Цьогорічні літні Випускні урочистості Українського католицького університету стали особливою подією для 641 випускника. Серед них – Дарина Колмик, випускниця магістерської програми «Менеджмент маркетингової діяльності» (Master in Marketing Management) Бізнес-школи УКУ, яку обрали валедикторкою церемонії – людиною, що звернулася до всієї спільноти із завершальним словом від імені студентства.
Раніше Дарина здобула в УКУ бакалаврський ступінь із соціології. За роки навчання балотувалася в Уряд студентів, співала в хорі, очолювала студентську організацію подкастів «Podcatch» і брала активну участь у розбудові спільноти та університетського життя. Працювала керівницею проєктів і програм у відділі розвитку УКУ, зокрема зі стипендіальним фондом «ДоНація», а сьогодні є кураторкою інтелектуального простору «Повір у себе Space» та проєктною менеджеркою в Інституті релігії та суспільства.
Далі – текст промови.
«Преосвященніші владики, всечесніші отці, високоповажні представники Сенату, ректорату, викладачі, дорогі друзі-випускники, батьки та гості! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні вже було сказано дуже багато влучних слів. Пані Олена мала рацію – стояти тут дещо хвилююче, але я серед своїх, тож можна видихнути.
Як маркетологиня за фахом, я мала б розпочати з презентації здобутків університету. Але оскільки ви вже потрапили у «воронку» УКУ і стали його найтеплішою аудиторією, продавати вам університет немає сенсу – ви і так усе знаєте. Тож сьогодні я пропоную поговорити не лише про те, що УКУ дав нам, а про те, що кожен із нас тепер може дати світові.
Життя плинне, і кожному хочеться залишити по собі слід. Одним із перших свідчень людського бажання творити є відбитки долонь у печерах Африки – живий доказ того, що прагнення зафіксувати свою присутність у часі є автентичною людською потребою. За роки в УКУ кожен із нас залишав свої сліди: у відповідях на семінарах, у волонтерських проєктах, в обіймах друзів чи в допомозі іншим. Сьогодні наша роль змінюється: тепер ці сліди доведеться залишати масштабніше – навіть там, де нам будуть не дуже раді.
Минулого року журналіст Павло Казарін зауважив, що дорослих у світі стало значно менше. Отже, є вакантне місце, яке під силу зайняти кожному випускнику УКУ – стати тим самим дорослим і продовжувати змінюватися.
Можливо, спершу нас сприйматимуть як новачків, «найменших у кімнаті». Це відчуття некомпетентності знайоме багатьом, але, як каже моя керівниця: «Іноді варто відчути себе найменшим, бо саме так прокидається цікавість, дух дослідництва та ідеї, що зазвичай ховаються під панциром експертності». Університет став для нас тренажером, де ми «накачали м’язи» дослідництва, позбулися меншовартості та по-новому обрамили свої знання. Ми вчилися, помилялися і виправляли помилки. Тепер час нести цей досвід далі, беручи на себе роль «безкінечного марафонця».
Один успішний український підприємець якось сказав мені, що в основі його дій лежить одне слово: подільчивість – здатність ділитися. Етимологія слова «університет» означає «цілість», «усе». І якщо за ці роки ми старанно збирали своє «все», то тепер настав час ним ділитися: приймати рішення, створювати проєкти, рухатися вперед. Адже неможливо залишати сліди, стоячи на місці.
Здобуття диплома – це лише половина справи. Наша освіта не завершується сьогодні. Справжній виклик – переконати інших у цінності своїх знань і запросити їх до співпраці. Поодинокі сліди залишають лише вузькі стежки, але коли ми йдемо разом – ми здатні прокладати цілі дороги.
Нам буде складно. Часом бракуватиме одне одного, і ми захочемо повернутися до нашої Святої Софії. У хвилини зневіри пам’ятаймо про наше місце сили – спільноту, яка стала для кожного Альма-матер і завжди чекає на нас.
Світ може бути підступним і диким, але нас тут добре озброїли знаннями. Ми знайшли своїх, а дехто – утвердився у вірі. У нас є все, щоб робити світ місцем, у якому хочеться жити.
Озирніться навколо: поруч із вами сидять ваші найсильніші союзники. Де б ви не були, пам’ятайте: наша найбільша цінність – це здатність ділитися. Зробімо перший крок уперед, а дорога з’явиться сама під нашими ногами.
З Богом у нас все вийде!»
