Ярослав Притула, професор LvBS
Уже близько двох років і серед фахівців, і у побутових розмовах звучать думки щодо чи то неминучості, чи то необхідності послаблення/девальвації гривні. Аргументів наводять багато. Від простих тактичних: це у короткій перспективі допоможе експортерам стати більш конкурентоздатними на світових риках, до складніших стратегічних, які пов’язані з більшою незалежністю Національного банку, вирівнюванням платіжного балансу, запровадженням більш гнучкого обмінного курсу як перших кроків переходу до режиму таргетування інфляції (тої стабільності, про яку нам так щиро розповідав тепер обезголовлений уряд, і якої ми так і не змогли відчути в Україні).
Замість складних, як інтелектуально, так і організаційно, стабілізаційних заходів, уряд запропонував свій варіант стабільності – стабільний валютний курс гривні до долара. Щоб ми усі відчували цю стабільність нам щовечора, а то і кілька разів на день, засоби інформації повторювали: «курс гривні стабільний, спіть спокійно». Промислове виробництво падає, зовнішній борг росте, золотовалютні запаси зменшуються, а у новинах усе добре: «курс гривні стабільний, спіть спокійно». Чи могло так бути вічно? – Ні.
НБУ і уряд, подібно до теперішнього беркуту, що заблокував вулицю Грушевського, зупинив природній розвиток курсової динаміки на позначці +/- 8 грн. за долар. Як тільки починались хвилювання, відразу йшли репресії: від постійних (у вигляді обов’язкового продажу частини валютної виручки) до недемократичних обмежень операцій з валютою для окремих банків та, за повідомленнями преси, секретних напрацювань розпоряджень щодо можливого примусового переведення валютних вкладів населення в гривневі.
Якщо б не було сильних протестів, то беркут ще довго міг би стояти на одному місці. Так само з курсом – якби не було активних дій, то курс би не змінювався. Сьогодні ж бачимо досить велику активність на валютному ринку. Денні обсяги торгів досягають історичних максимумів, а відхилення курсу в день перевищують середні стандартні відхилення у понад десять разів. Так, курс гривні рухається незалежно від бажань «покращувачів-стабілізаторів». Тому теперішні рухи курсу я відношу до активних дій певного «фінансового сектору» (а-ля «правого сектору» Майдану). І чим більше НБУ буде зволікати з девальвацією, тим на більші поступки доведеться піти у майбутньому.
Також зрозуміло, що окрім емоційно-психологічних факторів тиску на обмінний курс, існують виключно економічні фактори. Не вдаючись у подробиці монетарної політики Національного банку (який далеко не є незалежним від уряду), подивимось, який тиск на курс чинить гривнева грошова маса. Остання статистика НБУ за грудень вказує на таку грошову базу: кількість грошей в обігу станом на 01.01.14 – 307,2 млрд. грн., золотовалютних запасів – 20,4 млрд. доларів. Тобто покриття доларами гривневої бази є на рівні приблизно 15 грн./долар, хоч ще рік тому це було 10.4, а два роки тому – 7.5. Якщо подивитись динаміку останніх років, то бачимо певну «прив’язку» цього показника до офіційного курсу гривні до долара. Далі висновки робіть самі…
На мою думку, ситуація у перспективі може змінюватись у різних напрямках. При малоймовірному сценарію, збереження всієї повноти влади у теперішнього президента, можливе недовге повернення гривні на попередні позиції з підсиленням валютного регулювання і фінансовою допомогою Росії. Цей варіант назвемо «Short run gain – long run pain».
За більш реалістичного сценарію (назвемо його «Short run pain – long run gain») при переформатуванні влади і приходу нового уряду, очевидно, гривня відкотиться і відкотиться серйозно. Вважаю, що на це є вагомі причини і це матиме позитивний ефект для економіки через різні фактори. По-перше, після девальвації точно буде ріст економіки, по-друге, хоча на початку практично усі постраждають, ми нарешті відчуємо реальний результат багатьох років «покращення» (не лише «азарівського» уряду, а й кількох попередніх). Тоді багато задумаються про нагальну необхідність проведення доволі болючих реформ. По-третє, девальвація є одним з кроків до переходу на плаваючий валютний режим, до чого нам рано чи пізно варто йти. Поміж двома крайніми сценаріями, зрозуміло є проміжні, які спадають на думку, коли бачиш останні засідання парламенту.
Раніше я вже говорив, що тепер для України більш важливим є питання не загрози фінансової чи економічної кризи, а загрози інституційної кризи, загрози продовження наступу на малий та середній бізнес і встановлення недемократичного режиму. У такій ситуації, як не дивно це звучить, дефолт зараз міг би допомогти. Так, це боляче вдарить по незахищених верствах населення, не буде «стабільності», є ризики серйозної банківської кризи з банкрутством навіть великих банків і, відповідно, втратою частини заощаджень населенням. Але, з іншого боку, всі ті загрози і так існували у довгостроковій перспективі. На мою думку, дефолт міг би стати певним застереженням тим гравцям на світовому ринку запозичень, що з не зовсім зрозумілих, але, очевидно, не альтруїстичних причин стараються акумулювати зовнішні борги України.
Якщо вважати Майдан машиною часу, що прискорила суспільно-політичні процеси, то криза – це машина часу, що прискорює фінансово-економічні процеси. Як каже Іцхак Адізес, один з провідних світових експертів з підвищення ефективності ведення бізнесу та урядової діяльності: «Повинно стати дуже погано, перш ніж стане краще». Історичний досвід дефолтів показує, що в час дефолту зазвичай змінюється уряд, починає рости економіка і не завжди думка інвесторів змінюється у гіршу сторону.
