Сергій Прокопенко – випускник магістерської програми MSc in Innovations and Entrepreneurship з Харкова, головний редактор Gwara Media. Від початку повномасштабного вторгнення його видання висвітлює події регіону, фіксує воєнні злочини Росії й системно бореться з пропагандою за допомогою свого фактчекінгового сервісу «Перевірка». За цей час платформа вийшла на міжнародний рівень, запустивши першу в регіоні англомовну версію, а журналісти видання у співпраці з топовими закордонними ЗМІ створили вже два документальні фільми про війну в Україні.
У жовтні цього року Gwara Media отримала нагороду Zabel Award від правозахисної організації Human Rights First. Сергій Прокопенко розповів в інтерв’ю Бізнес-школі УКУ про свої враження від зустрічей у США, куди він прибув на вручення нагороди, про роль журналістів під час війні і значення бізнес-навчання для роботи у сфері медіа.
Насамперед хочемо привітати вас і ваше видання з нагородою від Human Rights First. Що означає для вас ця відзнака?
Дякую, дійсно, це для нас дуже гарний сигнал підтримки і можливість ще раз донести деяким середовищам у США, що війна триває, що вона має жахливе обличчя і що права людини – це не якісь шаблонні формулювання, а реальні люди, які страждають внаслідок вторгнення Російської Федерації. Ми всі маємо працювати, щоб справедливість була відновлена і щоб їхні права і свободи були збережені, а це потребує уваги всього міжнародного співтовариства. І ми мали нагоду вкотре на цьому наголосити.
Також це дуже цінна можливість подивитися, як працює така потужна незалежна американська громадська організація і як вона адвокатує притягнення до відповідальності осіб, які порушують права людини по всьому світу. Вона працює з великими юридичними компаніями над упаковкою кейсів, які знайдені в інших частинах світу, для американського уряду. Нас запевняли, що близько 30% санкцій Магнітського були підготовлені їхньою коаліцією. Думаю, така практика зараз особливо важлива для України.
Які ваші враження від зустрічей, які ви мали у США? Чи відчувається там підтримка і розуміння того, що відбувається у нас?
На цій події, куди нас запросили партнери для отримання нагороди, було близько 300 керівників різних юридичних та бізнес-компаній Нью-Йорка. Також ми були у Вашингтоні, де зустрічалися з представниками різних громадських організацій та державних інституцій.
Мене вразило, що хоча американці так далеко від нас географічно і суто на людському рівні могли би бути байдужими до того, що в нас відбувається, але вони роблять надзусилля, щоб нам допомагати. Коли я це зрозумів, їхня підтримка стала для мене ще ціннішою. Ми дякували їм, але пояснювали, що потрібна більша допомога, бо найстрашніше, наприклад, коли ми збираємо гроші на якісь потреби військових, а потім їх уже немає в живих, вони загинули.
Ключове значення має все-таки те, чи є зацікавлення і розуміння важливості України серед людей, які ухвалюють рішення. І я побачив живий інтерес, особливо в Нью-Йорку і Вашингтоні, бажання зустрічатись і слухати.
Коли я їхав у Штати, у Харкові прилетіла ракета у мій двір, у мене вибило вікна, і я дорогою дивився якийсь подкаст про Україну, де кавером стояло фото мого двору. Я розповідав це американцям, пояснюючи, що для нас зараз важливі і додаткові політичні сигнали. Росія стріляє по Харкову в тому числі і для того, щоб сіяти страх і темряву. І якби до нас завітав посол США або були якісь інші якісні візити, то це був би зовсім інший меседж – сигнал, що ця темрява не спрацює, бо Україна бореться і може подолати ці виклики.
Хоча Харків дійсно вважається якоюсь чорною точкою на карті України, його постійно обстрілюють, але життя триває. А українські військові роблять свою роботу, вони працюють і знають, що робити, але їм потрібно більше ресурсів, щоб перемогти. І такі меседжі ми їм давали.
Дивіться також: Велика щорічна зустріч випускників Бізнес-школи УКУ: Alumni Leadership Day та вручення Alumni Awards 2023
Розкажіть про досвід Gwara Media? Як вам вдається працювати в умовах, коли місто постійно під обстрілами?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, у нас були варіанти або піти на фронт, або піти у волонтерство. На початку вторгнення ми і воронтерили, і робили вечорами шаурму для територіальної оборони – тоді всі були на такій хвилі. Але потім ми зрозуміли, що в журналістів своя роль під час війни. Документування того, що відбувається, згодом навіть у судах може використовуватись і взагалі це наша історична пам’ять. Тобто це в принципі важлива частина стійкості під час війни.
І ми почали працювати в цьому напрямку. У квітні випустили перший великий документальний фільм на Al Jazeera про війну в Україні. Я його знімав, бігаючи по вулицях, жив три місяці в підвалі. Ці історії, до речі, також розповідав американцям, казав: «But it’s fun». Вони такі «Ого!», але розумні люди розуміють таку іронію, я сподіваюсь.
Зараз ми в п’ятірці найбільших регіональних видань Харківської області. Нас читає 250 тис. людей українською мовою, ми робимо новини, тексти, фоторепортажі, маємо дуже сильний фактчекінговий напрямок, який працює над протидією дезінформації. Наш YouTube-канал уже налічує понад 30 тисяч підписників. Також ми запустили єдину в регіоні англомовну версію, тобто намагаємось бути джерелом інформації для закордонних медіа і поширювати правду про війну на міжнародну аудиторію. Хоча нашу англійську версію читає 50 тис. людей, але все-таки це хоч щось.
І ми багато працюємо на прифронтових і на деокупованих територіях. Сідаємо в машину і їдемо, знімаємо репортажі. І дізнаємося страшні історії, коли людей вбивають, катують, ґвалтують. Цього року ми знімали фільм про воєнні злочини в Ізюмі, цілий рік ми над ним працювали, і от зараз в листопаді він вийде в Британії. Це дуже страшний фільм, і то ми намагались зробити так, щоб він не відштовхував людей зовсім. Багато кому може бути важко таке дивитись, тому ми стараємося шукати формулу емпатії, щоб донести інформацію про ті жахіття, які тут відбуваються.
Ми намагаємось робити важливі речі і зрозуміли, що для того, щоб розвиватись як медіа, треба працювати у міжнародному полі, але робити вплив на місцевому рівні через особливу формулу. І от для нас такою формулою є протидія дезінформації, документалістика, фіксація воєнних злочинів та поширення українського голосу англійською мовою за кордоном. Це те, на що ми зробили стратегічний акцент, і він працює, тому ми будемо намагатися робити якомога більше в цьому напрямку.
Про магістерську програму MSc in Innovations and Entrepreneurship
Яку роль у вашій роботі відіграло навчання у Бізнес-школі УКУ? І які, можливо, є особливості застосування отриманих знань у сфері медіа?
Ще у 2017 році я закінчив Програму з інновацій та підприємництва Бізнес-школи УКУ. Це було круто. Зараз вона, звичайно, значно змінилася, поглибилася. Але мені взагалі цікаво спостерігати, як розвивається програма,мої знайомі пішли туди навчатися і, можливо, я в них піддивлюсь, що там зараз вчать. Взагалі у нас в Україні освіта часто дуже прагматична – наприклад, хочу піти навчитись і стати найкращим програмістом чи юристом. Але мені тоді у Бізнес-школі сподобалось, що це був курс про підприємництво та інновації – здавалось би, якісь абстрактні речі, але які ти можеш трансформувати у все, що завгодно.
Загалом малий та середній бізнес – це основа демократичної країни, над цим треба працювати довгостроково, тому я й пішов на цю програму. Вона дуже універсальна і може застосовуватись як в бізнесі, так і в нон-профіті, в медіа чи інших сферах. Тому це було супер, це був справжній поштовх для росту.
У нас в Україні майже немає професійної освіти для медіа-менеджерів. Для журналістів є, а для управлінців ЗМІ дуже мало. А для розвитку медіа потрібні також стратегія, управління фінансами, НR, операційний менеджмент, юридичні моменти. Тому мені важливо мати базис в підприємництві та інноваціях і посилювати його додатковими програмами з лідерства, креативності і навичок.
