«Мені подобається відкривати двері, нові можливості для інших — близьких, друзів, незнайомих людей. І мова не тільки про грошові інвестиції. Робити те, завдяки чому люди бачать, куди їм іти далі, як розвиватись, мені здається найцікавішим, що можна вигадати в житті. І це стосується будь-яких сфер: культури, бізнесу, людських взаємин».
Євгеній Уткін. Росіянин, сім’я якого походить із Кубані. Він втратив успішну компанію в Росії через свою активну позицію громадянина України. Меценат проектів Koktebel Jazz Festival, ГогольFest, простір Master Klass, інвестор великої кількості технологічних проектів та фондів розвитку. Підприємець, який 35 років живе в Києві, і його віра в це місто (як одну зі світових столиць майбутнього!) просто вражає. Про те, куди рухається планета та яка роль нашої країни у глобальному світі, ми і зустрілись обговорити.
«Я впевнений, що Київ – це мегакруте місце на землі, це не лише столиця України. У нього сьогодні є всі шанси, щоб стати однією зі світових столиць – культурною, технологічною, смисловою. Якщо говорити глобально, то в майбутньому будуть конгломерати і центри зосередження, те що називають містами майбутнього. Але обов’язково будуть і компенсатори у вигляді місць на планеті, де все буде, як тисяча, десять тисяч років тому. Бо людина – це завжди інь-янь, пошук рівноваги між двома крайнощами».
Про творення на перетинах та зміни бізнес-моделей. «Сьогодні все з’являється на перетині. Ми живемо в цікавий, абсолютно революційний час. Уже спокійно уявляємо, що будуть машини без водіїв, а дрони – це нормальний засіб для переміщення вантажів. Роботи все більше входитимуть в наше життя. Якщо 30-40 років тому відбувалися технологічні прориви, то зараз відбуваються прориви в підходах, зміни бізнес-моделей. Технології ж стали доступнішими, більш user-friendly.
Мілленіали народились зі смартфоном у руках. Вони живуть у віртуальній реальності по 6-8 годин на добу. І потрібно розуміти, що революційні зміни мають дві сторони. Скажімо, мене хвилює, що починаючи від політиків і закінчуючи простими людьми, часом найважливішим стає зробити пост в Facebook. Деякі люди взагалі вважають, що вони все зробили в житті, коли розмістили красивий пост. Розвиток технологій має побічні негативні ефекти, але науково-технічний прогрес зупинити неможливо».
Про «нові гроші», індивідуальні підходи та найцікавіші тенденції розвитку. Спеціалісти, які займаються новими фінансами, фінтеком, прогнозують, що через п’ять років криптовалюта буде домінувати у світі. Це логічно. Гроші спочатку були черепками, потім монетками, папірцями, тепер – криптовалюти.
Скажімо, Ethereum та інші — це предтечі того, що буде основним, бо в сьогоднішніх є ще певні технологічні обмеження. Та чи зникнуть паперові гроші? Навряд. Одне не суперечить іншому.
Найцікавіша тенденція, яку я бачу сьогодні: все ставатиме більш індивідуальним. Наприклад, precision medicine (точна медицина). Раніше до неї не були готові ні технології, ні людство. І якщо вас лікували від якоїсь хвороби, то це вдаряло по всьому організму. Зараз є наноносії, які здатні доносити ліки безпосередньо в точку ураження.
Інший приклад – сільське господарство. Воно теж стає більш точним. І це те, що треба розвивати Україні. Ця сфера може бути дуже ефективною завдяки технологіям. Людство навчилось вирощувати багато, зберігати довго, але треба, щоб це все ще було й смачно і корисно для організму. Нова індустрія, яка з’являється якраз на перетині – medical food. Ви споживаєте смачну здорову їжу, яка має лікувальні властивості. На сьогодні вже є 800 мільйонів голодних людей на планеті. У нас з’явиться ще один мільярд населення до кінця 2030 року. І їх не буде чим годувати, якщо ми не змінимо підходів. Це дуже важливо, щоб наша планета могла нагодувати всіх.
Про речі, які першочергово потрібно змінити в Україні. На мій погляд, всі технології та розвиток індустрій — це чудово, але без Культури (саме з великої букви), без духовності, без гуманітарних знань ми не виживемо. Сьогодні часто форми викривлюють суть. Наприклад, такі дуже прості речі як любов, дружба, людські стосунки. Перед людством є виклик, тому що через розвиток технологій вивільняється велика кількість трудового ресурсу, безробіття стає дедалі поширенішим.
Автоматизація, роботизація. Щораз більшого значення набуває те, що називається креативною економікою. І якщо людство не буде голодним, воно перейде на наступний рівень «піраміди Маслоу». Буде дедалі більше креативу. Але яким він буде і куди це все піде? Або в повний trash, або в щось якісно нове.
Я не шукаю нових смислів. Вважаю, що вони завжди були і є універсальні. Просто часто за технологіями, за поп-культурою вони губляться. Та, на щастя, раніше були люди, які задавали напрямки розвитку. Сподіваюсь, вони будуть і у майбутньому. Це своєрідні візіонери, маяки, компаси, але не gps-навігатори. Поясню, в чому різниця. Технології якраз народжують gps-навігатори, і ти йдеш, як тебе ведуть. А компас лише вказує напрямок. Я противник gps-навігаторів, я не хочу, щоб мене хтось кудись вів, тому що свобода для мене є основною цінністю. Але компаси, маяки мають бути, бо інакше людство прийде до саморуйнування, адже швидкість нашого життя дуже висока. За хвилину зараз люди проживають набагато більше, ніж раніше. І якщо ти без компаса, то весь цей інформаційний спам може призвести до шизофренії…
Про важливість культури, гуманітарних знань та універсальні смисли. Зараз в Україні виникають нові моделі, відбуваються зміни, вагомі для всього людства. Та у нашого суспільства є невирішений конфлікт після першого і другого Майданів, бо ми не дійшли до результату.
І це топтання на місці чомусь не мотивує людей на зміни. Ми повинні усвідомити, чому це так, і зрозуміти, що відповідаємо не тільки за себе, а й за світ загалом.
Ми не вміємо ставити собі високих планок, і, як наслідок, маємо відчуття меншовартості. Треба все-таки ставити високі планки, тому що світ глобальний. І якщо ти хочеш побудувати просто красивий хутір і добре в ньому жити, то це – не довготермінова історія. Це обов’язково коли-небудь закінчиться. Говорити про те, що треба мислити глобально, – ось що абсолютно правильно. Потрібно ставити надцілі. Світ глобальний, без всяких ієрархій. Це перше і, на мій погляд, основне, що варто усвідомити всім нам.
27 років тут я спостерігаю потенціал, а ще – чудові розмови про нього. Але після розмов потрібні дії. Робота над собою у вигляді навчання – це добре, але ти стикаєшся з тим, що не можеш свій потенціал тут реалізувати. Мільйони людей покинули країну саме з цієї причини. І звідси трагізм нашого сучасного життя.
Також ми точно не є чемпіонами з питань партнерства. Партнерство – це коли часто ти віддаєш більше, ніж отримуєш, або щось робиш, не очікуючи нічого натомість. Або коли опираєшся на ті сильні риси партнера, яких у тебе нема. Нам треба більше прикладів довготермінового партнерства в житті і бізнесі. Потрібно створювати місця, де люди могли б розвиватися. Ми маємо хороші світлі приклади, і треба, щоб люди знали про них.
Потрібно не слідувати трендам, а формувати їх. Ми маємо навчитися виражати любов, а не той жах, який часто транслюють ЗМІ.
Підсумовуючи, скажу перше: давайте мріяти, робити неможливе можливим. Друге: ми маємо розвивати не тільки себе, а й навколо себе робити простір для розвитку інших, будувати світ партнерства.
І третє: країна має знати світлі успішні приклади. Давайте радіти, коли в сусіда все добре, тоді й нам усе вдасться.
Автор: Роксолана Кравчук
Статтю підготовлено спеціально для ІІІ числа бізнес-видання Insight LvBS Inside, яке ви можете отримати на заходах та в офісі Львівської бізнес-школи УКУ.
