних індустрій. У 2021 році Асоціація випускників Бізнес-школи УКУ започаткувала ініціативу — надання *стипендій у галузі бізнес-освіти для представників креативних індустрій. Стипендійний Фонд UCU Business School Alumni Association успішно запрацював і ми готові продовжити цю ініціативу.
Отримання стипендії відбуватиметься на основі конкурсу. Заявки розглядатиме комісія у складі 5 членів: СЕО Бізнес-школи УКУ, три представники UCU Business School Alumni Association та Академічного директора.
Запрошуємо подаватися на стипендії на 1 півріччя 2022 року. Подання заявок триватиме до 10 лютого 2022 року.
